Читати книгу - "Малюк Цахес"

– Ні, – перебив господар у цьому місці декламацію професора, – ні, друже мій, мені таки справді уривається з вами терпець: ви самі чи якийсь інший жартун склали задля розваги вірші від імені кота, та ще й нібито від імені мого ласкавого Мура, й морочите мене цілий ранок. Зрештою, жарт непоганий, а особливо він сподобався б Крейслерові, – той, мабуть, не пропустив би нагоди влаштувати з цього всього гарненьке парфорсне полювання, в якому кінець кінцем ви самі могли б опинитися в ролі зацькованої дичини. А тепер киньте свій дотепний маскарад і скажіть мені відверто і ясно, яка ж, власне, мета цього вашого дивного жарту?

Професор згорнув зшиток, поважно глянув у вічі господареві і сказав:

– Ці аркуші приніс мені кілька днів тому мій пудель Понто, що, як вам відомо, приятелює з вашим котом Муром. Щоправда, приніс у зубах, як звик носити і все інше, а проте поклав їх мені цілі-цілісінькі на коліна, виразно даючи навздогад, що приніс рукопис не від когось іншого, а від свого приятеля Мура. Коли я почав гортати зшиток, мені відразу впало в око незвичайне, дуже своєрідне письмо, а коли я ще й прочитав кілька рядків, мені раптом, сам не знаю, яким дивом, сяйнула химерна думка, що все це міг написати сам Мур. Хоч скільки переконував мене розум і певний життєвий досвід, який ми всі мимоволі здобуваємо і який, зрештою, і є той самий розум, – хоч скільки, кажу, переконував мене розум, що ця думка безглузда, що коти не можуть писати, а тим паче складати вірші, я ніяк не міг її спекатись і тому вирішив постежити за вашим котом. Знаючи від Понто, що Мур часто бавить час на вашому горищі, я виліз до себе на горище і зняв кілька черепичин, щоб можна було заглянути у ваше слухове віконце. І що ж я побачив? Слухайте й дивуйтеся! В найдальшому кутку горища сидить ваш кіт! Сидить, випроставшись за столиком, на якому розкладено письмове приладдя та папір, і поводиться вкрай дивно: то потре лоба чи потилицю, то проведе лапою по писку, тоді вмочить перо, попише, перестане, знов попише, перечитає написане і замурчить, заворкоче з задоволення, – мені аж на друге горище чутно. А навколо лежать книжки, я бачив зі спинок, що вони взяті з вашої бібліотеки.

– Отуди к бісу! – вигукнув господар. – Ану гляну, чи всі мої книжки на місці.

З цими словами він підвівся й підійшов до книжкової шафи. Помітивши мене там, він вражено витріщив очі й відступив назад на цілих три кроки.

– Ось бачите, майстре! Ви гадали, що цей шельма покірно сидить у передпокої, де ви його зачинили, а він прокрався в книжкову шафу, мабуть, щоб почитати щось або – ще ймовірніше – щоб підслухати нашу розмову. Тепер він чув усе, що ми говорили, отже, матиметься на бачності.

– Коте, – почав господар, не зводячи з мене враженого погляду, – коте, коли б я знав, що ти цілком зрадив свою правдиву котячу натуру і дійсно взявся ліпити такі ганебні вірші, як оце читав професор, коли б я міг повірити, що тобі опановувати науки приємніше, ніж ловити мишей, то добре нам'яв би тобі вуха або навіть…

Мене опанував невимовний страх, я заплющив очі й удав, що сплю.

– Але ж ні, ні, – повів далі господар, – гляньте-но, професоре, як безтурботно спить мій чесний кіт, і самі скажіть, чи на його простодушному писку видно бодай натяк на те, що він здатен на такі дивовижні потаємні витівки, в яких ви його звинувачуєте? Муре! Чуєш, Муре!

Так покликав мене господар. Я відразу відповів йому звичайним своїм «мур-мур», розплющив очі, підвівся і якнайграційніше вигнув спину.

Професор люто шпурнув мені в голову рукопис, але я вдав (як підказала мені природжена хитрість), ніби сприйняв його вчинок як заклик до гри, й заходився, підстрибуючи та пританцьовуючи, шарпати й підкидати аркуші так, що з них аж клапті полетіли.

– Ну от, – мовив господар, – тепер ви переконались, професоре, що не маєте слушності й що ваш Понто набрехав вам. Ви тільки гляньте, як Мур шматує вірші, – хто з поетів зміг би так поставитись до свого рукопису?

– Я вас застеріг, майстре, а ви робіть як знаєте, – мовив професор і вийшов з кімнати.

Я подумав, що буря минулась, та як же я помилився! Господар, на превеликий мій жаль, повстав проти