Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонети. Світовий сонет" автора Дмитро Васильович Павличко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
буду смерть бороти, І всі мої сонця й думок висоти Ввійдуть в життя франківського нестрим. 11 Злітає цвіту білий пластовень, Йдуть за труною чорні жалібниці… Літа мої вже там — високі й ниці — Виходять із твоїх благословень… Йдуть за риданнями — ряди пісень, Робітники ступають журнолиці. Йде, наче в'язень, пущений з темниці, Могутній, розвидняющийся день. Потрібно нам народжуватись тричі, Щоб прочитати всі твої томи, Всі твої дні, безсмертні й таємничі! Візьми ж ти нас в життя своє, візьми, Всели в нас дух і дай нам ясні кличі, Як блискавиці, вирвані з пітьми!
«ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ»
* * * Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою весняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, — Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки і сподівання Вливається, як в озеро ріка. Вона дає моїй душі сіяння І дбає, щоб не згаснула зарання Відлита в слові кров моя дзвінка. * * * Між нами завжди той повинен бути, Хто навидить тебе чи навпаки… Він з нами п'є і крадькома в чарки Нам підливає доброї отрути. Від неї ми п'янієм, як рекрути, Свою любов б'ємо на черепки, А потім їх, як ті материки, Складаємо, щоб цілість їм вернути. Яке то щастя — із болючих плить Знов будувати форму нездоланну, Єднати гори, втоплені в блакить, Знаходити в безмежжі океану Той острівець, що затуляє рану В планеті серця й солодко болить. * * * У хмарах бозу, що висить, як грона, Над позолотою старих церков, Є затишок один — зелений схов Для крові, що палає, мов корона. Ти там була, знадлива й безборонна, І голову свою з важких заков Я увільнив і в серці поборов Безумство беркута й злобу дракона. До тебе підійшов я без крила; Що ж ти, знімівши в показній покорі, В мені шукала — змія чи орла? Чому, пізнавши в збайдужілім зорі Душі моєї пристрасті суворі, Мене безумно й люто обняла? * * * Я — зернятко, а ти — зоря осіння, Навіки в полі поєднались ми. Виношу з глибини, з важкої тьми Твоє сіяння в промені насіння. Велиш ти кільчику в передвесіння Пробити шкаралущу й страх зими… Втім, колосок з колючими крильми
1985
СОНЕТИ З КНИЖКИ«ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ»
* * * Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою весняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, — Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки і сподівання Вливається, як в озеро ріка. Вона дає моїй душі сіяння І дбає, щоб не згаснула зарання Відлита в слові кров моя дзвінка. * * * Між нами завжди той повинен бути, Хто навидить тебе чи навпаки… Він з нами п'є і крадькома в чарки Нам підливає доброї отрути. Від неї ми п'янієм, як рекрути, Свою любов б'ємо на черепки, А потім їх, як ті материки, Складаємо, щоб цілість їм вернути. Яке то щастя — із болючих плить Знов будувати форму нездоланну, Єднати гори, втоплені в блакить, Знаходити в безмежжі океану Той острівець, що затуляє рану В планеті серця й солодко болить. * * * У хмарах бозу, що висить, як грона, Над позолотою старих церков, Є затишок один — зелений схов Для крові, що палає, мов корона. Ти там була, знадлива й безборонна, І голову свою з важких заков Я увільнив і в серці поборов Безумство беркута й злобу дракона. До тебе підійшов я без крила; Що ж ти, знімівши в показній покорі, В мені шукала — змія чи орла? Чому, пізнавши в збайдужілім зорі Душі моєї пристрасті суворі, Мене безумно й люто обняла? * * * Я — зернятко, а ти — зоря осіння, Навіки в полі поєднались ми. Виношу з глибини, з важкої тьми Твоє сіяння в промені насіння. Велиш ти кільчику в передвесіння Пробити шкаралущу й страх зими… Втім, колосок з колючими крильми
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Сонети. Світовий сонет» жанру - 💛 Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"