Читати книгу - "Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

— Як хочеш мати земного найкращого мужчину, то маєш знати, що втратиш його! І він не роститиме дитини, лише ти розповідатимеш сину, яким був його батько! Я не один раз, а сотні разів стояла біля хреста в Єрушалаймі, я й зараз ніби там стою, — заплакала Марія Закена, а Мелана, щоб припинити плач Марії, голосно спитала громаду:

— А хто є мамою Ромаї?

Мелана підвела очі й побачила, що брати й сестри вже позіхають й підводяться із землі, щоб розходитися на ніч. Лише юний Сурі сидить собі, обхопивши коліна руками. Він і відповів Мелані:

— А чому тебе не цікавить, хто є татом Ромаї?

Сурі дивиться на Мелану із легким презирством, цей малий ще не навчився терплячості до неофітів. І він завжди має полемічний запал. Мало тобі, хлопче, пхали в горлянку тухлої риби, кричить єство Мелани на радість омбрам:

— Не вмієш вести гарячі діалоги, тільки сережками трусити вмієш, тому й мрієш про тухлу рибу в горлянці опонента!

Сурі знову посміхнувся. Його вже не нудить від спогаду про тухлу рибу, він лише посміхається. А Мелана також підвелася, щоб іти до дерев, під якими вночі тихо сплять, але які вдень здригаються від зіткнення думок братів і сестер.

— У нас жінки не подають і не прибирають, поки чоловіки обмінюються думками, як воно усюди по світу, — ділиться з Меланою Марія Цейра під лимоном, на південному гіллі якого висять золоті плоди, а північне обсипано запашним цвітом, — у нас жінки нарівні ведуть бесіди з чоловіками. У світі чоловіки бояться розмовляти з жінками нарівні. Щоправда, мій батько завжди любив поговорити з небіжчицею матір’ю. Вона була дуже язиката, я вся в неї. Але то лише коли нікого в домі не було з чужих. А коли в нашому домі бували люди, мати мовчала. То лише тут, у нас, жінка в усьому рівня чоловікові.

— Але ж усе одно чоловік запліднює, а жінка приймає і виношує.

— Так воно у світі тіл. А в світі духу жінки можуть також запліднювати.

— Чоловіків? — розгублено спитала Мелана.

— І чоловіків, і інших жінок. Тому мені так подобається тут!

— А ще... це правда? — Мелана спробувала зазирнути за дерево, під яким вони сидять поряд з Марією Цейрою.

— Питай, Мелано, не бійся! Тут ніхто не підслуховує чужих розмов, як в будинках Іра!

— А це правда, що Марія Закена — то мати Єшу?

— Так, це правда. Це його непорочна мати.

— Вчора за вечерею говорили, що вона не народила його, просто склала оповідь про нього.

— То було не просто. Спочатку їй ніхто не повірив. Але тепер усі вірять.

— Але як Єшу міг воскреснути, якщо його не було, якщо це тільки вигадка жінки з Назарету? — питає Мелана, яка геть нічого не розуміє.

— Ромаї казав, що є такі вигадки, які збуваються, що Марія Закена вигадала саме таке. Що Єшу направду воскрес. Інакше не було б нашої кегелії.

— То, може, Ромаї — то воскреслий Єшу? — прошепотіла Мелана. — Ви не питали його про це?

— Питали. Він сказав, що кожен може стати Єшу. Навіть Ромаї. Навіть римлянин.

Роман отямився. Він був непритомним протягом тижня. Тільки-но прийшов до пам’яті, як Марині зателефонували. Вона приїхала до лікарні, розмовляла з хворим чоловіком хвилин десять без свідків і вийшла від нього вельми задоволена. Так виглядає дружина, коли покалічений чоловік погоджується скласти потрібний заповіт. Але цей ще молодий, скоро очуняє і знову гасатиме на автомобілі. В нього ще рано просити заповіт.

А невдовзі до лікарні приїхала старша, проте молодява жінка і дівчинка-підліток. Теща і дочка хворого. Вони й доглядали його в період реабілітації. А дружина, як він значущо повідомив персонал лікарні, має вчасно здати до видавництва новий роман. Інакше буде лихо, не менше за його травми.

Роман одужував. Скоро після виходу з несвідомого стану почав ходити по лікарняному коридору, схопивши під руку Марію. Хитався, швидко втомлювався, але з кожним днем йому ставало дедалі краще. А ось він уже й вдома. Вищі сили повернули йому мало не все, що, здавалося, відібрали в нього в день аварії назавжди. Повернули його струнку постать, хоча він ще припадає на одну ногу. В нього загоїлися рани над скронею й на щелепі, відросли борода, вуса й волосся на голові, тож до нього повернулося його гарне обличчя à la Ісус Христос. Повернулися його розумові здібності, і він ще в лікарню попросив свій ноутбук. Повертаються його врівноваженість і зосередженість. Йому радять поки не сідати за кермо, але певна річ, що скоро він знову кермуватиме своїм автомобілем. Який стоїть на подвір’ї вілли Павлина, вже відремонтований, — він під час аварії постраждав менше за свого водія.

Отже, до Романа повернулося мало не все, що він мав до аварії. Не повернулася лише його чоловіча сила. Коли Марина приїхала до лікарні забирати Романа, лікар натякнув їй, що ймовірні такі делікатні проблеми. Але можуть зарадити її співчуття, терпіння й віра, що скоро налагодиться й це.

— Так я і не зробив тобі сина, — каже Роман, коли вони лягають ввечері.

— То тепер ти мені за сина, — заспокоює чоловіка Марина, і вони несподівано довго регочуть, обговорюючи непрацездатність Романа на шлюбному ложі. Сподіватимемося, тимчасову.

Луна, характерна для вілли Павлина, робить їхній сміх дуже гучним, чутним і в кімнаті, де ночують Марія з Жанною.

— Мама з татом регочуть, — каже Жанна бабусі Марії.

— Хай краще регочуть, ніж мовчать, як вони мовчали раніше, — відповідає Марія.

— Вона така класна, — говорить Роман Марині.

— Хто саме?

— Жанна, хто ж іще? Вона так зворушливо опікувалася мною в лікарні! Одягла халатика, носила мені ліки!

Роман показує Марині фотографію на смартфоні, де Жанна в лікарському халаті несе тацю, на якій ліки для тата.

— Але жити з нами вона вже не хоче. Прижилася в бабусі в її приватному міні-ліцеї, — каже Марина.

— То будемо частіше їздити до них. Аби мені знову сісти за кермо.

Раніше батьки ніколи не їздили до дочки вдвох. Марина їздила міжміським транспортом. Роман зрідка їздив своїм автомобілем, ніколи не попередивши Марину, що їде до Жанни.

— А вчитися в університеті вона все одно приїде сюди.

— А пам’ятаєш, як кілька років тому вона тікала від бабусі до нас?