Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

         За мить корабель опинився в місці, в якому, здавалося б, є все відразу.  Моя псіоніка за бортом корабля фіксувала і розуми якихось істот, і просто цілі планети, що перебували за кілька метрів від корабля і водночас за кілька тисяч світлових років.

          Якби справді існував хаос, то це він би й був, напевно. Довелося добряче обмежити свою чутливість, щоб не збожеволіти від величезної кількості образів, які псіоніка фіксувала за бортом.

           Корабель тим часом в автоматичному режимі визначив напрямок, після чого увімкнулися його субсвітлові двигуни, і він просто полетів.  Насилу доповзши до медичної капсули, я відразу в неї заліз.

Ті кілька митей до того, як я обмежив чутливість, дали про себе знати. Стався сильний крововилив у мозок і в мене паралізувало всю ліву половину тіла.

          На щастя, нічого фатального для мене не було, навіть без медичної капсули за кілька годин усе було б виправлено. Але я збирався швидше встати на ноги, і для цього і потрібна була капсула. 

         Через двадцять хвилин, будучи повністю здоровим, сів у крісло пілота і почав зчитувати дані. Швидкість польоту коливалася від восьмисот світлових років на добу і до тисячі трьохсот двох. 

         Судячи з показників енергонасичення корабля, він міг так пересуватися ще близько тижня, але після цього йому потрібно було підзарядитися від будь-якої зірки.   Я вирішив не доводити корабель до енергетичного голоду і на п'ятий день повернутися в реальний простір для зарядки. 

        Оскільки корабель летів в автоматичному режимі, мені особливо робити було нічого. Ось я і вирішив витратити час у польоті для тренувань телекінетичних маніпуляцій на рівні молекул.

         За всі п'ять днів польоту в мене так і не вийшло це. Я або відразу смикав кілька тисяч молекул, або нічого не відбувалося. Але цього і варто було очікувати, телекінез на мікрорівні доступний дуже небагатьом і вважається дуже складною технікою. 

                  Вийшов я, як і планував спочатку, в безлюдній зоряній системі. За п'ять діб мені вдалося подолати п'ять тисяч сто три світлових роки. І хоч це й була лише одна п'ята від загальної відстані до дому, але все одно це було дуже швидко.

        На моєму корветі, що літає на форсажі всього близько п'ятдесяти світлових років на добу, я б долав цю відстань близько ста днів. Але це лише в теорії, на практиці мені необхідно робити кожні три дні вихід із гіпера, скидання статичного заряду, плюс необхідно постійно заправлятися, плюс заміна двигуна, адже форсаж протягом п'яти тисяч світлових років - це смерть для будь-якого двигуна. 

       На цьому ж кораблі мені тільки й треба було повисіти близько двох діб у конвективній зоні зірки і продовжити шлях. Наніти корабля за час зарядки усунуть усі несправності на кораблі. Хоча й пошкоджень, власне, практично й не було, лише в кількох місцях було пошкоджено енерговоди, але живлення автоматично було перекинуто на дублюючі. 

      Через чотири таких самих цикли я вийшов у реальний космос уже недалеко від дому. Ось тільки повертатися додому на цьому кораблі було не найправильнішою ідеєю. Натомість я вирішив повернутися на своєму корветі, для чого і вийшов у системі, в якій і залишив корабель.

       Одразу після виходу я попрямував до астероїдного поля, саме там, на одному з астероїдів, і мав один із найманців залишити корабель. Я, до речі, так і не зміг з'ясувати, що відбувалося зі мною в ті два тижні, про які в мене відсутня пам'ять. І той, хто найняв нас, не подбав про відновлення цієї пам'яті. Думаю, за тими спогадами можна вийти на нього, що повністю не влаштовувало його. 

       Мушу визнати, найманець дуже добре сховав корабель, звичайні сканери на цивільних кораблях і навіть на військових покоління десь до п'ятого покоління не змогли виявити корвет навіть із кількох тисяч кілометрів, але ж для космосу це однаково що впритул.

       На жаль, мій новий корабель не міг поміститися в ангар корвета. Його можна було лише закріпити на зовнішній підвісці, але в такому разі втрачався сенс прильоту на корветі.

        Тому, посадивши корабель поруч із корветом, я приступив до його маскування. За допомогою телекінезу я швидко вкрив весь корабель камінням, яке відривав від самого астероїда.

Оскільки в астероїда гравітаційне тяжіння було зовсім невеликим, довелося об'єднати каміння моєю здібністю і закріпити за сам астероїд. Вийшла своєрідна шкаралупа, в якій і перебував корабель.

       Незважаючи на те, що з моменту, як я покинув корабель, минуло всього близько двох місяців, я за ним скучив. Щоправда, одразу виник у мене спогад, як він зрадив мене, відключивши всі системи.

      Але тут слід було не корабель звинувачувати, а інженерів у доках, які займалися ремонтом, адже саме вони встановили на корабель пристрій, який і вирубав усі системи, підставивши мене для захоплення.

      За це я досі був злий на нашого наймача, можна було й по-іншому все зробити, а то захотів він зімітувати мою загибель. Мені ще пощастило, що я менталіст не з останніх, зміг обробити найманців як слід.

       Судячи зі слів Арніель, я зв'язався з нею вже після захоплення і сказав, що відлітаю у справах на півроку. І зробив я, найімовірніше, це, коли вже перебував у наймача.  Розрахувався він, звичайно, за двомісячну роботу дуже непогано. Корабель, що перевершує за швидкістю все, що будується в Співдружності.  Не впевнений, що мій корабель швидший за той човник Гільшака, але навіть якщо й ні, то однаково в разі потреби я можу швидко і далеко літати.

          - З поверненням, капітане Ебенезер,- почув я голос штуіна корабля у своїй нейромережі, щойно я піднявся на борт корвета.

         - Підготувати всі системи до польоту, - наказав я, - Наш гість у медичній капсулі?

         - Як ви й наказали йому, він привів корабель на астероїд і після маскування ліг у медичну капсулу, налаштувавши її на тривале перебування там.- відповів штуін.