Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

94

До самої ночі Лєра з Колею готувалися до завтрашнього тесту. Розвалившись на ліжку, втупилися в телефони й повторювали матеріал, але без поцілунків та інших ніжностей теж не обійшлося. Аня раз у раз чула їхній шепіт, присмоктування, від чого хотілося втекти. Вона ніколи не дозволяла собі подібного на людях і такої ж скритності чекала від інших. Але в гуртожитку й не таке побачиш.

Аня лежала під ковдрою і заучувала відповіді, а потім не витримала, взяла телефон і написала повідомлення Лєрі:

"Може, мені погуляти?"

"Ні" - одразу заперечила подруга.

Можливо, Лєра була не проти, але вона ніколи про таке не попросить і не погодиться.

Почувся рятівний стукіт у двері, і в кімнату зайшов Влад. Аня висунула голову з-під ковдри, вперше так сильно радіючи його появі.

- У вас палити є? - він рушив до ліжка сестри й потім до нього дійшло. - Хоча чого я у вас питаю? - повернувся в інший бік. - Аню?

- Так, - вона встала і потягнулася до рюкзака за пачкою.

- Ходімо покуримо.

Аня кивнула, радіючи нагоді вирватися звідси. Влад пропустив її вперед, але перед тим, як зачинити двері, повернув голову й підморгнув Колі:

- Повернемося за дві години.

Він йшов у бік кухні за Анею і вчасно додумався запитати:

- Телефон взяла?

- Так.

- Добре. Я сказав, що нас не буде дві години.

- Ти що?! - вона аж зблідла. - Ні... тільки не сьогодні! Завтра іспит, мені потрібна концентрація.

Вони зайшли на кухню, увімкнули світло і підійшли до вікна.

- Ти третій зайвий, - Влад узяв із пачки цигарку. - В мене побудемо, можемо разом готуватися. Будеш мене контролювати, бо я навіть не відкривав.

- Гаразд.

Вони курили в повній тиші. У них узагалі нечасто знаходилися теми для розмов: це або взаємні знущання, або щось пов'язане з розслідуванням, але ніяк не особисте. Обидва такі скритні, ненавидять говорити про себе. Та й говорити в принципі. Чомусь у їхньому випадку тиша цінувалася сильніше.

Зайшовши в кімнату, Аня відразу звернула увагу на порожнє ліжко Кості - як і обіцяв, пішов на роботу. Отже, вони з Владом залишилися наодинці, що траплялося нечасто. З одного боку, ніхто не заважатиме, але з іншого - що їм робити стільки часу разом?

- З чого почнемо? - Аня присіла за стіл.

- Давай поїмо? - очі Влада загорілися, і він поліз у холодильник.

- А ти вмієш зацікавити.

Діставши солодкі пончики, він поклав їх на стіл і поставив електричний чайник. Аня заглянула в пакетик і принюхалася.

- Та ти чекав на мене!

- Як відчував, що в гості завітаєш. Влаштуємо битву за пончик? - він неоднозначно смикнув бровою і, як ні в чому не бувало, почав робити чай.

Аня почервоніла, згадуючи, чим почався й закінчився останній такий розподіл. На щастя, він більше не дивився в її бік. Нагадав і змився, як завжди.

Коли з їжею було покінчено, вони взялися за тест. Для зручності Влад посунув стіл до ліжка і поставив ноутбук. Присів поруч з Анею і втупився в екран:

- Що там із завданнями?

- Я тобі документ кинула, відкривай, - наказала вона. - Триста запитань, потрібно вивчити відповіді. У кожного буде свій варіант, ми це проходили.

- Всього триста, чудово, - вселяв собі Влад.

Він швидко перегорнув сторінки, очікуючи вибух мозку, але навіть без підготовки міг би з легкістю відповісти на більшість запитань.

Аня ледь могла відвести погляд від його зосередженого обличчя. Зайняті люди притягують, а Влад - особливо. Дивлячись на нього, вона мимоволі задавалася питанням, що між ними відбувається, і ніяк не могла зрозуміти причину його такої поведінки. Спочатку цілує, потім робить вигляд, ніби нічого не відбувається. Звісно ж, вона ніколи не запитає напряму - вже зрозуміла, що він ненавидить з'ясовувати стосунки. І вона теж.

- Начебто майже все знаю, - задумався Влад. - Перевір мене.

Аня трохи відсунула ноутбук, щоб він нічого не бачив, і почала ставити запитання. Відповіді там були позначені, причому самим викладачем. Ковалевська вважала, що таким чином студенти зможуть вивчити хоч щось.

- Хто автор "У пошуках утраченого часу"? - поставила вона перше запитання. - Кафка, Джойс, Пр...

- Пруст!

- Так. Далі. Символізм зародився у...

- У Франції, це й так зрозуміло.

Його слова звучали впевнено, а посмішка на губах, що з'являлася після кожної правильної відповіді, змушувала серце Ані пропускати удари. Мабуть, це єдиний предмет, який Влад повністю розумів. Зовсім скоро Ані набридло: намагалася завалити, але й то не змогла.

- Давай про всяк випадок перечитаємо, - запропонував він і повернув ноутбук.