Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шенгенська історія. Литовський роман 📚 - Українською

Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

329
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шенгенська історія. Литовський роман" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 152 153 154 ... 193
Перейти на сторінку:
з місця. Стояла та дивилася, як він біжить до будинку, як зупиняється біля намету, явно не туристичного, а старого військового, як озирається навсібіч, а потім підходить до Ґуґласа, що вже загавкався до хрипіння.

Вітас додумався відстебнути ланцюг, і Ґуґлас загавкав голосніше і побіг кудись за комору.

Після цього і Вітас зник із очей. А Рената, все ще налякана, але немов захищена гавкотом собаки, зупинилася біля намету, помітила крайчик ґумової підстилки, що визирав з-під нього. Вітерець штовхнув брезентову стулку-дверцята всередину, і Рената побачила, що всередині нікого немає — тільки наплічник, скручений у рулон грубий спальник і зв’язана пачка картонок.

Дівчина трохи заспокоїлася. Подумала, що було б справді страшно побачити в наметі ніж чи пістолет! І тут, немов зумисне, її погляд упав на невеличке дерев’яне руків’я колоди, що стирчало з-під рюкзака.

«Сокира!» — здогадалася вона. І позадкувала.

Швидкими кроками піднялася на поріг будинку. Зайшла всередину і замкнула за собою двері на ключ. Роззулася. Сіла біля вікна на дідовій половині. Втупилася звідти в намет. Прислухалася. Здалося, що Ґуґлас тепер гавкав гучніше.

Із-за комори з’явився високий хлопець, тримаючись лівою рукою за праву, з якої крапала кров. Худий, із випнутим борлаком на шиї і з неприємним, немов сплюснутим із боків обличчям. За хлопцем слідом ішов розлючений Вітас, а між ними з вищиреною мордою гарчав Ґуґлас, готовий у будь-який момент за командою господаря або й без неї вчепитися чужинцеві в ногу.

Хлопець, нахилившись, заліз у намет, а Ґуґлас всівся на землю перед входом.

Вітас піднявся на поріг. Постукав.

— Вибач! — Рената відчинила двері. — Я злякалася! Хто це?

— У нас бинт і зеленка є? Цього мудака Ґуґлас за руку вхопив!

Рената забігла на кухню, витягла аптечку.

— А хто це? — знову спитала вона.

— Бісів захисник тварин, — видихнув Вітас зі злістю та зневагою. — Можна подумати, у нас тут бійня якась!

Він вийшов. Рената обернулася до вікна. Побачила, як Вітас кинув пластикову коричневу скриньку аптечки всередину намету і повернувся в будинок.

Вони обідали на половині Йонаса за дідовим круглим столом. Аби стежити за чужинцем, що увірвався в їхній особистий простір і навіть встановив там, прямо на стежці від будинку до комори, свій військово-зелений намет. Ворог сидів усередині. Вихід із намету сторожив Ґуґлас. Час від часу він гавкав, мабуть, коли чужинець наближався до виходу з намету або просто думав про це — у собак є не тільки нюх, а й інтуїція! Розумний пес може передбачити, що має намір зробити людина. А Ґуґлас був розумним, він явно відповідав своєму прізвиську.

Цей день, що почався так мирно з возз’єднання Йонаса і Северюте на кладовищі Андріонішкіса, продовжився хаосом і ніяк не хотів скінчитися. Віолу, котра приїхала після полудня, цей хаос також затягнув у свій вир. Перукарка швендяла слідом за Вітасом і повторювала одне і те саме запитання, на яке він уже й не намагався відповісти: «Як це можливо?» Вешталася, поки не приїхали на паркетному джипі «порш» клієнти. Як і зазвичай, поскаржилися на грузьку дорогу. Привезли шотландську кішечку, якій, на їхню думку, для повної відповідності породі бракувало сріблястості. Сказали, що готують її до виставки кішок. Мабуть, гамір, метушня, теревені у коморі переконали захисника тварин, що надворі стовповисько, і він зважився на свій страх і ризик вилізти з намету. Спочатку з брезентової стулки висунув картонний плакат на тонкій паличці: «Ганьба садистам! Свободу тваринам!». Слідом вибрався й сам, але Ґуґлас тут же вчепився йому в гомілку. Хлопець заволав, незграбно повернув плакат до землі і став ним бити собаку.

— Що це у вас тут? — із підозрою підступив до Вітаса водій джипа. Його перелякана дружина відскочила до їхньої машини і, здавалося, зараз застрибне всередину і зачиниться.

— Непередбачені проблеми, — пояснив Вітас. — Ви в салон заходьте! Хутко! — він вказав на відчинені двері комори.

Вітасу насилу вдалося перемкнути увагу Віоли на шотландську кішечку. Залишивши клієнтів із нею, він підійшов до намету. Біля входу гарчав Ґуґлас. Вигляд у нього був злий і рішучий.

— Не випускай цю наволоч! — наказав йому Вітас.

— Я не наволоч, це ви — сволота! — долинуло з намету.

— Поліції будеш про це розповідати!!! — гаркнув у відповідь Вітас.

— Буду, а ще про те, як ви на мене пса натравили, також розповім! І ролик на ютубі викладу, як ви свого кота замордували! Весь ваш бізнес побудований на знущанні над тваринами!

Вітас зайшов у будинок і аж кипів від гніву. Переказав Ренаті нещодавню сварку з довготелесим захисником тварин. Вилаявся від душі. Якби він мав у руці наган, то, мабуть, не роздумуючи розрядив би його зараз у брезентовий намет.

Про вечерю цього вечора навіть не згадали. Тільки Ґуґласа, що не покидав свій пост біля входу в намет, Рената погодувала. Зварила йому старої картоплі, потовкла туди бляшанку свинячої тушонки. Потім хотіла погодувати Спамаса і згадала, що той зник.

— Бідний Спамас, — вирвалося у Ренати мимоволі.

Вітас, почувши про кота, обернувся.

— Тепер, дідько б його взяв, треба чекати приходу ще одного алкоголіка з твоїм котом у картонній коробці! — буркнув він. — «Давайте двісті літів, я вашого кота знайшов!» — кривляючись, спародіював Вітас уявного пияка.

— Не лайся! — попросила Рената.

Вітас зітхнув і сів за комп’ютер.

Через півгодини, коли вже стемніло за вікном, він несподівано попросив Ренату поїхати в Анікщяй. Показав їй пачку роздрукованих оголошень.

Рената, читаючи, не могла стримати усмішки: «Знову пропав кіт брудно-червоної барви. Прохання не повертати, не наближатися — підозра на сказ, може жорстоко подряпати». І той же портрет Спамаса, тільки на портреті він ще свіжопофарбований і чистенький.

Коли Вітас приклеїв скотчем останнє оголошення до стіни кав’ярні на Баранаускаса, Рената зітхнула з полегшенням. Їй хотілося додому. Але у Вітаса були інші плани.

— Тепер їдемо в поліцію! — сказав він, стомлено бухнувшись на переднє сидіння «фіата».

Черговий поліціянт зустрів їх здивованим поглядом.

— До нас у двір увірвався божевільний захисник тварин і поставив намет, — почав Вітас пояснювати йому суть проблеми. — Ви можете його від нас забрати?

Правоохоронець детально розпитав Вітаса про інцидент, одночасно роблячи ручкою позначки в аркуші паперу і час від часу киваючи.

— Він вам погрожував?

— Звісно! — миттєво відреагував Вітас.

— Ви помітили у нього зброю?

Вітас похитав головою.

— У нього в наметі є сокира, — неголосно заявила Рената.

— Гаразд, напишіть заяву, — нарешті сказав черговий. — Тільки писати її має власник

1 ... 152 153 154 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шенгенська історія. Литовський роман», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Шенгенська історія. Литовський роман» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Шенгенська історія. Литовський роман"