Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Годину потому, коли Фергюсон увійшов до трикімнатної квартири комплексу Ван-Вельсор, 25, його вразило, наскільки затишною й обжитою вона відчувалася. За якихось три тижні його батьки примудрилися добре її облаштувати, а в порівнянні з тісними розмірами того паризького готельного номеру, де вони жили з Емі, її пропорції видалися Фергюсону просто гігантськими. Звісно, і близько не схоже на будинок в Монклері, але достатньо просторо.

– Ну як, Арчі? – спитала матір, коли він ходів кімнатами, – тобі нічого не пригадується з дитинства?

Фергюсону хотілося придумати якусь розумну фразу, яка співпала б з тою надією, яка прозвучала в материному голосі, але зрештою він похитав головою й посміхнувся.

Бо не пригадав анічогісінько.

4.2

4.3

Літо 1962 року почалося з мандрівки до далеких країв і завершилося другою мандрівкою до країв іще дальших – чотири подорожі туди й назад, які Фергюсон здійснив до Каліфорнії (сам-один) і до Парижа (з матір’ю та Гілом), в якому він провів загалом два з половиною тижні, не побоюючись при цьому натрапити на Енді Коена. В інтервалі між цими мандрівками Фергюсон стирчав вдома на Ріверсайд-драйв, уникаючи кінотеатру «Талія», але ходячи на нові фільми якомога частіше, беручи участь в офіційних змаганнях з баскетболу на відкритих майданчиках і, за порадою Гіла, вперше в житті читаючи американську літературу двадцятого сторіччя (Беббіт, «Манхеттен» Дос Пассоса, «Світло в серпні» Фолкнера, «За нашого часу» Гемінгвея, «Великий Гетсбі» Скота Фітцджеральда), але для п’ятнадцятирічного Фергюсона, який протягом часу між дев’ятим та десятим класами жодного разу не натрапив на Енді Коена, найбільш пам’ятною частиною літа були перші в житті подорожі літаком та те, що він бачив та робив у Парижі. «Пам’ятною», звісно, не означало, що всі його спогади були гарними, але навіть найгірший з них, спогад, котрий завдавав йому найбільше болю, став результатом досвіду, який став для нього повчальним, і тепер, засвоївши урок, Фергюсон сподівався, що більше ніколи не зробить такої помилки.

Подорож до Каліфорнії була подарунком від тітки Мілдред, тої невловимої й загадкової родички, яка бойкотувала заміжжя своєї сестри в 1959 році і начебто назавжди розірвала стосунки з їхньою родиною, але вже двічі поверталася до Нью-Йорка після отого злостивого й непояснимого в своєму снобізмі розриву: один раз вона приїздила на похорони свого батька в 1960 році, а другий – на похорони своєї матері в 1961-му, і тепер, повернувшись до їхнього лона, тітка знову підтримувала відносно добрі стосунки зі своєю сестрою і чудові – зі своїм новим свояком, причім її ставлення змінилося настільки, що під час другого візиту вона сама охоче прийшла на вечерю до квартири на Ріверсайд-драйв, де одним з гостей був її колишній чоловік Пол Сандлер, колишній дядько Фергюсона, котрий залишався вірним другом подружжя Адлер-Шнайдерман, притім Пол Сандлер перебував у компанії не кого-небудь, а своєї другої дружини, прямодушної й відвертої художниці Джудіт Богат, і Фергюсона вразило, наскільки, здавалося б, невимушено й природно поводилася його тітка під час тої вечері, обмінюючись люб’язностями зі своїм колишнім чоловіком так, наче між ними ніколи й нічого не було, обговорюючи з Гілом іще не завершене будівництво «Лінкольн-центру» і навіть відпустивши комплімент своїй сестрі стосовно її нещодавніх фотографій. Фергюсону ж вона ставила всілякі дружелюбні й детальні запитання про фільми й баскетбол, про тяготи підліткового віку, а потім несподівано й спонтанно запросила його погостити у неї в Пало-Альто – за її рахунок, – отак і було досягнуто домовленості, що її племінник прилетить до неї на тиждень після закінчення навчального року. Дві години потому, коли останні гості розчинилися в нічній темряві, Фергюсон спитав матір, чому тітка Мілдред виглядала такою інакшою, такою щасливою.

«Гадаю, вона закохалася», відповіла матір, «Не знаю подробиць, але вона якось побіжно згадала якусь особу на ім’я Сідней, і я маю таке відчуття, що вони зараз живуть разом. З Мілдред ніколи не вгадаєш, але безперечним є одне: зараз вона в дуже доброму гуморі».

Фергюсон сподівався, що в аеропорту його зустріне тітка, але того дня, коли він приземлився в Сан-Франциско, в терміналі на нього чекав дехто інший – молода жінка років двадцяти п’яти-двадцяти шести. Вона стояла на виході, тримаючи в піднятій руці книгу тітки Мілдред про Джорджа Еліота, така манюня, жвава й гарненька, схожа на дівчинку з коротким каштановим волоссям в підкочених блакитних джинсах, картатій чорно-червоній сорочці, двобарвних гостроносих чоботах зі шкіри алігатора та з жовтою хусткою на шиї – справжнісінька ковбойка з Дикого Заходу, яку Фергюсон побачив вперше в житті!

«Сідней», про якого розповідала Фергюсону матір, насправді виявилася дівчиною на ім’я Сідні Міллбенкс, яка вивела змореного мандрівника з терміналу й провела до свого авто на стоянці, пояснивши при цьому, що Мілдред тої чверті вела літні курси і затрималася в студмістечку після наради факультету, але через дві години приєднається до них вдома, коли вони сядуть вечеряти.

Фергюсон вперше в житті глибоко вдихнув каліфорнійське повітря і спитався:

– А ви – кухарка?

– І кухарка, і економка, і масажистка, і дружина, – відповіла Сідні. – Сподіваюся, ти не шокований.

Та Фергюсон все одно був трохи шокований, або, щонайменше, здивований або ж знічений, бо вперше почув, що люди одної статі можуть жити разом, до того ж, йому ніхто жодного разу не сказав і навіть найменшого натяку не зробив, що його тітка потайки віддає перевагу жіночим тілам, а не чоловічим. Тепер її розлучення з дядьком Полом отримало своє пояснення, або здогадне пояснення, але іще цікавішим був той факт, що ковбойка Сідні і не думала ховати від нього правду, а в її доброзичливості було щось захоплююче, вона анітрохи не соромилася своєї несхожості, їй явно було з цим комфортно, тому Фергюсон, замість визнати, що він дещо шокований та сконфужений таким несподіваним зізнанням, посміхнувся й сказав: «Аж ніяк. Я просто радий, що тітка Мілдред, нарешті, не самотня».

З аеропорту в Сан-Франциско до будинку в Пало-Альто вони їхали сорок хвилин, і Сідні, женучи по шосе свій блідо-зелений «сааб», розповіла Фергюсону, як вона познайомилася з Мілдред кілька років тому, коли підшукувала собі нове житло і орендувала жилий гараж, що примикав до тітчиного будинку. В двох словах, то було випадкове знайомство, яке ніколи б не відбулося, якби вона не натрапила на чотири рядки дрібнюсіньким шрифтом в газеті, але невдовзі потому, як Сідні перебралася до свого нового