Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Рубати кінці!
І буй одчалює від судна.
— Щасливого плавання!
Пройшовши ще з десяток миль, опускаємо другий, самі ж відходимо від нього, бо при глибинному сейсмічному зондуванні чим далі буї від місця вибухів, тим глибше в дно проникають звукові хвилі, отже, тим більший район досліджень.
— Сейсмічний трикутник збудовано. «Артилерія» — до бою!
Капітан піднімається на місток.
Малим ходом судно йде на північ.
Настала ніч. Проте на судні ніхто не спав.
З гучномовців лящало:
— Підготуватися!
Потім знову:
— Десять… дев’ять… п’ять… два… нуль — бомби за борт!
Корму підкидало; здригалися перебірки, а машина, мов з переляку, раптом затамовувала «подих». Колонада води здіймалася за кормою високо в небо і так само раптово падала, розходячись від того місця широкими колами.
— Ні акул, ні риби, хай йому чорт! — лаявся Григорій Касянович. — Усе порозганяли.
Потім ми зупинились — іхтіологи таки наполягли! Сачки, сіті, хватки — все за борт. Риболовля в розпалі.
Я чимало знав рибалок, але таких затятих не стрічав. Навіть уночі, коли всі сплять, Касянович виходить на «промисел». У його лабораторії десятки банок, де в розчині формаліну змії, кальмари, спрути — повсякденний улов рибалки.
Коли судно лягло в дрейф, Касянович знову взявся за своє: опустив за борт електролампу — з кількаметрової глибини вона жеврів, мов око химери. Сам же з сачком у руці чекає на здобич.
Ніч. Від сяйва електролампи, що йде з глибини, вода синя-синя. На світло збираються більші й менші рибки. Сачок за борт — і вже, дивись, в ньому щось є: кальмар, змія чи якогось дивовижного забарвлення коралова рибка.
Радіє Касянович, аякже — така вдача! А хлопці кепкують:
— Усю живність виловить старий. Моря спорожніють.
На палубі он звивається двометрова акула. Іхтіолог добиває її молотком по голові, та вона, клята, живуча.
Нарешті Касянович розпорює акулі черево і з шлунка виймає кілька рибок та… корок з-під шампанського.
— От жаднюга! — каже. — До того ж з головою видала серед нас любителя чарчини. Речові докази! — І він показує корок.
Знову пролунало:
— Тихий вперед!
Прогримкотіло, як і раніше, сильно й глухо. Сейсмоакустики все мацали дно котловини… З поверхневим тралом, що волочився за кормою, підняли паростки мангрового дерева. Пагінці не встигли закріпитися за грунт — прибоєм їх віднесло в море. Це теж потрібні експонати для дослідників-природознавців: по них вони дізнаються, які ж придонні течії струмують тут.
В ехолотній вистукували апарати.
— Ну, чаклунко, що ти сьогодні відкрила: гору яку чи вулкан?
Невеличка, по-хлоп’ячому підстрижена, схожа на підлітка дівчина відриває погляд від апарата, де на довгій паперовій стрічці (електроімпульси, послані з корабля, дотикаючись дна, вертаються назад) проступали темні, хвилясті обриси підводного рельєфу.
Це — Наталя, науковець геологічного загону, наймолодший член експедиції, яка не раз уже вирушала досліджувати океан.
Вахтування Наталі в ехолотній збігається з моїм біля стерна. Та й після вахти дівчина працює в лабораторії.
— Прикро буде, — сміється, — якщо якусь гору відкриють без мене.
І Наталя — на чатах. Коли ми пересікали Південно-Китайське море, вона помітила вершину доти невідомого вулкана.
Моє запитання застає дівчину в ту мить, коли ехолот засікає непередбачені глибини. Сподівались надибати гірське пасмо; океанологи готувались навіть до штурму, а виявилось…
— Що ж, доведеться пошукати інше місце, — каже вона.
Хребет вздовж улоговини, витягнутої з півдня на північ, кінчався. Власне, його пересікали глибокі поперечні прірви. А тому й не вдавалося простежити розмірів самої западини. Чи з’єднуються розгалуження підводного хребта з материковим суходолом, теж було неясно. Над цим і билися вчені.
Десятки разів міняли курс, вздовж і впоперек сновигаючи морем. З ехолотної повідомляли:
— Під кілем глибина тисяча сто метрів.
Та не встигли підготувати апаратуру до спуску, як Наталя сповістила інше:
— Глибини збільшуються до трьох тисяч.
Під нами лежала незвідана країна, в якій западини змінювались високими горами; країна, розміри якої вчені й прагнули з’ясувати, — кожен, звичайно, доступним йому способом: одна група вимірювала гравітаційне поле Землі; інша проводила сейсмоакустичну розвідку.
… За бортом на тристаметровій відстані волочився кабель, з двома, як риби, плавцями. Зарубіжні океанологи гондолу цю так і звуть — фіш, тобто риба. У пій — датчики, від яких до лабораторії тягнеться дріт. Коли судно рухається, датчики фіксують коливання магнітного поля Землі. Це поле в прямій залежності від земної кори, що й дає можливість з’ясувати, де які корисні копалини лежать.
Увечері сейсмоакустики зібралися на раду — підбити підсумки роботи в Андаманському морі.
— Які висновки можна зробити? — спитав Юрій Непрочнов і, помовчавши, відповів — Глибинне зондування проведено на короткому профілі. Та все ж після опрацювання матеріалу ми довідались про характеристику фундаменту осадочних товщ: дно улоговини Андаманського моря — полога рівнина, товща осадків півторакілометрова, під нею кристалічна основа.
Дані ці потрібні для розгадки геологічної історії моря, виникнення якого багато геологів схильні віднести до порівняно недавнього — третичного — періоду, і що воно утворилося на місці опущеного материка. Це поки що — гіпотеза. Її треба або підтвердити, або спростувати.
НАД ПРІРВОЮ ЯВАНСЬКОГО ЖОЛОБА
Здрастуй, батечку-океане! Бо це вже океан — Бенгальська затока, його невід’ємна частина.
Високе блакитне небо вражало пустинністю. Вже кілька днів ані хмариночки. Сьогодні ж на обрії, мов обриси далеких берегів, з’явилася ледь помітна смуга. Ми йшли їй назустріч, і вона все чіткіше проступала на тлі надвечірнього неба. Потім підійшли ще ближче і розгледіли: легкі, перисті хмари, схожі на каравели часів Магеллана, спроквола пливли на схід.
А ми йшли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альбатрос — блукач морів», після закриття браузера.