Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 149 150 151 ... 176
Перейти на сторінку:
портулаком, водяними ліліями, жимолостю та латуком.

Зараз мені більше не спадає на думку нічого корисного для тебе, окрім хіба… оголошення нової війни. – Отже, побажавши тобі, дорогий Тобі, всього найкращого,

залишаюся твоїм люблячим братом,

Вальтером Шенді.

Розділ XXXV

Тоді як батько писав цього повчального листа, дядько Тобі й капрал зайняті були діяльними приготуваннями до атаки. Коли вони відмовилися (принаймні, на теперішній раз) від думки вивернути тонкі ясно-червоні штани, не було більше ніяких підстав відкладати цю атаку далі завтрашнього ранку, і її призначено було на одинадцяту годину.

– Знаєте, дорога моя, – сказав батько матері, – ми тільки виконаємо обов’язок брата і сестри, якщо зайдемо до нашого Тобі – щоб підбадьорити бідолаху в цій його атаці.

Дядько Тобі й капрал були вже зовсім одягнені, коли ввійшли батько з матір’ю, і позаяк годинник бив одинадцяту, вони цієї самої хвилини рушали в дорогу – але розповідь про це заслуговує, щоб їй відведено було більш почесне місце, ніж на задвірках восьмого тому цього твору. – Батько ледве встиг засунути свого повчального листа в кишеню каптана дядька – і приєднатися до матері в побажанні успіху його атаці.

– Мені б хотілося, – сказала моя мати, – подивитися в замкову щілину з цікавості. – Назвіть це справжнім ім’ям, дорога моя, – сказав батько. – І дивіться тоді в замкову щілину, скільки вам хочеться.

Том XI

Sі quіd urbanіuscule lusum a nobіs, per Musas et Charіtas et omnіum poetarum Numіna, oro te, ne me male capіas.[400]

Присвята великій людині

Намірившись a prіorі [401] присвятити любовні пригоди дядька Тобі містерові *** – я a posterіorі[402] знаходжу більше підстав присвятити їх лордові ***.[403]

Я б від душі журився, якби це збудило до мене ревнощі їх превелебностей; адже на придворній латині a posterіorі означає цілувати руки з метою домогтися підвищення по службі або взагалі якого-небудь блага.

Про лорда *** я не кращої й не гіршої думки, ніж був про містера ***. Почесті, подібно до відбитків на монетах, можуть надати ідеальну й місцеву цінність шматку неблагородного металу; але золото і срібло матимуть обіг усюди без усякої іншої рекомендації, крім власної ваги.

Та ж сама прихильність, яка вселила мені думку забезпечити півгодинну розвагу містерові ***, коли він був без діла, – керує мною ще сильніше нині, оскільки півгодинна розвага буде кориснішою та освіжаючою після роботи й засмучень, аніж після філософської трапези.

Немає кращої розваги, ніж цілковита зміна думок; нічиї думки не різняться повніше, ніж думки міністрів і безневинних коханців, ось чому, коли я заводжу мову про державних діячів і патріотів і позначаю їх ознаками, які здатні будуть запобігти на майбутній час плутанині та помилкам на їх рахунок, – я маю на увазі присвятити цей том такому собі люб’язному пастухові.

Словом, малюючи таким чином його уяві нове коло речей, я неминуче дам відвернення його палким любовним мріянням. А тим часом

перебуваю

АВТОРОМ.

Розділ І

Закликаю всі сили часу та випадку, що ставлять стільки перешкод на нашому життєвому терені, бути мені свідками, що я ніяк не міг приступити серйозно до любовних пригод дядька Тобі до цієї хвилини, коли цікавість моєї матері, як вона її назвала, – або деяке інше спонукання, як схильний був думати батько, – вселило їй бажання підглянути в замкову щілину.

«Назвіть це справжнім ім’ям, дорога моя, – мовив батько, – і дивіться тоді в замкову щілину, скільки вам хочеться».

Тільки бродіння тієї кислоти, невелика доза якої, як я вже не раз казав, була в крові у мого батька, могло дати вирватися такому натяку – батько був, проте, за природою людиною прямою та благородною, повсякчас готовий послухати голос переконання, тому, ледве він вимовив останнє слово своєї нелюб’язної репліки, як відчув докір сумління.

Моя мати йшла в цей час гойдливим подружнім кроком, просунувши ліву руку під праву руку чоловіка, так що долоня її лежала на тильному боці його руки, – вона підвела пальці й опустила їх – рух цей навряд чи можна було назвати легким ударом; а якщо це був удар – то навіть казуїст завагався б сказати, був він знаком протесту чи покаянним признанням; батько, який з голови до ніг був самою чутливістю, визначив його правильно. – Сумління докорило йому з подвоєною силою – він поспішно відвернув обличчя своє геть, а мати, уявивши, що вслід за головою повернеться і його тулуб, щоб іти додому, занесла навкіс праву ногу, користуючись лівою як точкою опори, і опинилася просто перед батьком, так що, повернувши голову, він зустрівся з її очима. – Новий конфуз! він побачив цілковиту безпідставність свого докору і тисячу підстав докорити самому собі – тонкий блакитний холодний кристал перебував з усією вологою в такому безтурботному спокої, що в глибині його можна було б побачити щонайменшу частку або крихту бажання, якби воно було, – але його не було – і яким чином вийшло, що я такий ласолюбний, особливо незадовго до весняного та осіннього рівнодення, – сам Бог відає. – Моя мати – мадам – ніколи такою не була, ні за природою, ні через виховання, ні внаслідок прикладу.

Усякого місяця року і в усі критичні хвилини як дня, так і ночі кров бігла по її жилах розміреним, рівним потоком, і вона ні в щонайменшій мірі не гарячила її занадто старанним читанням спасенних книг, які, маючи мало або зовсім не маючи сенсу, часто примушують природу розшукувати його. – Що ж до мого батька, то він не лише не збуджував і не заохочував її до таких речей своїм прикладом, але поставив справою свого життя видаляти від неї всі такі спокуси. – Природа все зробила, щоб позбавити його цього клопоту, і, що було досить-таки непослідовно, батько це знав. – І ось сьогодні, 12 серпня 1766 року, я сиджу в ліловому камзолі та жовтих туфлях, без перуки й без ковпака – достоту – живе трагікомічне втілення його пророцтва про те, що «з вищезгаданої причини ніколи я не думатиму й не поводитимуся подібно до всіх інших дітей».

Помилка мого батька полягала в тому, що він обрушився на мотив учинку матері, замість того щоб обрушитися на сам вчинок: адже, зрозуміло, замкові щілини зроблено для інших цілей; і якщо розглядати цей вчинок як такий, що суперечить

1 ... 149 150 151 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"