Читати книгу - "Свобода"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Обручка все ще ховалась десь у нього в череві, коли Джоуї йшов проти пінного, теплого потоку подорожніх Міжнародного аеропорту Маямі і побачив Дженну в більш прохолодній, спокійній затоці залу очікування для пасажирів бізнес-класу. На ній були сонцезахисні окуляри, і вона мала при собі ще й додатковий захист у вигляді «ай-поду» й останнього випуску «Конде Наст тревелер». Вона обвела Джоуї очима з ног до голови, як людина, що підтверджує: замовлений товар доставлений у прийнятному стані, — зняла ручний багаж із сусіднього крісла і — схоже, трохи неохоче — вийняла з вух дроти «ай-поду». Джоуї сів поряд, безпорадно посміхаючись від здивування, що подорожуватиме з нею. Раніше він бізнес-класом не літав.
— Що? — спитала вона.
— Нічого. Просто посміхаюсь.
— А, ясно. Я вже подумала, що в мене на обличчі якась Schmutz, грязюка чи ще щось негаразд.
Кілька чоловіків поблизу них кидали на Джоуї обурені погляди. Він примусив себе пильно подивитися на кожного з них і тим позначити Дженну як «зайняту». Він уже почав розуміти, що йому необхідно буде поводитися так, куди б вони не пішли. На Конні чоловіки теж іноді дивились, але зазвичай, не дуже й жалкуючи, визнавали його право на неї. Але стосовно Дженни він уже зараз відчував, що його присутність зовсім не стримує оточуючих і що чоловіки просто шукатимуть можливості якось обійти його.
— Маю попередити: у мене поганий настрій, — заявила Дженна. — У мене критичні дні, і я щойно провела три дні серед старих, роздивляючись знімки їхніх онуків. До того ж, повірити не можу, але у цьому залі тепер треба платити за випивку. Коли так, то можна було б просто посидіти біля виходу на летовище.
— Тобі щось принести?
— Взагалі, так. Я би випила подвійний джин-тонік.
Схоже, їй — так само, на щастя, як і бармену, — навіть не спало на думку що Джоуї неповнолітній. Повернувшись із напоєм і значно тоншим гаманцем, він побачив, що Дженна знову надягла навушники і сховала обличчя за журналом. Він подумав — чи не переплутала вона його, часом, із Джонатаном, бо надто байдуже відреагувала на його появу. Джоуї витяг роман, який сестра подарувала йому на Різдво, «Спокутування», і відчайдушно спробував зацікавитися довгими описами приміщень і рослин, але з голови у нього не виходила есемеска, яку він того дня отримав від Джонатана: «Сподіваюсь, тобі подобається цілий день витріщатися на нікчемну дурепу». Це було перше повідомлення, яке він отримав від Джонатана з того часу, як, три тижні тому, вирішив випередити події та подзвонити брату Дженни й повідомити йому про свої плани.
— Отже, схоже, для тебе все складається напрочуд гарно, — сказав тол; Джонатан. — Спочатку заколот, а тепер — мамина нога.
— Але ж я не хотів, аби вона зламала ногу, — заперечив Джоуї.
— Не сумніваюсь. Також я не сумніваюсь, що ти щиро бажав, аби іракці: зустріли нас із гірляндами квітів. Не сумніваюсь: ти дуже засмучений, що все пішло шкереберть. Але недостатньо засмучений для того, щоб не заробити на цьому.
— А що я мав зробити? Відмовитись? Дозволити їй летіти самій? Взагалі вона дуже пригнічена. І з нетерпінням чекає на подорож.
— І також не сумніваюсь, що Конні все це сприймає з розумінням. Не сумніваюся: ти отримав від неї карт-бланш.
— Коли б це хоч якось тебе стосувалось, я, може, й удостоїв би тебе відповіддю.
— Слухай, а знаєш що? Це дуже мене стосується, коли мені доведеться брехати їй щодо цього. Мені вже доводиться брехати стосовно моєї точки зору щодо цього Кенні Бартлза кожного разу, як я з нею розмовляю, бо ти взяв у неї гроші, а я не хочу, щоб вона непокоїлася. А тепер ти хочеш, аби я ще й про це брехав, так?
— А може, просто припиниш кожного дня з нею теревенити?
— Та не кожного дня, бовдуре! За останні три місяці я з нею разів зо три розмовляв. Вона вважає мене своїм другом, ясно? А ти цілими тижнями їх про себе не нагадуєш. І що накажеш мені робити? Не відповідати на дзвінки? Але дзвонить вона мені, аби хоч щось про тебе дізнатися. Тож дивна виходить картинка, як гадаєш? Вона ж нібито все ще твоя дівчина.
— Я не для того в Аргентину їду, аби переспати з твоєю сестрою.
— Ха. Ха. Ха.
— Богом клянусь, я їду туди як її друг. Так само, як ти — друг Конні. Бо твоя сестра у депресії, і вона потребує допомоги. Але Конні цього ніколи не зрозуміє, тож, якби ти міг,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода», після закриття браузера.