Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

Пізніше, особливо в березні, біля архіпелагу Дахлак ми неодмінно працювали у хмарі планктону, який заважав фото- та кінозйомкам. Але густішого планктонового туману, як тут, у Шейх-Саїді, ми ніколи більше не зустрічали.

Поступово всі звикли до планктону і перестали нарікати і згадувати кришталеву чистоту води нашого моря біля берегів Сардінії та Понца, а також у північній частині Червоного моря недалеко від Шадвану та Кусейра. Але в перші дні планктон справив на нас певне враження.

Проте через деякий час ми навіть тішились цим, бо за правилом «кількість планктону дорівнює кількості риби» зробили висновок: «Чим більше планктону, тим більше риби». Біля Шейх-Саїду та в архіпелазі Дахлак ми не мали жодних підстав скаржитися, що риби мало, її кількість та різноманітність форм можна уявити собі, глянувши на деякі наші фотографії [3] .

Перший спуск пройшов погано. Вайлаті, Букер та Джіджі, незважаючи на наші застереження (біля берегів Массауа дуже багато акул), вперше занурюються під воду в незнайомому місці і відчувають цілком зрозумілий страх. І в цьому немає нічого ганебного.

Коли наступного дня прийшла наша черга пірнути в ті ж самі глибини, ми добре розуміємо їхній душевний стан. Пам'ятаючи про те, що ти перебуваєш зараз у царстві ненажерливих акул та інших хижаків, досить неприємно блукати по дну моря, коли можна бачити лише в радіусі трьох метрів. Я почуваю себе зовсім беззахисним, бо небезпека чигає тут на кожному кроці, а побачити ворога заздалегідь немає можливості. Перші години просто неможливо спокійно. працювати.

Усі полегшено зітхають, коли довідуються, що ми потрапили в найкаламутніше місце і працюємо в незручну пору доби, а поблизу Дахлаку умови будуть цілком іншими. За кілька днів ми пристосовуємося до каламутної води, розшукуємо зручні місця і працюємо в такий час, коли вода найпрозоріша. Виявляється, що на глибині більше десяти метрів видимість набагато краща.

Нарешті можна приступити до вивчення морських глибин та їх мешканців. Я докладно не розповідав про південну частину Червоного моря тільки тому, що підводний світ — це сцена, де розгортатиметься дальша дія, а його жителі будуть акторами, які виконають головні ролі в майбутньому спектаклі.

Біля Шейх-Саїду ми ближче знайомимося з «кораловими джунглями», які вперше і зовсім недовго бачили недалеко від Шадвану. Там вода була надзвичайно прозорою, і нас зачарувала чудова картина коралових заростей. Але й тут життя розквітає пишно й велично. Крім того, ми маємо змогу спостерігати його цілком спокійно і, значить, докладно.

Славнозвісне «коралове урвище» — це стрімкий бар'єр, що піднімається з морського дна майже до самої поверхні. Біля Шейх-Саїду стіна здається неповторно величною, хоча більшість організмів, які її складають, можна зустріти всюди.

Живі кам'яні хащі мадрепорових та коралових поліпів простягають до поверхні віти неймовірно химерної форми.

Я сказав «живі кам'яні хащі» і хочу роз'яснити свою думку: мадрепори та корали далеко не мертві окаменілості. Подивіться на фотографії: великі утворення у формі мозку або парасольки, які служать в одних випадках об'єктом, а в других фоном для фотографування, є живими істотами. Це колонії мільйонів і мільйонів мікроскопічних поліпів.

Поліпи — це драглисті організми, які мають властивість виділяти карбонат кальцію і завдяки цьому утворювати на собі тверду, невпинно наростаючу оболонку. Часто-густо, вдряпнувшись об таку колонію або тільки злегка доторкнувшись до поліпів (наприклад, до тих> що їх місцеве населення називає «жалкі корали»), відчуваєш гострий і пекучий біль, бо вони, як і медузи, мають так звані жалкі клітини. На перший погляд зовсім неможливо повірити, що мадрепорові поліпи, корали і медузи належать до одного й того ж типу кишечнопорожнинних, але це так. Корали (найтвердіші представники тваринного світу), справжні живі кістяки, є близькими родичами медуз, драглистих клубків, які, навпаки, є «найм'якшими» організмами на світі.

Я вже казав, що мадрепорові поліпи, ці скам'янілі квіти Шостого континенту, набувають найхимерніших форм. Досить повештатися з респіратором по дну моря щонайбільше півгодини, і ви зустрінете десятки й сотні різновидностей, причому дуже важко знайти хоча б дві схожі за формою та кольором. Скажемо тільки, що відомо близько семи тисяч п'ятсот видів мадрепорових поліпів. Особливо прекрасні — «грибовидні», які утворюють овальні капелюхи на великому спільному стрижні. Ці капелюхи досягають інколи чотирьох метрів у діаметрі. Вони ажурні, наче дорогоцінне мереживо, і надзвичайно крихкі, немов відлиті з цукру.

Ліниві багатоколючники та інші риби залюбки ховаються під ними. Ми також неодноразово використовували їх як укриття, щоб сховатися від акули і роздивитися на неї зблизька.

Крім «зонтичних» коралів, привертають до себе увагу так звані «мозкові». Вони мають форму великої кулі, вкритої безліччю борозенок, що нагадують мозкові закрутки. Такі кулі міцно