Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборони тебе кохати" автора Ольга Вісмут. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 35
Перейти на сторінку:

— Так, — він усміхається на весь рот. — А ви що, нічого не пам’ятаєте?

— Все я пам’ятаю! — скидаю руку з вібратором.

Той починає дзижчати.

Я з переляку скрикую і жбурляю його подалі.

Чорт. Не очікувала, що ця річ ще і спрацює так раптово.

— Ну-ну, — Микита проводжає поглядом інвентар, що полетів геть. — Не треба так речами шпурлятися, особливо такими.

— Так, тупай звідси!

Не знаючи, що робити, просто упираюся п’ятами йому в живіт і починаю виштовхувати з ліжка.

А сама подумки мало не стогну: які ж там тверді кубики! Відчуваю це навіть пальцями ніг!

Але хлопець не зіштовхується.

Спритно ухилившись, раптом нависає наді мною.

— А як же найпрекрасніша ніч у вашому житті, Діано Георгіївно?

Його гаряче дихання обпалює оголену шкіру.

Я ніби в трансі. Дивлюсь у його очі та розумію, що падаю. Тільки голова, що гуде з похмілля, не дає остаточно загубитися в цих очах.

Струшую заціпеніння. Я тут старша чи хто?

— Найкраща ніч у твоєму житті? — пирхаю з незалежним виглядом. — Вітаю. А тепер встань і дай тьоті одягнутися.

— Люблю, коли ти в ліжку командуєш, — знову нахабно усміхається він.

Та за що мені все це?!

Ні, потрібно з’ясувати все тут і зараз. Дивлюсь у його очі, ніби там написано правду.

— Скажи щиро, у нас було щось?

— А ви як думаєте?

Микита проводить пальцями по моєму плечу. Його це все веселить! А ось я починаю злитися, але вперто зберігаю на обличчі маску гордовитого стерва.

— Отже, нічого не було. А то ти вже поділився б успіхами.

Мить — і Микита нависає наді мною, придавлює своїм тілом до ліжка.

Ковдра між нами не заважає відчути те, що тисне мені в низ живота, і це аж ніяк не вібратор.

— Поділитися з вами успіхами? — хлопець пропалює мене поглядом. — Дайте подумати. Може, розповісти, як ви зривали з мене одяг? Або як намагалися мене облизувати?..

Я із жахом втискаюся в подушку.

Та бути такого не може!

Чи може?..

Що я взагалі вчора виробляла? Я — головний бухгалтер, а цей хлопець у мене на стажуванні. Якщо він розповість хоч комусь… Він піде, а мені із цією ганьбою залишатись і працювати.

Моє обличчя починає палати.

А Микита схиляється ще нижче, майже зачіпає губами мої губи. Я витріщаюся на нього в повному ступорі й боюся навіть кліпнути.

— Жах, — видаю хрипким голосом. — А що ще було?

Нехай розповість усе, як є. Я прийму будь-яку правду. Ну переспали — то переспали. Усі ми дорослі люди. А потім я зможу його переконати, щоб він жодного слова не говорив на роботі.

Треба зараз заспокоїтись. Усе не так страшно.

Може, йому хоч каву чи чай запропонувати зранку раніше? Усе ж таки негарно буде з мого боку ось так просто його вигнати.

А Микита продовжує зухвало усміхатися, поки я прокручую в голові всі ці думки.

— А вам так одразу і скажи. Але мені сподобалося, особливо коли ви зверху, — підморгує він. — Можемо й повторити.

Я закочую очі.

— Так, Микито, ми дорослі люди, — починаю суворим тоном. — Все, що було між нами — просто випадковість. Забудь — і живи далі.

Він обводить моє обличчя темним поглядом.

— Випадковість — то випадковість. Як забажаєте.

— От і домовилися. Можеш одягтися? Я зараз встану і приготую нам сніданок.

Він досі лежить на мені. Мурашки знову пробігають тілом.

— А може, продовжимо? Ви вчора були такою активною.

— Переб’єшся! Я і так хочу забути це все, як страшний сон.

— То ви все одно нічого не пам’ятаєте? — усміхається Микита,

а потім скочується з мене. — Сніданок, то сніданок, Діано Георгіївно.

Я з полегшенням видихаю. Але тут він із нахабною усмішкою каже:

— Хоча я цю ніч навряд чи забуду.

1 ... 14 15 16 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"