Читати книгу - "Старший боярин (збірник), Григорій Михайлович Косинка"

Тітка Горпина полегшено закінчила свою мову, неначе вона зробила зі слів Гордієвих висновок, що хлопцева справа має рух від самого попа, якого слава ніби трохи й занепала, але останніх часів парафіяни стали знов хвалити. Та так чи інакше він все ж таки піп і між тими панами, що можуть дати Гордієві посаду, все ж таки має голос. Гордій відповів:

– Ні, більше тижня я не буду!

І пішов у комору, несучи думку про те, що тітка не робить належних висновків. А коли увійшов назад переодягнений, то застав її сидьма в такій вистаті, в якій і була. І він, догадуючися про якусь тяжку турботу тітчину, заговорив співчутливо:

– Тітусю, не журіться: я стану за вчителя і вас до себе візьму. А зараз ви вже вибачайте, я не знаю, де сало. Візьму в дорогу.

Тітка встала помаленьку і, тяжко зітхнувши, підійшла до мисника, взяла там шматочок сала і, даючи небожеві, говорила:

– Е, що там казати!.. Спочатку сам собі дай раду, а там буде видко. Сьогодні я не довго й пасла. І коли гнала з пасовища, то бачила, як ти йшов до батюшки. Так мені було важко, так важко. Чи я занедужаю, чи, може, що станеться? Бо, пасучи, я задрімала на Малосмілянськім рові. І приснилося мені таке, що й цур йому! А ти не дуже квапся. До вечора ще далеко. Хоч і як, а зайдеш до Пастирського завидна. І немає мені кому розказати того, що наснилося. І ти вже не май гніву на мене, стару. І вислухай, та тоді вже й підеш з Богом. Та й оглядайся серцем на подвір'я твоєї тітки. Вона до тебе ставиться не гірше від рідної матері. І не барися, бо я думатиму, що хто його знає, що з тобою сталося в дорозі.

– А що ж вам, тіточко, приснилося?

– Ніби я розпалила піч і відтулила каглу, і дим рушив іти не в вивід, а в вікно, оце, що проти печі. І в йому немає ні шибок з рамами, ні луток. І в цю діру так тобі дим валує надвір і лягає влад на цю стежку, що йде до берега. Лягає влад і котить великими клубками згори до Тясмину. А від річки, трохи під наш косогір, лежить Маркура Пупань, черевом до землі, і дме на дим той, що до його сповзає згори. Дим від його дуття плине смугами до садків, покриваючи і річку, і луки. І, щойно торкнеться якогось дерева, воно зараз же спалахує високим та стрімким полум'ям. А з полум'я вилітає чорний крилатий крук і летить до Прикупової могили і там на неї сідає, а Маркура вигукує: «Оце такі будуть чорні й ягоди цього літа». І так у березі ставало повно диму, і всі дерева горіли. І ввесь верх Прикупової могили був чорний. Нарешті Маркура схопився та як свисне! І зараз же ввесь чорний верх могили відділився і став летіти до його. А могила лишилась на тім самім місці чиста. Коли придивлюся, аж то летить, повставши з вороння, вороний його кінь Ремез. Прилетів і став перед Пупанем. І вискочив він на коня та як прискочить до мене. А я стояла за причілковим тином коло хати, та як прискочить, та як ухопить мене за руку, та так ниць і положив на сідло, як і перший раз, кажучи: «Огій, молодице, тоді я тобі нічого не зробив, то тепер доведу краю!» І я перелякана прокинулася і зараз ніяк не можу заспокоїтися. То ти вже, дитино, іди і не барися, бо це сон поганий. Він може віщувати якісь події і для нашого двору недобрі. Треба конче висвятити цього тижня подвір'я, щоб потім не стало запізно.

І те, що він нічого не говорив тітці про пригоду, і те, що він про неї вже не скаже, робило йому з тітки людину хвору на сліпоту та ще й довірливу, яку глупої та невидної ночі він потрапив вивести весною на Тясмин тоді, коли рушила перша крига. І там, поставивши її на велику крижину, сказав: «Як стукне під вами крижина об щось, тоді сходьте». І добре, як стукне вона об берег. А як це трапиться при зустрічі з іншою крижиною серед річки? Що тоді буде глупої та невидної ночі з людиною, довірливою ще й хворою на сліпоту? І те, що у йому сиділа ще й тривога про себе, яка не говорила ясно чого, але говорила настирливо, що треба спішити. І він її не міг не слухати і поспішав, кидаючи саму тітку дома, давнім лихом злякану. Все це робило з Гордія самому собі такого жалюгідного, неначе школяра забріханого і перед учителями, і перед батьками. А що найголовніше, то це те, що він добре знав, що всі ці настрої його покинуть тоді, коли перед ним розкинуться степові простори і своїми межами і стежками покажуть напрямок до тієї мети, до якої він себе сьогодні взагалі скерував. І Гордій підійшов до тітки, і взяв її зморщену і шорстку від праці, але теплу руку. Взяв, щоб на прощання поцілувати. І враз сльози йому здавили горло і покотилися з очей на шкарубку, маленьку, спрацьовану руку. І чи тому, що тітка відчула те, чи тому, що це було прощання, вона заплакала і говорила, цілуючи його в голову: «Не забудь нічого потрібного. Візьми он ту палицю в кочергах, бо може трапитися у полі погана собака. І нехай несподіванка, що завжди виникає при сподіваному, стане тобі чи в дорозі, чи після дороги початком доброї долі». А коли він був на перелазі і оглянувся, то тітка Горпина стояла на сінешнім порозі і хрестила його на відході. Він був у тім костюмі, в якім ходив до попа. Тільки замість картуза на голові мав чорну смушеву шапку. І в правій руці був костур, взятий з кочерг, а під лівою пахвою вузол з хлібом та салом. І, коли вже зайшов за клуню, тітка почала вгонити корови в повітку. А потім унесла їм торішнього сіна з клуні і, розвівши водою яшного борошна, полила ним сіно. А давши їсти поросятам, пішла в хату, замкнувши за собою на клямку і