Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

«Біг не гарний, проте здоровий»

-Степанія! - потряс її Микита, - не плач, він живий! Скажи мені, що ти бачила?

-Ф-фігню якусь... - жінка витерла сльози і спробувала заспокоїтися, - один лікар х-хрюкнув, другий, взагалі, зі змією на г-голові.

-Ага, ну значить все нормально.

-Н-Нормально?! - витріщилася Стьопка.

-У тому сенсі, що ми обоє бачимо одне й те саме. Здається, окрім нас більше ніхто! - Микита шепотів, скоса дивлячись на вхідні двері, - всього годину тому тут тільки один такий був, і Антон виглядав краще!

-А хто це? – так само пошепки спитала Степанія.

-Навіть не уявляю! Десь близько тижня тому я вперше зустрів того охоронця, який нас впускати не хотів, і він мені, ой як, не сподобався. Дохлятиною від нього смерділо. А сьогодні ось, ще й «обличчя» з’явилося.

-На ц-цапа схожий, т-так? – у Стьопки волосся на голові заворушилося.

-Вірно!

-Ой, м-мамо...

-Не знаю, що це за погань, але вони мені не подобаються. Антона витягувати треба. Від запалення легень так не лікують!

-А щ-що р-робити? - жінка стиснула зуби, щоб вони не стукали, безуспішно борючись зі страхом.

-Тікати і Антона з собою прихопити!

-Д-думаєш, пропустять?

-Ні, звичайно!

-А як же?

-Я зможу винести тільки одного, моя сила ще тільки розвивається... - Микита, наче засоромившись, відвів погляд, - вибач...

-За щ-що? – не зрозуміла Стьопка.

-За те, що втягнув тебе! Слухай мене! - він стиснув її долоні, - тобі водяник подарунок зробив, так?

-Ну, так…

-Виклич його!

-В-вода потрібна! – все ще не розуміла Степанія.

-Он двері до ванної, намочи руку. Діма віднесе тебе, а я – Антона.

-А як він сюди прийде? Його ж не пустять? - Микита глянув на неї таким поглядом, що вона відчула себе повною дурепою.

-Його – пустять! - видав здавлений смішок, - давай, прошу тебе, не зволікай, скоро заявляться.

Проте, було пізно... Двері відчинилися і на порозі з'явився «старий» з цапо-подібним охоронцем. Стьопка ойкнула і схопилася на ноги. Микита миттєво зорієнтувався та засунув її за свою спину.

-Отакої, - вишкірився «старенький», а змія на його голові зашипіла, - значить я не помилився, вони нас бачать. Ну що ж, хазяїн, буде радий, сьогодні бенкетуємо! Клич решту! - гаркнув він у бік охоронця і той одразу кудись помчав.

-Не встигли! - промовив Микита, знімаючи пальто і кидаючи його під ноги, - значить Антона доведеться кинути.

-Ні! – на Степанію раптово знайшла рішучість та розуміння, що кидати Антона не можна ні в якому разі! На тумбочці, біля ліжка, стояла склянка, в якій на самому денці ще залишалася вода. Стьопа швидко схопила її і вилила на ліву руку, стиснула в кулак і прошепотіла: «Мітю, Мітенько, допоможи, будь ласка, тут небезпека!»

-Отакої, -повторив «старий», зробивши вперед ще один невеликий крок, - божий синка, молодий, зелений, соло-о-о-дкий, напевне! - ззаду нього з'явилися ще кілька охоронців, - даремно ви сюди завітали, дітки, ой, даремно... - говорив він жалісливим тоном, але зі злісною усмішкою.

-Тебе, Піггі, запитати забули! – відповів Микита своїм гарним баритоном, до чого спокійним, що Стьопка навіть позаздрила. Сама вона тремтіла осиновим листочком, визираючи з-за мера і потираючи руку в невидимій рукавичці. «Мітенько, де ж ти?»

-Як ти мене назвав? - старий зупинився.

-Ні, помилився? Може, ти Папа-Свин? – посміхнувся мер. «Блін, навіщо він його сердить?» — у паніці подумала Стьопка, стежачи з розширеними від жаху очима, як охоронці один за одним входять до спальні і починають їх повільно оточувати.

-А ти у нас, який козлик? – Микита обернувся до того самого охоронця, який не хотів їх впускати, – з м'ясних порід чи молочних?

-Та я тебе на фарш пущу! - козлоподібний  скинув піджак і почав розстібати сорочку. Решта застигли в очікуванні команди. В кімнаті від смороду не було чим дихати.

А потім охоронець кинувся на Микиту! Степанія заверещала і схопилася за табурет, виставивши його поперед себе, спиною втиснувшись у стіну.

Тієї ж миті пролунав гул, потім гуркіт, чийсь крик і підлога затремтіла. Охоронець не добіг до Микити якихось два кроки, як був збитий з ніг і відлетів до стіни. Як це сталося, Степанія не зрозуміла, бо все довкола закрутилося, закружляло і в кімнату влетіла штормова хвиля.

«Папа-Свин», козел м'ясної породи, та інші охоронці вилетіли у вікно, змиті, немов за борт, винісши викно разом із рамою та меблями.

-Панні! – «штормова хвиля» перетворилася на Мітю, одягненого в одні лише домашні штани, з шаленим поглядом, у якому читалась готовність вбивати.