Читати книгу - "Нестяма"

— Так ось як! — відгукнулося з третього. — Ось чого вони, суки, щоночі тут безумно кричать, лякаячи нормальних жильцов!

Ми завмерли.

А другий і третій поверхи, побачивши, нарешті озброєного до зубів наряда міліції, од страху геть зраділи:

— Як же тут тепер жить? — кричалося трьома поверхами в один голос. — Скіко раз і дзвонили, і писали про бе-зобразія й подавали заявлєнія, й і ніхто не ремонтірує ці дикі крики. Дак ви ж міліція, дак хоч ви ж наконец при-конвоїруйте сюди хоч раз служби ЖЕКа, щоб вони, побравши струмент і відповідні матеріали, прекратілі нарешті цей позорний безпредєл!

Трясучи лісосмугу криком, до далекого гуртожитку дуже бігла дуже гола жінка. Уперлася й зупинилася там, де була стіна. І хоч було темнісінько, вона зняла довгоногі свої шпильки і злякано затулилася, де були груди. Після чого намацала ними протипожежну драбину і вилізла до другого поверху, де штовхнула фрамугу. Ще й досі з очей голови летіли іскри, а не з протилежного їхнього її боку, як би їм належало, ще й досі магнітні поля куйовдилися там і оргазом не одпускав, тому вона скрізь зацьковано прислухалася. Після чого таємно нарешті зісковзнула з підвіконня і, користуючись такою ж самою, як і в її очах, несусвітньою пітьмою, намацала свою постіль, вскочила й почала тихенько одхекуватись, щоби гучним тупотом гупота серця не розбудити сокімнатниць, сплячих на койко-ліжках. Але сон не приходив чомусь, доки вона, крутячись, не торкнулася холодної труби центрального опалення, її пробило синьою іскрою, ляснуло, після чого розряд попобіг усіма мережами труб аж до стадіону, од чого там рвонуло салютами, і «Євро—2017» почалось. Оргазм умить припинивсь, тому нещасна жінка полегшено скинула туфлі, хутко заспокоївшись й іще швидше замкнулася в собі, одтинаючи назавжди од себе страх неосяжної тепер ні для кого причину правди.

Він несподівано почав уповільнювати, так що й Натка одкрила очі:

«Що сталось?»

— Світає, — з докукою вимовив і насилу отямився, й обоє радісно подумали, як швидко минула ніч. Ранок і офіс поволі заломлювався на столі в пляшці мінералки, а вони не наважувалися при світлі зиркнути одне на одного, боялися звикати до розплющених очей, бо якщо буває щастя, то ось воно тут заповнило «стайню», де робочі столи причаїлися, також не вірячи, що відбулось.

— Ти йди, — торкнулася вона, — а я досплю в канцелярії.

Навіть таке страшне слово «канцелярія» з її вуст зринуло музикою.

Вийшовши на вулицю, він уперше глянув на фасад без докуки і лише тоді дозволив думочці одній запитати:

— Що я скажу тещі?

— Ти де був? — заготувала вона споконвіку, карга стара.

Дружина живе за сонячним годинником і ще о двадцятій приймає снодійну пігулку, а от теща не ляже, доки не посвердлить зятька, й отут зятькові спало на думку рятівне: якщо пройтися додому пішки, то, звісно, придумається, вигадається якась пристойна відповідь для відьми.

В очах поставали не вулиці, а знову і знову той фатальний коридор, де він колись був вийшов замикати двері й очима уперся в Натку з канцелярії; вона кумедно, ставши на одній нозі, піднімала інше коліно, розглядаючи його.

— От блін, тіки сьогодні купила.

Він ворухнув очима, намагаючись збагнути логіку.

— Скільки раз казала, не можна купувати дорогі чулки, от не послухалась.

Він зиркнув на коліно й почервонів, не через коліно, а через дірочку на ньому, це ж треба так невдало одкрити двері, щоб подерти людині нову річ; а з іншого боку, чого засиджуватися на роботі, коли, здавалося, коридором ніхто не ходитиме?

— Та нічого, — чомусь почала виправдовуватись, — я дома зашию. Хоча обоє подумали: доки додому дійдеш, стрілка розповзеться.

— У мене є клей, — зблиснула рятівна ідея, й жестом запросив до офісу, — класний, будуть, як нові.

Сіли на канапу, він обережненько стулив краї тої злощасної дірочки, проклеїв і пальчиком ніжно притис, аби схопилося, й обоє завмерли, тривало й тривало. Й тут відчув свою долоню, як під нею ворушиться пульс, «ну хіба буває пульс в коліні?» — не встиг подумати, як побачив: його рука поволі рушила вище; «зараз дасть по морді сумкою», — зблиснула рятівна думка, Натка дійсно одставила сумку, щоб звільнити руку, однак долоня її лягла поверх його пальців, а коли наважився зиркнути, то побачив, що Ната щосили заплющила очі, це був йому радісний шок, клей тюбиком впав додолу, сумка теж, обох охопило таке несумісне зі «стайнею», де вдень усі вкалують як глухонімі, навіть не зиркаючи поглядами, а тут раптом офіс зменшився до канапи, що й та перекинулась над ними і щезла в потрібну мить.

...Він збагнув, що робочий день давно скінчився, бо прибиральниця тьотя Маня ввімкнула пилосос і почала ним бурчати, щоб той «дівот», якому дня було мало, бува не почув та не стукнув «нічого засиджувати, нада вчасно работу дєлать, а ни мішать вбирать», почала штурхать апаратом стільці. Він принципово не посунувся, а щосили втупився в папери, так, що Маня змушено оминула його дирчанням, доки не втихла за коридором. Папери — то така річ, якщо вникнеш, то не уривай, бо завтра повільно і нудно треба починать спочатку, тому він вирішив добити розділ з ґратками, замкнути стола й рушити до дверей, які, дюралеві, стукнулись об чуже жіноче коліно. Натку він давно знав, але, окрім привітань на