Читати книгу - "Стів Джобс"

Та нічого з цього не зупинило Джобса — він продовжував створювати самобутній, навіть відволікаючий новий дизайн. Коли пласкі екрани стали комерційно життєздатними, він вирішив, що пора замінити iMac, напівпрозорий настільний комп’ютер, який виглядав так, неначе прийшов у цей світ із мультфільму «Сім’я Джетсон». Айв зробив модель, яка була в якомусь сенсі умовною — «нутрощі» комп’ютера кріпилися до задньої стінки плаского екрану. Джобсу це не сподобалося. За своїм звичаєм — чи то в Pixar, чи то в Apple — Стів різко натиснув на гальма, щоби ще раз усе це обдумати. Йому здавалося, що такій розробці трохи бракує чистоти.

— Навіщо тут той плаский екран, якщо ти поначіпляєш це все ззаду? — запитав він Айва. — Кожен елемент має бути самим собою.

Того дня Джобс поїхав додому рано, щоб обміркувати проблему, а тоді подзвонив Айв, щоби той приїхав до нього. Вони пішли в сад, який дружина Джобса засіяла великою кількістю соняшників.

— Щороку я роблю щось божевільне з садом, і того року там була ціла купа соняшників, із соняшниковою хатинкою для дітей, — пригадувала вона. — Джоні та Стів розбиралися зі своєю дизайнерською проблемою, а тоді Джоні запитав: «А що, коли екран буде відділений від бази, як соняшник?». Він дуже захопився цим і почав креслити ескіз.

Айв любив, щоби його дизайни передавали якесь значення, й усвідомив, що форма соняшника повідомлятиме, що плаский екран був настільки легким і чутливим, що міг тягнутися до сонця.

У новому дизайні Айва екран Macintosh був прикріплений до рухливої хромованої «шиї», тож він виглядав не лише наче соняшник, але також як товстощока лампа Luxo. Комп’ютер насправді нагадував грайливу особистість Люксо-старшого із першої мультиплікаційної короткометражки, яку Джон Ласетер створив у Pixar. Apple відкрила чимало патентів на цей дизайн, більшість із яких була записана на ім’я Айва, проте в одному з них, на «комп’ютерну систему, яка має рухливе кріплення до плоскопанельного екрану», Джобс записав себе як основного винахідника.

Часом здається, що деякі дизайни Apple Macintosh занадто милі. Але інші виробники комп’ютерів удалися до іншої крайності. Це індустрія, у якій має бути хоч якась інновація, але замість того нею заправляли типові дешеві коробки. Після декількох непродуманих спроб пофарбувати ті коробки в блакитний колір чи випробувати нові форми, такі компанії, як Dell, Compaq і HP, перетворили комп’ютери на масовий товар, передавши виробництво підрядникам і поставивши конкурентоспроможну ціну. Зі своїми сміливими дизайнами і новаторськими додатками, як то iTunes та iMovie, Apple була єдиним місцем, де все ще існували інновації.

Intel зсередини

Інновації Apple не були лише поверхневими. Починаючи з 1994 року, компанія стала використовувати мікропроцесори, які називалися Power PC, виготовлені в партнерстві IBM і Motorola. Протягом декількох років вони були швидшими за мікрочипи Intel — перевага, якою Apple хизувалася в гумористичних рекламах. Проте до того часу, коли повернувся Джобс, Motorola почала відставати у виготовленні нових версій чипів. Це спричинило сутички між Джобсом і виконавчим директором Motorola Крісом Ґелвіном. Коли Джобс вирішив перестати ліцензувати операційну систему Macintosh для розробників клонів одразу після свого повернення в Apple в 1997 році, він сказав Ґелвіну, що може зробити виняток для клона Motorola, Starmax Мас, але лише в тому випадку, якщо Motorola пришвидшить випуск нових чипів Power PC для ноутбуків. Телефонна розмова ставала все напруженішою. Джобс висловив свою думку, що мікросхеми Motorola — повний відстій. Ґелвін, який також мав ще той характер, натиснув у відповідь. Джобс кинув слухавку. Моторолівський Starmax скасували, і Джобс таємно почав планувати перевести Apple з мікросхеми PowerPC від Motorola-IBM на мікросхеми Intel. Це було би непростим завданням — майже таким самим, як написати нову операційну систему.

Джобс не надавав ніякої справжньої влади своїй раді директорів, але використовував їхні зустрічі, щоби розкидатися ідеями й таємно обдумувати стратегії, стоячи біля дошки й задаючи напрямок вільним обговоренням. Протягом вісімнадцяти місяців директори обговорювали, чи вартує переходити на інтелівське обладнання.

— Ми сперечалися про це, ставили чимало запитань і зрештою вирішили, що варто зробити це, — пригадував член ради директорів Арт Левінсон.

Пол Отелліні, який був тоді президентом, а згодом став виконавчим директором компанії Intel, розпочав перемовини з Джобсом. Вони познайомилися, коли Джобс намагався втримати NeXT на плаву, і, як Отелліні згодом сказав, «його зарозумілість була тимчасово вгамована». Отелліні ставився до людей спокійно й дещо насмішкувато, тож його радше здивувало, ніж розгнівало те, що він дізнався про Джобса, коли мав із ним справи по Apple у ранніх 2000-х: «Його соки знову текли в галуззі, і він і близько не був таким смиренним, як раніше». Intel мала угоди з іншими виробниками комп’ютерів, і Джобс хотів отримати кращу ціну, ніж вони.

— Нам потрібно було шукати творчі підходи, щоби звести докупи наші цифри, — сказав Отелліні.

Більша частина перемовин була проведена — як то полюбляв Джобс — під час довгих прогулянок, інколи аж до радіотелескопу, знаного як «Тарілка» над університетським містечком Стенфорда. Джобс починав прогулянку, розповідаючи якусь байку і пояснюючи те, як, на його думку, розвивалася комп’ютерна історія. Уже під кінець він торгувався за ціну.

— Intel мала репутацію незговірливого партнера, яка сформувалася ще в ті дні, коли компанією керували Енді Ґроув і Крейг Баррет, — розповідав Отелліні. — Я хотів показати, що Intel — це компанія, з якою можна працювати.

Тож першокласна команда з Intel працювала з Apple, і їм вдалося за шість місяців зробити перетворення. Джобс запросив Отелліні на святкову зустріч для 100 топ-менеджерів Apple, де Пол надягнув один із відомих інтелівських лабораторних халатів, який виглядав, як маскарадний костюм зайчика, й міцно обійняв Джобса. Під час публічного оголошення партнерства в 2005 році, зазвичай стриманий Отелліні повторив те саме.

«Apple та Intel нарешті разом», — висвітлилося на великому екрані.

Білл Ґейтс був здивований. Його не вражали системні блоки в навіжених кольорах, але секретна програма, щоби вставити процесор у комп’ютер, виконана безшовно та вчасно, була подвигом, яким він захоплювався.

— Якби ви сказали: «Гаразд, ми змінюватимемо нашу схему в мікропроцесорі і при цьому не втратимо темп», — це звучало би як щось неможливе, — сказав він мені багато років по тому, коли я запитав його щодо досягнень Джобса. — Але їм це таки вдалося.

Опціони

Серед різноманітних дивацтв Стіва було його ставлення до грошей. Коли він повернувся в Apple в 1997 році, то зображав себе як людину, що працює за 1 долар на рік, роблячи