Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

- Знаєте, про що я хотіла поговорити? - сказала вона, сідаючи в одне з великих потертих крісел.

- Я можу здогадатися.

Він посміхнувся, але його посмішка була блідою.

- Я думала, що зможу пройти через це. Це здавалося можливим, коли Роджера не було вдома і він не повернеться ще цілу вічність. Але тепер я знаю, що не зможу.

- Бог знає, я теж цього не хочу. Я так сильно кохаю вас, Мей.

- Я знаю. Я теж вас кохаю. Я не можу прикидатися, і я не вірю, що Роджер хотів би, щоб я це робила. Чи не краще було б сказати йому правду?

- Я повністю за правду.

- Небеса знають, я дала їм добрі випробування.

- Наскільки сильно він в вас закоханий?

Вони говорили коротко, перескакуючи через проміжні зауваження, тому що розуміли один одного так прекрасно, що можна було подумати, ніби вони слідують за думкою один одного без необхідності говорити.

- Я не думаю, що він коли-небудь запитував себе. Він прийняв це як належне, що чоловік любить свою дружину, а дружина любить свого чоловіка.

- Я багато чим йому зобов'язаний. Він страшенно хороший хлопець. Це гидко - зіграти з ним такий брудний жарт, як цей.

- Я знаю, що це так. Він розумна людина; він зрозуміє, що ми нічого не могли з собою вдіяти.

- Ви знаєте, у мене немає ані шилінгу, крім того, що я заробляю тут. У мене в банку близько двохсот фунтів.

- Це має значення?

- Ні, наскільки це мене стосується.

- Я не бачу, щоб нам було в чому собі дорікнути.

- Звісно, ви знаєте, від чого відмовляєтесь. Це місце і все, що з ним пов'язано.

- Це в'язниця. Вона мене душить.

Він знав, яка думка була у неї в голові, хоча вона і не згадувала про це.

- Ви думаєте, він відпустить вас?

- Він не може утримувати мене проти моєї волі. Я не думаю, що він хотів би цього; це не в його характері.

- Гадаю, для вас було б краще, якби я ніколи сюди не приїжджав.

- О, не кажіть так. Це неправда.

Він зважував.

- Я думаю, ви повинні знати, що на вас чекає. Бідність.

- Я і раніше була бідною.

- Це буде не дуже красива історія, дружина сина втекла з управляючим свого свекра.

- Вам не все одно?

- Ні, чорт забирай, - засміявся він.

- Я теж, - засміялася вона у відповідь.

- Йдіть і сядьте до мене на коліна. Хай їх чорти візьмуть, давайте робити що-небудь, в чому ми могли б звинувачувати себе.

Вона перемістилася на нього і обвила руками його шию. Він поцілував її вдруге.

- Я відчуваю себе такою нестерпно щасливою, - пробурмотіла вона.

Вони обговорили це і вирішили, що вона повинна попросити Роджера дозволити розлучитися з ним, і якщо він відмовиться, вони змусять його розлучитися з нею, уїхавши разом.

І тепер вона зробила те, про що вони домовилися, тільки для того, щоб отримати нищівний удар, що через кілька годин країна опиниться в стані війни. Що тепер залишилося робити, крім того, що вона сказала Роджеру, що готова зробити? Чекати. Вона посміхнулася, подумавши, як Роджер помилявся, коли уявляв, що вона може змінитися. Забавно, як така розумний чоловік міг бути таким дурним. Продзвенів дзвінок до обіду, і Мей прокинулася від своїх роздумів. Покоївка приготувала їй ванну. Мей роздягнулася і ступила у неї. Вона вдихнула приємний запах солі для ванн.

- У мене не буде такої розкоші, коли я вийду заміж за Діка, - хихикнула вона.

Після обіду Роджер поїхав назад до Лондона.

3

На наступний день на світанку німці вторглися в Польщу, а сорок вісім годин по тому, третього вересня, Британія була в стані війни. Була неділя. У повітрі ще не було і натяку на осінь, і сонце сяяло в безхмарному небі. Коли ви стояли на терасі і дивилися на мирну сцену, таку свіжу, таку зелену, таку лагідну, таку доброзичливу, було майже неможливо усвідомити, що вже кілька годин танки з гуркотом перетинали польський кордон, а бомбардувальники скидали свої огидні вантажі на беззахисну столицю. Дзвони маленької сільської церкви, церкви, де були поховані покоління Хендерсонів, звали парафіян на ранкову службу своїм знайомим дзвоном. У них був доброзичливий, привітний звук, який, як ніколи раніше, заспокоював змучене серце. Пані Хендерсон і Мей вирушили одні. Вони молилися за мир. Дік, як завжди, прийшов на обід, і протягом дня Мей знайшла можливість розповісти йому про свою розмову з Роджером. Він уважно слухав.

- Я розумію його точку зору, - сказав він, коли вона закінчила. - Я можу зачекати, кохана.

- Я також можу зачекати.

- Може знадобитися рік, щоб розбити їх, це не може зайняти більше часу, а у нас попереду все наше життя.

- Я рада, що сказала йому. Я рада, що все на чесно.

Він взяв її за руку і злегка стиснув. Вони були щасливі бути разом. Їм навіть не потрібно було багато розмовляти; вони так довіряли один одному, що не було приводу для спільних виразів ніжності закоханих, і їх близькість була такою, що вони знаходили розраду в мовчанні один одного. Але це був сумний день. Ні в кого не вистачало духу грати в теніс. Вони не могли говорити ні про що, крім війни. Вони слухали радіо і охоче коментували кожну почуту новину. Вони зловили Париж і спробували зловити Варшаву. О шостій вони зібралися разом, щоб послухати промову короля. Біг Бен пробив годину. Він наповнив своєю луною великий зал Грейвні Холта. Мова почалася з цих слів.

- У цей важкий час, можливо, самий доленосний в нашій історії, я посилаю кожній родині мого народу, як вдома, так і за кордоном, це послання, сказане з такою ж глибиною почуттів до кожного з вас, немовби я був здібний переступити ваш поріг і поговорити з вами особисто.

Мей і пані Хендерсон заплакали, а Джейн нервово накрасила свої яскраво-червоні губи.

-