Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли всередині щось перемкнулось і Рен упала навзнак на свою схему, десь поміж основними вузлами підтримки, все довкола зайнялося білосніжним полум’ям.
Встигла подумати, що це дуже красиво. А тоді відчула, як болять стерті до м’яса пальці, і побиті коліна, і затерпла спина. Як важко дихати, як з хрипом виходить повітря з легень, як засихає її кров довкола, перетворюючись на чорну ламку кірку. І яка вона вся зламана та порожня. Шалено хотілося б ще побачити обличчя Зака, але перед очима стояв тільки розпливчастий туман з іскор, і кожен наступний елемент розростався вгору, задіюючи нову лінію Дерева.
«Це була гарна мрія, Бентен».
Коли останній елемент схеми загорівся, дівчина, яка до того була Рендалл Савітрі, лежала біля коріння і не дихала. Білі іскри падали на її вії, і волосся, і одяг, і зранені руки, як вишуканий мережаний саван, і жоден порух не порушував їхнього тремкого сяйва.
Розділ 15
Інша Тріада
«Це була гарна подорож, подруго».
«Безумовно, подруго».
«Вона нас чує?»
«Мала б уже… Рендалл?»
Світло, тепле і яскраве, пробиралося навіть під опущені повіки.
Коли очі звикли до світла, то помітили, що їх двоє. Одну Рен знала вже — принцеса Савітрі. У яскравій одежі та золоті, з квітами в чорному волоссі. З усмішкою в завше теплих очах.
Другу Рендалл бачила вперше. Та була нижча і худорлявіша, ніж принцеса. З хвилястим волоссям, укладеним нагору, в золотій короні. Очі незнайомки, темно-блакитні, зовсім такі, як у принцеси, — глибокі й усміхнені. З білих плечей струменіла біла сукня.
— Доброї зустрічі, Рендалл! — мовила та, друга.
І Рен упізнала її: внутрішній голос.
— Вітаю тебе! — принцеса Савітрі усміхнулася ширше, відвертаючи увагу від непояснимого болю, який затоплював від самого погляду на ту, іншу. — Говоритиму швидко, бо небажано тобі й перебувати тут, власне. Ти молодець! Радію, що пройшла цей шлях з тобою. Але тепер настав момент попрощатися — можливо, до наступного повороту Колеса Долі… Ти віддала наше життя заради неймовірної мрії, — Савітрі схилила голову і продовжила: — Далі звідси піду я. Хай моє життя стане платою для Всесвіту. А ти, люба Рендалл, ти повинна дізнатися…
Не договоривши, Савітрі кинула погляд на свою супутницю.
— Вітаю тебе… знову, — білявка наблизилась повільно. — Я — Ніка. Я — богиня перемоги.
За її спиною розпустились важкі срібно-сірі крила. І Рен одразу ж пригадала їхні зустрічі: довгі сходи в небеса, далеку крилату постать зі снів, котра йшла вперед, серед зірок, світів і сяйва.
Ні-ка.
«Щось не те з твоєю аурою. Наче сама ти
багатошарова ]]> », — казав колись Енліль.Ніка, богиня перемоги.
Ніка — так помилково назвав її Історик під час нещодавньої зустрічі.
«Ти впевнена, що ти Савітрі?» — спитала Афіна, коли прийшла в Академію.
«Тебе немає!» — переконували голоси божевілля. І виявилися праві.
Ніка.
Усе проясніло, і Рен діткнувся спокій.
— Хтось із вас двох усе мені пояснить?
Савітрі похитала головою, а тоді поправила довгу шаль:
— На жаль, я вже мушу піти. Хтось мусить піти, аби ти повернулася.
— Савітрі… — тільки й устигла сказати Рен, простягаючи до неї руку, проте принцеса з давньої легенди загадково всміхнулась, заперечно похитала головою і сміливо повернулася до світла попереду.
Вона пішла вперед, похитуючись у такт лише їй чутній музиці. Вона щасливо сміялася, коли кликала Сатьявана, і квіти розпускались у її волоссі, і дзенькіт браслетів завмер у повітрі навіть тоді, коли найбільша мрійниця розчинилась у білому-білому, як початок усього сущого, світлі…
— Вітаю, юна богине! — цей голос прозвучав раптово, щойно Савітрі зникла, але Рен не здивувалась ні краплі.
Ніка легко кивнула і звіялася, мов вітер…
* * *— Я майже очікувала нашої зустрічі, — Рен подивилась у темні очі, котрі завжди горіли незбагненним інтересом, і зітхнула. — То що — може, сьогоднівирозкажете мені захопливу історію?
Історик усміхався. На його плечах була та сама шкірянка з шипами, що й минулого разу.
— Рендалл Савітрі, радий бачити тебе цілою і неушкодженою, — заявив він, широко розкриваючи руки для обіймів, проте дівчина не зрушила з місця.
— Я померла, — повідомила вона. — Це не найприємніше, що зі мною ставалося, тож залиште ці жарти при собі.
— Вибач. І давай знову на «ти», — Історик наблизився й уважно подивився на Рен, наче намагався роздивитись щось
у ній ]]> .— Савітрі, Ніка, Рендалл, — мовила дівчина тихо. — Давай. Розповідай. Для чого ж ти тут?
— Я записую історію…
— Чи твориш її?
— Юна богине, ти…
— Я — хто? Чи що?
Я ]]> взагалі коли-небудь існувала?— Це дивна і заплутана історія, — чоловік зітхнув. — Принцеса Савітрі жила дуже давно. Її душа чекала свого часу в Колисці. А от Ніка, богиня перемоги, мала переродитися найближчим часом, але… не можна було дозволити їй цього.
— Чому? Це порушення правил.
— Я тих правил не встановлював. Просто богиня перемоги, вона мовби… Вона притягує успіх до себе та до всіх, хто її оточує. Викривляє реальність так відчутно, що…
— Я не притягувала жодного успіху, — заперечила Рен. — Та я була однією з найслабших.
— Саме так. Та якби Ніка переродилась і прийшла в Академію відкрито, то цей випуск був би
приреченим на успіх ]]> .— А що в цьому поганого?
— Те, що таке везіння в усьому —
протиприродне ]]> , — голос Історика звучав так, наче він вибачався. — Це унікальна навичка богині перемоги. Пригадай-пригадай,Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.
