Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Він ступив до незнайомця, і Білз Чедсі з Луїсвіля побачив спрямований на нього холодний і дуже рішучий погляд.

— Гаразд, гаразд, капітане, — глузливо усміхнувся пан Чедсі. — Не турбуйтеся, у мене є картка. Зараз знайду. Можете навідатися до мене в будь-який час — готель «Букінгем», кут П’ятдесятої та П’ятої. Здається, я маю право розмовляти з ким хочу, коли хочу і де хочу. Затямили?

Він рився по всіх кишенях, продовжуючи протестувати, а полісмен стояв поруч і чекав, аби взяти його під варту. Позаяк пошуки не увінчалися успіхом, пан Чедсі заявив:

— Гаразд, біс із нею. Записуйте так. Білз Чедсі з Луї­свіля, штат Кентуккі, готель «Букінгем». Знайдете мене там будь-коли. Це — Хетті Стар, вона мене знає. Й я її ні з ким не сплутаю, будьте певні. Хіба я мало ночей провів у її будинку?

Брексмар готовий був кинутися на нього з п’ястуками, але тут утрутився полісмен. Береніс і пані Картер усе ще сиділи за столиком у ресторані. Пані Картер була бліда, приголомшена та розгублена. Всі її спроби приховати істину виглядали жалюгідно та непереконливо.

— Ні, подумати тільки! — твердила вона знову і знову. — Яке нахабство! Який жах! Хто цей чоловік? Я вперше в житті його бачу.

Береніс також була збентежена та засмучена. Глузлива фамільярність, із якою цей гультяй звернувся до її матері, ніяк не йшла у неї з голови. Який сором! Яка ганьба! Чи може бути таке, щоб людина, навіть захмеліла, могла припуститися такої помилки? Але цей негідник тримався так упевнено, так зухвало. Він анітрохи не зніяковів, коли у нього зажадали пояснень. Які жахливі речі він казав!

— Заспокойтеся, мамо, — сказала Береніс м’яко і з гідністю. — Все це дурниці, не звертайте уваги. Поїдемо додому. Удома ви відразу відчуєте себе краще.

Береніс покликала офіціанта та попросила його передати джентльменам, котрі з ними вечеряли, що вони їдуть.

Потім устала, відсунула крісло, що стояло на шляху матері, та подала їй руку.

— Ні, подумати тільки, яка образа! — бурмотіла пані Картер. — У публічному місці, в присутності лейтенанта Брексмара і пана Ковпервуда! Жахливо! Нечувано!

Вона продовжувала стогнати та бідкатися, коли Береніс вела її під руку. Панночка трималася з великою гідністю. Йдучи, вона окинула поглядом залу, обличчя її було презирливим і пихатим, але серце стискала холодна туга. Яка частка істини крилася в цих ганебних інсинуаціях? Чому з усіх дам, хто був у ресторані, цей п’яний скандаліст обрав саме її матір для своїх огидних причіпок? Чому мати її настільки розгублена, так занепала духом, якщо в його словах не було і крихти правди? Все це було дуже дивно, дуже сумно та дуже страшно. Що скаже світ? О, вона знала наперед, як зрадіють усі ласі до пліток, які почнуться розмови та пересуди. Вперше в житті Береніс відчула, що означає потрапити в категорію парій. Як це страшно!

Наступного ранку лейтенант Брексмар явився до поліцейського відділку, де перебував невдатний пан Чедсі, і заявив, що засадить йому кулю в живіт, якщо з його боку негайно не отримає задовільного вибачення, після чого в будинку № 36 на південному боці Сентрал-парку отримали такого листа, написаного на поштовому папері готелю «Букінгем» і адресованого пані Айра Джордж Картер:«Мадам! Учора ввечері, перебуваючи в стані недозволенного сп’яніння, для якого не можна підшукати жодних виправдань, я, до свого безмірного розпачу, дозволив собі образити Вас і зачепити почуття Вашої доньки та Ваших гостей, в чому і приношу нині свої найщиріші вибачення. Неможливо висловити словами, як шкодую я про свої вчорашні вчинки, яких, на жаль, зовсім не можу тепер пригадати. Варто мені напитися, як починаю лютувати та шукати сварок, і, мабуть, в одну з таких хвилин я дозволив собі зробити цю безпідставну заяву. У своєму шаленстві я прийняв Вас — із якої причини, мені невідомо — за якусь даму, котра користувалася в Луїсвілі неабиякою популярністю. Ще раз приношу Вам шанобливі вибачення та благаю забути мою ганебну й огидну поведінку. Не знаю, чим міг би я загладити свою провину, але з радістю готовий виконати будь-яку Вашу вимогу. У надії, що лист Ви зрозумієте так, як він того заслуговує, тобто як смиренну спробу хоча б частково спокутувати свою провину. Залишаюся щиро Ваш, Білз Чедсі».

Однак, перш ніж було написано та відправлено цього листа, лейтенанту Брексмару довелося пересвідчитися, що заяви пана Чедсі, образливі для честі пані Картер, на жаль, не позбавлені підстав. Білз Чедсі в п’яному стані лише проговорився про те, що добрих два десятки людей у тверезому розумі та при твердій пам’яті (не кажучи вже про луїсвільську поліцію) могли підтвердити будь-якої миті. Білз Чедсі спробував гарненько розтлумачити це Брексмару, перш ніж погодився написати згадане послання.

52. Не для ваших очей

Наступного дня пані Картер, зблідла та змарніла, вручила Береніс послання Білза Чедсі, і та, уважно його прочитавши, дійшла висновку, що так вибачаються лише з міркувань запізнілої чемності, коли подумки залишаються при своїй думці. Пані Картер була явно збентежена. Вона протестувала занадто бурхливо. Береніс знала, що може дізнатися правду, якщо захоче. Але навіщо? Сама думка про це змушувала її здригатися. Та й яке право має вона судити свою матір?

Ковпервуд з’явився дуже рано і спробував надати події якнайбезневиннішого вигляду. Він розповів, як вирушив разом із Брексмаром у поліційний відділок і зажадав, аби Чедсі притягли до відповідальності, й як Чедсі, котрий моментально протверезів після арешту, втратив усе своє нахабство і став принижено розсипатися у вибаченнях. Поглянувши на лист, який простягнула йому пані Картер, Френк вигукнув:

— Ось так! Він із радістю пообіцяв написати вам листа, щоб ми відпустили його додому та закрили справу. Брексмар наполягав на цьому листі. А я вважав, що буде досить, якщо суддя накладе на нього штраф. Чедсі був п’яний, тож нема навіть про що говорити!

У присутності Береніс Френк вдавав, що йому нічого більше невідомо, але, залишившись наодинці з пані Картер, одразу ж змінив тон.

— Плюньте на цю історію, вона яйця виїденого не варта, — владно сказав він. — Брексмар не вірить людям такого штибу, а лист розвіє підозри Береніс. Тримайтеся, буцімто нічого не сталося, все залежить