Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

Отже, для того щоб звинуватити Горбаля, звинуватити безневинно, треба було організувати таємну змову проти Горбаля, схиливши на злочин «потерпілу» Наймитенко, юриста Батуру, «свідків» Іванова, Летовського, адвоката Васютинську.

В ряду численних інших розправ над дисидентами розправа над Горбалем — найцинічніша.

Я звертаюся до вас із проханням переглянути «справу» Горбаля, допитати першого слідчого, Васютинську, Горбаля і «свідків» і «потерпілих», аби встановити справжніх злочинців цієї справи, старанно прихованих слідчо-судовим текстом.

Я вимагаю звільнення Горбаля, як абсолютно невинного в цих «злочинах», я вимагаю суду над справжніми злочинцями — Батурою, Наймитенко, Івановим і Летовським — та тими, що інсцирували за допомогою цинічної розправи над М. Горбалем.

Забрали зі справи багато документів, сфабрикували слідство. На 5-й день зняли побої медексперти.

…Попросила його провести (вели по вулиці Мамина-Сибіряка).

Він провів на її прохання, там у темному місці його побили.

Сфабрикувало КГБ.

Свідомість того, що моє існування ось уже кілька років, як стало вимушеним самознищенням вроздріб, спонукає мене звернутися до вас за роз’ясненням.

Смію заявити, що моє покликання — література, а єдине моє бажання — творити добро своєму народові. Тимчасом я позбавлений і одного, і другого.

Одинадцять ровів тому покійний Андрій Самійлович Малишко дав мені своє письменницьке благословення. Але путівка в літературу виявилась для мене жовтим квитком — так само, як для Миколи Воробйова, Василя Голобородька, Віктора Кордуна, Василя Рубана, Миколи Холодного і багатьох інших.

В березні 1963 року я вперше віддав свою збірку віршів до видавництва «Молодь», у тому ж році одержав першу рецензію. Але збірка так і не вийшла в світ.

Після того, вже в «Радянському письменнику», рецензували книгу Микола Нагнибіда (в 1965 р.), Іван Драч (в 1968 р.), Євген Адельгейм (1970 р.). Всі рецензенти (навіть Нагнибіда) називають автора талановитим, але анонімний наглядач над музами нишком наказує: не друкувати.

Оскільки подібна тяганина є кричущим порушенням авторських прав і видавничих обов’язків, прошу назвати її причину.

За одинадцять років літературної роботи, роботи в найнесприятливіших умовах, я написав чимало літературно-критичних статей, які могли б скласти цілу книгу і, сподіваюсь, досить цікаву й потрібну. Склали б окрему книгу мої переклади німецьких, білоруських, російських, польських, чеських, іспанських, французьких поетів. Нарешті, мавши бодай якусь перспективу, я б міг покласти на редакторський стіл книгу прози.

Але — перспективи ніякої. Тимчасом до моєї квартири будь-коли може вдертися загін опричників з КГБ і залишити мій письмовий стіл порожнім. Вилучені речі вони назовуть самвидавською літературою, готованою для закордону, і просто знищать.

А для мене це гірше, ніж одинадцять років ув’язнення. Адже вони спалять на вогні одинадцять років мого життя. Дії КГБ я особисто розцінюю як такі, що жорстоко караються нашим кримінальним кодексом: адже ось уже кілька літ підряд мене вбивають з садистською насолодою, повільно, з дня на день, готуючи смерть уроздріб або сподіваючись на те, що я зрештою знищу самого себе — своїми руками: якщо не накладу на себе руки, то вмру, як людина, як громадянин, перетворюсь на залякану гидь, яка може доконувати все, що їй тільки накажуть. Таким чином, умови, за яких я не можу існувати, як людина, розцінюю як зумисне вбивство, що карається відповідною статтею кодексу.

Вони домагаються смерті в трьох подобах на перевагу останній, їм хочеться, вбивши мене, залишити смерця.

Оскільки ж діяльність моїх смертоносців носить виразне українське спрямування, процес мого повільного вбивства іще й расистського забарвлення.

Отже, винних у моїй повільній смерті я звинувачую в моєму вбивстві, расизмі й садизмі. Ви знаєте, що подібні до нас караються (тобто повинні каратися) смертю.

Живий смертник, або живцем закопаний в землю, протестую проти всілякої примусової смерті, будь-кого.

Я тільки прагну нагадати про те, як вас будуть проклинати нащадки, коли ви домучите молоде покоління, народжене від розстріляних батьків.

Засуджений на життя

Василь Стус

Перевод с немецкого языка

Во-первых — разреши мне поздравить тебя. Я очень рад — слышать твой голос. Как дела? Я — чернорабочий — очень беспокойная, грязная работа, — формировщик на литейном заводе. Всей корреспонденции у меня нет. Но фото Альбу и Гейдеггера мне прислала госпожа Паулина Диттус из Мюнхена. У меня была также поздравительная телеграмма от Евы Глазен и почтовая открытка от Пенклуб. У меня есть короткое письмо от профессора Леонида Рудницкого из Ла Салль колледжа (Филадельфия).

Я телеграфировал ему:

Гранд I’m arred. Спасибо. У меня есть за предложение. Я согласен поехать на весенний семестр. У него есть моя телеграмма? Мой хороший друг Мик. Горб. вернулся. Заключенный ждет своего суда к новому году. Этот суд будет бесчеловечным, открытый суд, закрытый суд.

Я посылаю сегодня телеграмму к господину Андропову, я требую освобождения для Миколы Горбаля … организована большая провокация.

От тебя у меня ничего не было. Но я тебе ничего не посылал. Прости — моя сестра — мои тысяча извинений.

Переводчик: (Манукьян)

Перевод с немецкого языка

Я прошу прощения: так долго не писал. Но мои обстоятельства почти постоянно напряжены. Я благодарю за твою посылку. Недавно я написал письма пани Гале и Жозефине Пуллен Томсон. Но что ожидает эти письма (какая беда) — я не знаю. Я часто тебя вспоминаю, — ты слышишь? Я обнимаю тебя, моя маленькая сестра. Новый год — плохой год, к сожалению!

С сердечным приветом — Василь

Кристине Бремер,