Читати книгу - "Пан Ніхто"

Сеймур зупинився перед лавкою, недовірливо провів рукою по сидінню, пофарбованому в білий колір, і, переконавшись, що лава чиста, сів на край. Мені не лишалося нічого іншого, як і собі сісти з іншого краю лавки.

— На моє щастя чи нещастя, я прозрів надто рано, Майкле.

Ця фраза наштовхнула мене на думку, що йдеться про короткий вступ до довгого монолога, і я подумки попрощався з відвідинами банків, запланованими на вечір.

— Якось ви сказали мені, що я б'юся надто добре, як для соціолога. Але я народився не соціологом і не багатієм, а вуличним волоцюгою, і як безпритульник мав досить часу для вивчення нашого квітучого суспільства з його задніх дворів… Ким би я міг стати? Ліфтером або — в кращому разі — дрібним гангстером, коли б не втрутився мій дядько й не подбав про сина свого покійного брата. Але мій дядько, занотуйте це, втрутився не з філантропічних чи родинних спонук, а просто, щоб придбати в моїй особі спадкоємця, якому зміг би залишити свої мільйони. Власне, щоб забезпечити собі спадкоємця, він вдався перед тим до іншої операції. Вже у похилому віці він одружився з молодою красунею, сподіваючись, що вона народить йому дитину. Але вона не народила йому дитини, а невдовзі, видуривши в нього доволі грошей, зажадала розлучення й аліментів, озброївшись невідпорним аргументом: імпотентністю партнера. Лише тоді дядько згадав про мене й узяв до себе. Але не думайте, що я почав купатися в медових ріках. Це був страшенно скупий і тиранічний старий, який вираховував кожний гріш на моє утримання і який прагнув за всяку ціну зробити з мене фінансиста, щоб я згодом перейняв керівництво його власним банком.

«Не говори мені про банки, Вільяме, — сказав я подумки. — Не розстроюй мене надміру».

Сеймур прилаштував у куточку рота сигарету, закурив її і випростав довгі ноги. Я певен, що в даний момент він шкодував тільки про брак столу, на який міг би покласти кінцівки.

— Отже, я змушений був почати вивчення фінансів, але, на щастя, швидко після того дядько мій від'їхав у потойбічну подорож внаслідок серцевого удару, і це дозволило мені перекинутися на соціологію. Щиро кажучи, я перейшов на соціологію не через якийсь вроджений потяг до неї, а через потяг до красномовства містера… назвемо його містер Дейвіс… професора з історії соціології. Бо цей містер… Дейвіс був справжнім світилом думки…

— Але якої школи?

— Вашої. Так, так, саме вашої. Звісно, він був достатньо обережний, щоб у своїх лекціях не виходити за межі дозволеного, зате, коли ми збиралися в нього вдома, він говорив на чистому марксистському жаргоні й посвячував нас у принципи історичного матеріалізму. Чудова школа для такого дебютанта, як я. Чи не так?

— Залежить од того, з якими успіхами ви вчилися.

— З відмінними. І з найглибшим захопленням. Тим більше, що чимало проявів соціальної нерівності, про які містер… Дейвіс розповідав нам теоретично, я звідав на практиці. Він говорив нам те, чого старанно уникали інші професори, і мені інколи здавалось, що він просто голосно формулює істини, які досі дрімали в мені як невиразні здогади. Виняткова людина. Принаймні таким він здавався мені у ті роки.

— А пізніше?

— Е, пізніше, як завжди трапляється, виникло декілька дрібних ускладнень, внаслідок чого ореол мого божества дещо потьмянів. Однак на цьому світі ніщо не вічне. Авжеж, Майкле? Закон постійних змін і розвитку, чи як його там…

Сеймур закинув ногу на ногу і задивився у соковиту зелень чагарників, крізь яку проблискувала вода каналу і темніли корпуси пароплавів.

— Ускладнень, власне, було тільки два, і перше з них, хоч і не дуже приємне, мені, мабуть, вдалося б стерпіти, коли б за ним не виникло друге. У ті часи я дружив з однією дівчиною, першою моєю любов'ю і, коли не помиляюсь, єдиною… Вона кокетувала своїми науковими інтересами й удавала, що помирає за високоінтелектуальними розмовами, а по суті була просто сучкою, що жадала самця. Я ж завжди був трохи інертний у розвагах цього типу, що, уявіть собі, зовсім не заважало мені жити. Не хочу сказати, що мені бракувало потягу до продовження роду, але ці справи не дуже захоплювали мою уяву, і взагалі я мав так званий холодний темперамент. А коли й існувала жінка, здатна все-таки зігріти мене, то це саме згадувана дівчина, однак вона воліла зігрівати іншого, точніше, мого улюбленого професора, поєднавши у такий спосіб сластолюбство й підлоту.

Сеймур різким рухом пожбурив недопалок у напрямку невидимої сучки й знов простягнув ноги.

— Але це був лише сентиментальний випадок, а такі випадки, як я вже говорив, ніколи не мали для мене вирішального значення, тим більше, що я так і не зрозумів до кінця, хто ж, власне, спровокував цей підлий зв'язок — моя подружка чи професор. А тим часом стався й інший випадок…

Американець кинув на мене швидкий погляд і запитав:

— Може, я вам набрид?

— Чому? Навпаки.

Він справді не стільки набридав мені, скільки спантеличував. Цей чоловік зовсім не балакучий за натурою і коли вже базікає, робить це з певною метою, а в даний момент я ще не можу визначити точну мету цієї усної автобіографічної довідки. Не легше встановити й ступінь її автентичності. Усе, що розповідав про себе Сеймур, звучало досить-таки банально і виказувалось ніби несамохіть, наскільки взагалі щось може бути несамохіть у цього незворушного типа. Але правдоподібність і безпосередність ще нічого не означають. І нічого не пояснюють.

— Гаразд. Я і двоє інших учнів професора — Гаррі і Дік — так запалилися його проповідями, що вирішили перейти од революційної теорії до революційної практики. Внаслідок цього наш факультет одного ранку прокинувся обліплений гаслами проти буржуазної ретроградної освіти. Того ж таки дня усіх трьох викликали до декана, та, оскільки ми уперто заперечували будь-яку участь в історії з гаслами, все обійшлось. Зате наша таємна група негайно розпалася. Кожен був певен, що хтось із двох інших зрадник, а який сенс готувати революцію разом із зрадником? Гаррі і Дік навіть не згадали, що містер, назвемо його Дейвіс, був у курсі операції, а коли б і згадали, навряд чи могли припустити, що Дейвіс здатний на донос. А я міг це припустити, може, тільки тому, що сентиментальний інцидент вже похитнув мою сліпу віру в улюбленого вчителя.

Сеймур знову змінив позу й закурив сигарету.

— Я справді вам не набрид?

— Чому ви думаєте, що іншим усе набридає так само швидко, як і вам? — запитав я в свою