Читати книгу - "Lux perpetua"

6

«Tosme su v prdeli…» — «Ну ми і влипли». Дослівно: ми в задниці.

7

«Florentibus occidit annis». — «Помер у розквіті літ».

8

«Таж Кеперів» — село, яке зараз носить назву Копрівна, в описувані часи називалося (за іменем засновника) Ґепперсдорф. Не думаю, що пастух та інші місцеві моравці могли і хотіли так це вимовляти.

9

«Святий Іреней… так про антихриста править…» — дуже парафразований стиль і слова ксьондза Петра Скарги, єзуїта.

10

«…вага близько чверті лота…» — флорентійський fiorino ďoro важив 3,537 грама, точнісінько стільки само, що й угорський дукат, який панував на північ від Альп.

11

«Benedicite, parcite nobis» — «Благослови і збережи нас»; катарський молитовний ритуал. «Fiat nobis…» — «Нехай буде нам за словом Твоїм» (молитва «Ангел Господній»).

Подальший обмін «пароль-відгук» окситанською (провансальською) мовою: «Хто увірує й охреститься, буде спасенний?» — «А хто не ввірує, засуджений буде» (Мр. 16:16). — «Хто Божу волю виконує?»- «Той повік пробуває» (1 їв. 2:17).

12

«Benedictus qui venis». — «Благословен грядущий». Дайте, «Божественна комедія», «Чистилище», пісня XXX.

13

«Quare… inquietasti те». - ІСам. 28:15. Дух Самуїла запитує Саула: «Нащо ти непокоїш мене, мене викликаючи?»

14

«Erit nobis visio omnium sicut verba libri signati». — «I буде вам кожне видіння, немовби слова запечатаної книжки» (Іс. 29:11).

15

«Є в мене, брате, ворожбит на службі…» — ворожби ворожбита підтвердилися. Коли опольський князь Болько V Волошек 29 травня 1460 спочив у Бозі, францисканці поховали його в його улюбленому Глогувеку, у крипті колегіати Святого Бартоломія. Поховальну церемонію ченці справили з великою пишнотою, попри те, що на князеві все ще тяжіло прокляття. Адже Волошек до самої смерті так і не віддав нічого із загарбаних церковних маєтків.

Щодо тих речей, за які Волошек мало не наказав ворожбита кіньми волочити: йшлося, напевне, про смерть сина, після якої князь упав у важку і затяжну депресію.

16

«Advenisti desiderabilis» — друга частина антифони «Cum rex gloriae», яку співають під час пасхального хресного ходу.

Ти прийшов, нами жаданий,

на кого ми чекали в темряві,

щоби Ти нас забрав, ув'язнених, з-під замка,

Тебе кликали наші зітхання,

Тебе кликали наші жалібні плачі,

Ти став надією опечаленим,

Великою охолодою в муках.

17

«Quicquid nix celat, solis calor omne revelat» — «Усе, що сховане снігом, відкриє сонячне тепло».

18

«Щит, притулок, святиня золотої свободи нашої…» — парафразований Иоахим Лелевель, «Зауваження до історії Польщі». Мудрі, додамо, зауваження.

19

«Ми ще добряче, побачиш, нап'ємося на весіллі…» — передбачення єпископа виявилися слушними. Мар'яж Агнешки Кантнерівни з Каспаром Шліком, який робив блискавичну кар'єру, відбувся у 1437 році, а матримоніальні інтриги Люксембуржця — це мій літературний вимисел. Союз П'ястівни і Шліка, хоча й типово політичний, був вельми щасливим і приніс багато маленьких Шліків.

З інших інсценізованих мною шлюбів жоден не відбувся. Син Кантнера, Конрад IX Чорний, не одружився з Барбарою Гогенцоллерн, його законною половиною стала мазовецька княжна Малгожата. Чоловіком Барбари Гогенцоллерн (згадана округлість якої є фабульною вигадкою) став Луїджі III Гонзага, маркіз Мантуйський. Наймолодша донька Кантнера, Анна, вийшла за Владислава І, князя Мазовша. Що ж до короля Польщі, Владислава, якого пізніше назвали Варненьчиком, то він загинув у відомій битві, перш ніж устиг змінити цивільний стан.

20

«Трохи навіть надмірно амбітний, він мітив у єпископи…» — Анджей з Бніна гербу Лодзя став познанським єпископом у 1438 році і займав цю посаду до смерті в 1479 році.

21

«Si vitam inspicias hominum…» — «Якщо ти уважно подивишся на життя та звичаї людей, які весь час шукають вини в інших, то побачиш, що ніхто не без вини» (Disticha Catonis, переклад мій).

22

«Temporibus peccata latent…» — «Провини якийсь час можуть бути приховані, але з часом стають явними». Там само.

23

{23} Spes… una hominem пес mořte relinquit — «Надія — єдина річ, яка не покидає людину навіть у час смерті». Там само.

24

«Christus, resurgens ex mortuis…» — ще один пасхальний спів, заснований на Посланні до Римлян, 6: 9- І0.

Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше.

Бо вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе.

25

Путний боярин — у давній Литві незаможний боярин, який служив багатим панам, виконуючи в них функцію збирача податків або гінця.

26

«Антихрист об'явився!» — виступ агітатора — це коктейль з Мартіна Лютера, Шмалькальденських статей та інших реформатських маніфестів, прикрашений біблійними цитатами з Апокаліпсиса, Другого послання до солунян (2: 9) і Другого послання Петра (2: 2–3).

27

«…де в мене нашитий Judenfleck…» — Judenfleck, відмітну жовту латку, мусили носити на одязі євреї чоловічої статі, а єврейкам закон нав'язував смугасті хустки. Рікса просто настільки звикла до чоловічого одягу, що забула про це.

28

«Мій предок Леві…» — усі «лиха», зіслані на окремі коліна Ізраїлеві, детально перелічує Джошуа Трахтенберг (Joshua Trachtenberg, Diabeł і Żydzi, Uraeus, Gdynia 1997).

29

«Ваші батьки в 1420-му трішки жидовинів погромили…» — я трішки підтягую факти до потреб фабули. Насправді яворських євреїв у 1420 році не тільки погромили, а й вигнали з міста.

30

«З Магдебурга приїхала чимала хевра…» — хевра (гебр.) — компанія, ватага, шатія.

31

«Барух Ата Гашем, Елогейну, мелех га-олам…» — «Благословенний Ти, Гашем, наш Бог, Цар Світу, Творець світла вогню».

32

«Емет, емет, емуна…» — «Правда, правда, віра!»

33

«Єге ш'ме раба меварах…» — «Хай Його велике ім'я буде благословенне на віки вічні!» (арамейська).

34

«…назву поміняли на «Некрономікон» — для менш обізнаних з творчістю Г. П. Лавкрафта (і його талантом фантазу вати): «Аль Азіф», арабський підручник найстрашнішої чорної магії, був перекладений грецькою мовою Теодоросом Філетасом з Константинополя, від перекладача ж походить і назва, під якою цей твір прославився: «Некрономікон». У 1228 році датський алхімік Оле Вурм (Олаус Ворміус) зробив переклад з грецької на латину. Обидва переклади папа Григорій IX прокляв у 1232 році.