Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дай серцю волю, заведе у неволю" автора Кропивницький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15
Перейти на сторінку:
Я дав­но вже зап­ро­дав ду­шу свою ди­яво­лові!… Са­та­но пе­кельна, де ж ти? До­по­ма­гай же мені швид­ше! Я за чу­же щас­тя зди­хаю, ка­ра­юсь, іду в до­мо­ви­ну! Не хо­чу я в до­мо­ви­ну!… Я хо­чу жить, але не людським, а пе­кельним жит­тям! (Шу­кає під по­лом). Тут десь я її ба­чив, тут! Де во­на?… Не­ма!… Тем­но!… І ти, міся­цю, зра­див мені?… Де ж ти, бур­лацьке сон­це, чо­го зах­ма­ри­ло­ся? Світи ж, світи, зрад­ни­ку, уос­таннє, а там хоч і навіки за­хо­вай­ся за хма­ри!… (Проміння на той час освічує ха­ту. Побачив під по­лом со­ки­ру). А, осьдеч­ки во­на! Радій, помс­то, лю­туй, сер­це! (Підкра­дається до Се­ме­на).

Семен (крізь сон). Бог з то­бою, Ми­ки­то!… Бра­том рідним ти мені бу­деш…


Микита. "Бра­том"! (Со­ки­ра па­дає з йо­го рук). Свя­та, свя­та ду­ше!… (Про­жо­гом ки­дається до две­рей, ухо­пив­ся за одвірок і мов­би зомлів). Бо­же, бо­же ми­ло­серд­ний! Прос­ти!… Свя­та ду­ша!…


Іван (про­ки­нув­ся). Хто це по хаті хо­дить? (Засвічує свічку). Це ти, Ми­ки­то? (Підхо­дить до нього). Що це з то­бою подіялось?


Микита (ха­пає йо­го ру­ку). Цить, цить!… Не бу­ди Се­ме­на!… "Брат"! Чуєш: "брат"!… Не бу­ди ж йо­го!… Спог­лянь на ме­не, я вже мерт­вець… Зв'яжи ме­не, за­ду­ши!… Я не пру­ча­ти­мусь… Чуєш, я вже мерт­вець!… Пташ­ка ма­ле­сенька крильцем за­че­пе зле­генька, і я зва­люсь, як сніп… Ба­чиш он со­ки­ру? Візьми ж її, зот­ни мені го­ло­ву, тільки не ка­жи Се­ме­нові!… (Ше­по­чу­чи). Свя­та, свя­та ду­ша!


Іван. Ми­ки­то, Ми­ки­то, що це ти за­ду­мав? Чи вже ж ти за­був, що бог ми­ло­серд­ний є на небі, кот­рий все це ба­чить?…


Микита. Цить, цить!… Мов­чи!… Не го­мо­ни!… Мо­лись скоріше гос­по­деві! Він вчує твою мо­лит­ву і обер­неться до тво­го бла­ган­ня! А я бо­юсь підвес­ти очі… (При­па­да до йо­го гру­дей і важ­ко ди­ха). Одар­ко, Одар­ко!… На­що ти так лю­бо гля­ну­ла мені в вічі? Ох, за­да­ви ж ме­не, Іва­не! Ба­чиш он­деч­ки со­ки­ру? Ди­вись, як во­на бли­щить!… Я од­вер­таю від неї пог­ляд, а во­на ще дуж­че лис­ниться пе­ред очи­ма… Ро­зумієш, ку­ди ме­не не­чис­тий вів? Я звір лю­тий, ска­же­ний!…


Іван. Вга­муй своє сер­це, бідо­ла­го! Ба­чиш, гос­подь одвів те­бе від гріха! Мо­ли­ся ж йо­му, ми­ло­серд­но­му.


Микита. Не вмію я мо­ли­тись! Не вмію і не насмію!…


Іван. Зос­та­вай­ся, ка­жу тобі… На­що лю­дям по­ка­зу­ва­ти своє го­ре, ко­ли у них і сво­го до про­пасті. Як­би зібрать сльози усіх та­ких бідо­лаг, як ми з то­бою, то мож­на б бу­ло увесь світ за­то­пить!… Ко­го ж ти хо­чеш зди­ву­ва­ти, роз­жа­ло­бить своїми слізьми? Лю­ди бай­дужі до сирітських сліз… Ти не злодій, не ду­шо­губ!…


Микита (вхо­пив йо­го за ру­ку). Мов­чи, мов­чи!… Ди­вись, ди­вись!… Он­деч­ки не­чис­тий прос­тя­га до ме­не свої залізні па­зурі… Пе­рех­рес­ти ме­не! За­хо­вай, за­хо­вай ме­не від йо­го пе­кельно­го пог­ля­ду!…


Іван. Тобі знов невіть що вви­жається!… Зас­по­кой­ся!…


Микита. Ходім, по­ра… Ходім ту­ди мерщій!… Ту­ди, на кла­до­ви­ще, до батька, до неньки… Он­деч­ки кла­до­ви­ще!… А на батьковій і неньчиній мо­гилі і хрес­та не­ма!… Ба­чиш? Тре­ба поп­ро­ща­тись, поб­ла­гос­ло­ви­тись в да­ле­ку до­ро­гу… Пом­ру в сте­пу; ніхто не по­ба­чить, ніхто й не поп­ла­че… Про­щай, се­ло, ко­лись рідне! Про­щай­те, батьківська і неньчи­на мо­ги­ла… Про­щай­те всі… Про­щай, Одар­ко!… А ти чи зга­даєш ко­ли бідо­лаш­но­го Ми­ки­ту?… Ох, як тяж­ко ви­мо­ви­ти уос­та­ннє: "Про­щай, Одар­ко!…" Ор­ли розірвуть тіло, вик­лю­ють очі, вир­вуть з гру­дей і сер­це… А! Не­хай рвуть, шма­ту­ють!… Не жаль мені сво­го сер­ця!…


Іван. Ти все лю­туєш?… Зас­по­кой­ся! Все смерть пе­ред то­бою маріє! Ти ще бу­деш жи­ти…


Микита. Ні вже… А хо­четься жи­ти!… (Ля­кається). Одійди, са­та­но! Геть!… Ба­чиш, як очі йо­го го­рять!…


Іван (убік). Що це з ним вчи­ни­ло­ся? (До нього). Опам'ятай­ся, Ми­ки­то!… Го­ренько мені з то­бою!…


Микита (трем­тя­чи). Про­ка­зуй мо­лит­ву, а я за то­бою про­мов­ля­ти­му!… Бо­же, бо­же, бо­же! (Ха­пається за гру­ди і встає). Що це зо мною?… У ме­не у гру­дях хо­ло­не!… В очах світ темніє!… Світи, світи, міся­цю-зрад­ни­ку! Я вми­ра­ти не хо­чу, не хо­чу!… Во­ди, хоч рісоч­ку во­ди!… Бо­же, не ка­рай ме­не!…


Іван ви­хо­дить.


Вона, он­деч­ки во­на, Одар­ка!… Ти, ти, зо­ре моя?… Ти прий­шла до ме­не? Ти вже не боїшся ме­не?… Сю­ди… Ру­ку, дай твою ру­ку до го­ло­ви… О, як мені лег­ко, Одар­ко, Одар… Од… (По­ми­рає).


Іван (увійшов з кух­лем). Бідний, сер­деш­ний страд­ни­ку! Бо­же, прий­ми йо­го грішну ду­шу!… Се­ме­не, Одар­ко, вста­вай­те!


Семен (встає). А що та­ке?


Одарка (по­ба­чи­ла долі Ми­ки­ту). Що це з ним?


Іван. Не здо­лав, сер­де­га, сво­го го­ря!


Одарка (жур­ли­во). По­мер?!



Завіса


1 ... 14 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький"