Читати книгу - "Драматичні поеми, Леся Українка"

Яку я втіху мав? За жебраками

носити торбу, хавтурки збирати,

попихачем їм буть ні за спасибі!

І що я чув за те? Якеє слово?

(Наслідує чийсь голос.)

«Лукавий! Маловіре!»

Прочанин

Хто ж се, хлопче,

так з тебе насміявся?

Юда

Хто?

(З притиском.)

Учитель!

Прочанин

Отой, що ти продав?

Юда

(спалахнув)

Так! Я продав!

А він мене ограбував! Ні, гірше!

Він одурив мене!

Прочанин

Як одурив?

То він заволодів твоїм маєтком?

От після сього й вір отим пророкам!

Здавався ж він на гроші не жадібним,

все тільки й говорив про царство боже…

Юда

Отож! Отож! Се й був той ятірець,

куди він людські душі, наче рибу,

ловив…

(з коротким, злісним сміхом)

та й викидав на суходіл!

(Очевидно, імпровізує пародію на чиюсь промову.)

«Жий, рибонько! Нащо тобі вода?

Глянь на пташки небесні у повітрі!

Чи ж їм не добре там?»

Прочанин

(сміється)

Ти лепсько вмієш

вдавати тую мову!

Юда

(похмуро)

Таж начувся

її доволі! Через вуха ллється!

Вилазить боком досі…

Прочанин

(зацікавлений, сідає знов на межі)

Ну, то як же,

як саме видурив він в тебе статок?

Се варто знати, щоб остерігатись,-

тепер їх розплодилось, тих пророків.

Юда

(мовчить який час, поглядаючи на прочанина, мов вагаючися звірятись йому, далі не видержує, і мова його проривається прудким, часто безладним потоком)

Се так було. Я їздив раз по рибу

до вас в Капернаум - о, теє місто

далось мені взнаки! Був торг великий,

і люду назбиралось звідусіль.

Та тільки я наблизився до торгу,

як люди раптом в інший бік сунули,

покинувши весь крам. Дивлюсь: на кручі,

там, коло школи вашої, стоїть

єсей 9 чи назорей 10 в одежі білій,

з волоссям довгим, і держить промову.

З цікавості пішов і я послухать…

Ох, як він говорив! Який був голос!

Я пригадав те, що давно забув…

Згадав свою покійницю матусю,

що я маленьким ще зоставсь без неї…

Промовець говорив: «Ходіть до мене…

я заспокою вас… я вас потішу…»

І я незчувся, як ряснії сльози

мене умили - я ж не був плаксивий! -

мені здалося, що нема для мене

ріднішого над сього чоловіка

і не було на цілім божім світі…

Пауза.

З сусідами в той час я позивався

за спаш, за оранку - річ світова! -

і змучився ворогуванням людським,

дрібною та щоденною сварнею -

либонь, ще й тим я так тоді розм’як…

А тут він про любов став говорити -

ти чув коли, як він про те балакав?

Прочанин мовчки потакує головою.

То сам ти знаєш, що в такі хвилини

і лютий ворог міг за брата здатись.

Прочанин

Таки се правда! Раз я сам простив

сусідові образу, ще й чималу,

після речей того пророка…

Юда

(не слухає його)

Раптом

він річ повів про царство боже! Діду!

мені здалася тая ваша круча,

неплідна, крейдяна, порогом ясним

при божій брамі, що веде до раю.

Мені здавалось: тільки поступити

за той поріг - і всі в едемі 11 будем,

як перші люди. «Що нам заважає? -

так думалось мені,- вже ж не боронить

вогненний меч до того раю війстя.

Туди нас кличе, руки простягає,

обійми розкриває янгол божий,

а може, божий син!» Так, діду, справді

не я один, либонь, тоді подумав,

що він син божий… Глянув я на кручу

і там, край ніг промовця, ще завважив

гурток людей, чоловіків, жінок,

усі вони дивились на промовця,

а часом поглядали і на нас

з осяйної своєї високості,

їх погляди були такі щасливі,

і горді, й приязні. «Оці живуть

в раю господнім повсякчас!» - гадав я…

Налинув дощ і перервав промову.

Я сів під накриття і думу думав.

Скінчився дощ - я не згадав про покуп,

ні, я пішов шукать того промовця.

Бодай би я життя був загубив,

ніж мав його знайти! Та я знайшов

його собі на лихо…

Прочанин

І йому!

Юда

Що ти сказав?

Прочанин

Кажу, й йому на лихо.

Якби не ти, ще б він пожив на світі.

Юда

Ні, він однаково на лихо грав,

хоч би й ніхто не поживився з нього.

Прочанин

А все ж неправедний такий поживок…

І нащо там було його шукати?

Затямив би собі його слова,

коли вже так припали до сподоби,

та й жив би праведно в своїм маєтку,

що батько чесно призбирав для тебе.

Юда

(з коротким сміхом)

Не так се просто! Він, бач, говорив,

що тільки з ним увійдем в царство боже,

без нього ж - ані до порога!

Прочанин

Хитрий!

Юда

Як я знайшов його, я запитався,

що маю я робити, щоб придбати

для себе царство боже. Він спитав,

чи я закон сповняю й не грішу.

Я мовив: «Так», бо се ж була і правда.

«І все ще царства божого не маєш?» -

спитав він, якось дивно усміхнувшись.

«Як бачиш, ні»,- сказав я, і досада

уперше ворухнулась в мене в серці

супроти нього - я її стлумив.

«Ну, то роздай усе, що маєш,