Читати книгу - "Сплячі красуні"

— Права і паспорт машини, — промовив Дон.

Він не отримував наказу перевіряти водійські документи, але ж так кажуть копи, коли зупиняють машину. Вчися, Юніоре, подумав він. Дивися, як діють чоловіки.

Водій подав свої права. Жінка порилася у панельній скриньці і знайшла документи на машину. Чоловік виявився Ґартом Флікінджером, доктором медицини. Сам з Дулінга. Зареєстрований у садибі в найкозирнішому районі міста, аж ген на Браярі.

— Не проти розказати мені, що ви робили там, у в’язниці?

— Це була моя ідея, офіцере, — сказала жінка.

Господи, якою ж гарною вона була. Жодних мішків під очима в цієї курви. Дон загадався, що ж вона таке приймає, щоб залишатися такою жвавою.

— Я Мікейла Морган. Знаєте, з «Ньюз Америка»?

Ерік вигукнув:

— Я знаю, я вас упізнав!

Це хер що значило для Дона, який не дивився новинних каналів, що вже й казати про бла-бла-бла, оте лайно, яке цілодобово, сім днів на тиждень крутять по кабельних, але він згадав, де її бачив.

— Точно! «Рипливе колесо»! Ви там пили!

Вона подарувала йому високовольтну усмішку — всі зуби сяють, високі вилиці.

— Саме так! Якийсь чоловік виголошував промову, як Бог покарав жінок за те, що носять штани. Вельми цікаво було.

Ерік запитав:

— А можна мені ваш автограф? Це буде крута штука після того, як ви… — він затнувся збентежений.

— Після того, як я засну? — перепитала вона. — Гадаю, ринок автографів мусив би вже обвалитися, принаймні тимчасово, але якщо Ґарт — доктор Флікінджер — тримає у себе в панельній скриньці ручку, я не бачу причини, щоби не…

— Забудьте, — різко обірвав її Дон. Йому було ніяково через непрофесійність свого молодого напарника. — Я хочу знати, навіщо ви були у в’язниці, і поки ви мені цього не розкажете, ви нікуди не поїдете.

— Звичайно, офіцере, — вона знову осяяла його своєю усмішкою. — Хоча робочий псевдонім у мене Морган, справжнє моє прізвище Котс і сама я звідси, з цього міста. Фактично, директорка в’язниці це…

— Котс ваша мати?

Дон був шокований, але якщо не завважувати її гострого, прямого, як стріла, носа, тоді як у старої Дженіс він був гачкуватий, то він роздивився схожість.

— Ну, мені прикро це казати, але вашої матері більше нема з нами.

— Я знаю, — тепер без жодної усмішки. — Доктор Норкросс мені сказав. Ми говорили з ним по інтеркому.

— Гівнюк він, а не людина, — промовив Флікінджер.

Дон розплився в усмішці, буквально не міг втриматися:

— Згоден на сто відсотків, — віддав їм документи Дон.

— Не впустив її, — співав далі Ґарт. — Навіть не дозволив їй попрощатися з власною матір’ю.

— Ну, — втрутилася Мікейла, — правду сказати, це не єдина причина, чому я умовила Ґарта повезти мене туди. Я також хотіла зробити інтерв’ю з жінкою на ім’я Єва Блек. Я певна, ви чули поголоски про те, що вона спить і прокидається. Це могло б стати неабиякою сенсацією, розумієте. Зовнішній світ мало що чіпляє в цей час, але це б його зачепило. Тільки Норкросс сказав, що вона в коконі, як і решта утримуваних.

Дон не міг втриматися, щоб її не виправити. Жінки — вочевидь, навіть журналістки — можуть бути жалюгідно наївними.

— То суте лайно, і всі це знають. Вона інакша, особлива, а він тримається за неї з якоїсь своєї дурнуватої причини. Але скоро все переміниться. — Він підморгнув їй так дубово, що зачепив і Ґарта, який у відповідь підморгнув йому. — Будьте зі мною лагідною, і я зможу організувати вам таке інтерв’ю, коли ми її захапаємо.

Мікейла підлесливо захихотіла.

— Гадаю, мені треба зазирнути у ваш багажник, — сказав Дон. — Просто, щоб я міг сказати, що зробив це.

Ґарт виліз і рвонув кришку багажника, яка піднялася із втомленим рипінням — Ґірі тоді й сюди приклався кілька разів. Ґарт сподівався, що цей клоун не перевірятиме під запасним колесом; це там він заховав пакет з Пурпуровою блискавкою. Клоун тим не поклопотався, тільки кинув короткий погляд і кивнув. Ґарт закрив багажник. Той видав ще гучніше ойкання, голосом кота, якому прищемило лапу дверима.

— Що трапилося з вашою машиною? — запитав Ерік, коли Ґарт знову сідав за кермо.

Ґарт відкрив було рота, щоб сказати хлопцю, що її понівечив один божевільний урядник контролю за тваринами, та потім згадав, що цей божевільний урядник контролю за тваринами, за словами Норкросса, є тепер чинним шерифом.

— Діти, — сказав він. — Вандали. Вони бачать щось гарне і просто хочуть його зруйнувати, хіба не так?

Той клоун нахилився, щоб подивитися на гарненьку пані:

— Коли в мене закінчиться зміна, я збираюсь до «Колеса». Якщо ви ще не спатимете, я б радо пригостив вас випивкою.

— Це було б чудово, — відповіла Мікейла так, ніби справді зраділа.

– Їдьте обережно і гарного вам вечора, — сказав клоун.

Ґарт ввімкнув трансмісію, але не встиг він завернути на головну дорогу, як крикнув хлопець:

— Чекайте!

Ґарт зупинився. Уперши руки в коліна, хлопець нахилився і подивився на Мікейлу:

— А як же автограф?

У панельній скриньці мерседеса таки знайшлася ручка — і то гарна, з написом золотом на корпусі: «ҐАРТ ФЛІКІНДЖЕР, ДМ».

Мікейла начеркала «Еріку з найкращими побажаннями» на зворотньому боці візитної картки якогось торгового агента фармакологічної корпорації і вручила її хлопцеві. Ґарт рушив, коли той усе ще їй дякував. Проїхавши в бік міста менше милі по шосе 31, вони побачили поліційний крузер, який швидко мчав їм назустріч.

— Повільніше, — сказала Мікейла.

Щойно крузер зник за пагорбом у них позаду, вона сказала:

— А тепер дави на газ!

Ґарт так і зробив.

2

Протягом двох років Лайла смикала Клінта, щоб додав її контакти до своїх на випадок якоїсь надзвичайної ситуації у в’язниці. Шість місяців тому він це нарешті зробив, і тепер дякував Богу за її наполегливість. Найперше він зателефонував Джареду і наказав йому сидіти нишком напоготові, він сказав сину, що дехто ще до смерку під’їде, щоб його забрати. Можливо, на житловому фургоні. Після цього він заплющив очі, коротко помолився про красномовство і подзвонив тому адвокатові, який тоді забезпечив переведення Єви Блек до в’язниці.

Після п’яти гудків, коли вже Клінт мало не здався на користь голосової пошти, Баррі Голден відповів.

— Баррі, це Клінт Норкросс. Із в’язниці.

— Клінт, — і більше жодного слова.

— Мені треба, щоб ви мене вислухали. Дуже уважно.

Мовчання від Баррі Голдена.

— Баррі, ви мене чуєте?

Після певної паузи Баррі озвався тим самим незацікавленим голосом: