Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Вона зітхнула, знаючи, що її навички вже замінила одна з їхніх машин. Чи була б знову потреба в розвідниках і рейнджерах, коли очі літали далеко вгорі? Так чи інакше, вона хотіла битися з монстрами, Сулівхаан отримав очевидну відповідь на своє запитання, чи захочуть вони приєднатися до боротьби. Будь-який дурень скористається цією можливістю. Вона не обійшлася без небезпеки, незважаючи на машини і дещо прості уми їхніх ворогів.

Але це були Тіні. Вони прибули до Рейвенхолла в пошуках небезпеки, виклику, слави.

Вона вийшла на галявину, яку бачила раніше, трупи ведмедів і тролів, до яких тепер приєдналися розбиті істоти порожнечі. Вона знала, що Старійшина і Вартовий скоро покинуть межі південних гір, незважаючи на таємничу блискавку.

.

Скоро зійдуть сонця.

Вона зупинилася, дивлячись на темне небо. Скоро зійде сонце.

.

Світ змінився, але він уже змінився. Вона думала, що ще буде.

.

Це було дивно для неї. Щоб пройти повз лінію ворога, без необхідності звітувати у відповідь. Тому вона рушила, щоб знайти свою наступну ціль. Поки на їхніх землях не залишилося чудовиськ.

.

Еван відчув, як ще один поштовх пройшов крізь стіни.

.

Він сидів у передпокої своєї бібліотеки, його Шукачі та працівники ховалися внизу, багато з них розмовляли з кількома машинами Акі, яким вони дозволили залишитися у Фонді. З подій минулої ночі і дня можна було б багато чого навчитися. Ще одне сонце забрали. І цього разу Видобуток супроводжувався зрушенням у тканині, приносячи порожнечу навіть у далекі піски пустелі Ісанна.

Їхні стародавні протоколи притулку захищали їх від самого Видобутку та порожнечі після нього. Еван знав, що навіть уся його підготовка не могла захистити їх від чотирьох знаків, що вторглися в їхнє царство. Ганебне усвідомлення, по-справжньому. Щось, що йому доведеться виправити. Можливо, він заспокоївся. Або, можливо, розсудлива людина, подібна до себе, просто нічого не могла вдіяти проти планів такої людини, як Кер Велюр.

.

Сили природи принесли в цю сферу. І тільки інша така сила могла йому протистояти.

.

Жорстокий і хаотичний.

.

Він налив собі чашку чаю. Насіння хірану. Не його улюблений, але це був особистий подарунок від Джинни, одного з його Шукачів.

Він випив з чашки і вдихнув, заплющивши очі, перш ніж видихнути. Він подивився на велику машину, що стояла за кілька метрів від нього, зелені очі були уважні. Акі не розмовляв з ним без причини.

.

Він знову випив.

.

Чотири позначки гидоти розчищені, по десять кілометрів у кожному напрямку, - заговорив Акі.

.

Еван усміхнувся. Можливо, він заспокоївся, але у нього були друзі та союзники, яким він міг довіряти. Друзі та союзники, які самі були силами природи, були потрібні для боротьби з іншими.

.

Він підвівся.

Пожежі досі горять. Ви повинні почекати, якщо ви не хочете їх бачити, - сказав Акі.

.

Еван заплющив очі. — Я багато чого бачив свого часу, Вартовий Акеліона. Я відчуваю не жах, коли бачу Споконвічне Полумя, а благоговіння. Він підійшов до зачинених воріт свого Фонду, піски текли крізь нього, і вийшов у тиху яскраву ніч, жовте полумя вирувало вдалині.

.

Піски рухалися під ним, а його чари витікали з його дихання. Він відчув, як у його правій руці зявилася стародавня кістка його рапіри. Перші фіолетові заклинання промайнули на його шляху, сповільнилися і зупинилися біля стін рухомого піску. Це була довга боротьба, але час рідко був проблемою. Бо і ця криза мине.

Нівалір стояв на найнижчому шарі Верлейни, дивлячись униз на розбите людське містечко, розташоване на схилі гори Карт. Він бачив тумани, що скупчувалися вдалині, і бачив слабке світло на обрії. Таємнича блискавка скоро повернеться, але він знав, що бойові дії не припиняться.

Він сподівався, що багато хто з істот порожнечі не зрозуміють блискавки, вчасно поранені і знищені. Він дивувався, як далеко вони вже дійшли до гір Ваннок. Вони становили три марки, але жоден домен не впав би на простих звірів порожнечі. Він почувався дивно, думаючи про свій колишній дім. Частина його сподівалася, що він упав, сподівалася, що Архітектор або Равана вирушили туди першими, не знаючи про Угоди. Він теж відчував провину за цю думку.

.

Він зітхнув, відчуваючи те, що відчував, перш ніж воно зникло. Він уже не був таким, як раніше. Він був вільний від своїх володінь, вільний від їхнього впливу.

Угоди хочуть, щоб ми залишалися в регіоні та полювали за порожнечами, — пролунав голос ззаду.

.

Нівалір обернувся, щоб побачити, як Бен приєднався до нього.

?

— Прекрасне видовище, чи не так? — сказав Бен, дивлячись на заклинання, що світилися в темряві.

.

Форма червоного дракона Фейрара пролетіла повз схил гори, білий вогонь спалахнув, щоб поглинути орди, що насувалися на Верлейну, летючу фортецю, як маяк магії для зголоднілих істот з потойбіччя.

Занадто багато було знищено, щоб я міг розділити це почуття, - сказав Нівалір.

.

— Це правда, — сказав Бен. Я прошу вибачення. Мої слова були необдуманими.

Я розумію, що ви мали на увазі. Не хвилюйся, брате.

.

Деякий час вони мовчали. Нівалір вступав у бій після того, як його мана повністю відновилася. І все ж він не хотів вступати в бій без роздумів. Молоді вцілілі з Небесного домену сприйняли цю битву як спосіб проявити себе, машини замінені істотами порожнечі. Нівалір сподівався, що вони не будуть так само пригнічені, щоб знайти безглузду смерть раніше свого часу. І все ж вони були вільні у своєму виборі. Фейрайр, як виконуючий обовязки монарха, лише наказав їм відступити і зцілитися, замість того, щоб боротися з пораненнями або без мани, наказ, який, як він знав, багато хто проігнорував. Вони б навчилися, або помруть.

— Чи знаєте ви, що це місто, місто Світанок, раніше було в облозі ельфів з Вогняних Пусток, Верлієни та Тихої Долини? Я чув, що минуло кілька років, - сказав Бен.

.

Ми ближче до Відходів. Цілком природно, що деякі з них знайдуть це місто і нападуть на нього.

.

— Авжеж,