Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Гидко, - Тая пересмикує плечима, кутається в пальто. - Боже, як це все жахливо.

Відповідно киваю.

Огидно вийшло.

Все.

І дружба з Волошиним, який стільки років грав приятеля, вичікуючи потрібний момент. І вчинки Діми, що призвели до моторошних наслідків.

І те, що Таю втягнули в ці інтриги.

Я ніколи не хотів, щоб її зачепило. Нерозумно вважав, що з Дімою їй буде добре. Було ж. Сварилися-мирилися-кохалися. Ідеальна сімейна пара, якщо закрити очі на зради.

- Зате це перше побачення ти ніколи не забудеш, - підбиваю дівчину, бажаючи отримати у відповідь хоч якийсь відгук. Ловлю його у втомленій усмішці та блиску очей. - Чи було краще?

Небезпечна територія. Моя Богиня - з примхливим настроєм. Потрібно вгадати її думки, згадувати все вивчене. Не нахабніти, щоб не злякати. Іншого б ці танці втомили, мене тільки розохочують сильніше.

Підібрати пароль, знайти правильний ключик.

Тому що нагорода в тому, як Тая посміхається і відкривається мені все більше.

Я три роки тягнув збиткове підприємство, яке зараз вистрілило вогняним прибутком.

А з цією дівчиною - ставки ще вищі.

- О, Шварц, такого побачення ще не було, - хмикає, застрибує у салон. Продовжує, коли я сідаю за кермо. - Я таке в житті не забуду.

- Виправлюся, - обіцяю. - Наступного разу буде краще.

- А ти самовпевнений. Думаєш, наступний раз буде?

- Ні? Я наполегливий, Таю. Знаю, де ти живеш, працюєш. З усіх боків обклав, щоб нікуди від мене не поділася.

- Самовпевнений і продуманий, - дивиться на мене, нахиливши голову. - Хм, мені подобається.

Дівчина тут же відвертається, вважаючи ремінь безпеки неймовірно цікавим. А я її збентеження розглядаю, як найпрекраснішу картину. Вивчаю, запам'ятовую.

Ми з Таєю - щось незрозуміле.

Вона не хоче поспішати, я розумію.

Мене влаштовує те, що відбувається зараз. Неспішно, дозволяючи смакувати кожну мить. Нам двом потрібно розібратися в тому, чого ми справді хочемо.

Була твереза думка, що в нас може не вийти. Кохати когось на відстані довго - легко. У реальності все набагато складніше. Дорвуся до мети, а зрозумію, що мене це не так уже й цікавило.

Але ні, нічого подібного. Отримавши дівчину собі, нехай і без конкретного статусу стосунків, тепер не можу насититися. Мені все мало. Хочу більше часу разом, поцілунків, її.

Я свій вибір зробив.

Залишилося рішення за Таєю.

- Можна я поставлю неприємне запитання? - дівчина навіть не дивиться на мене. - Тобі не сподобається, я знаю, але... Пообіцяй, що не будеш ображатися.

- Запитуй.

- Ти не пообіцяв, - хмикає. - Ти привіз мене в цей ресторан. А ще згадав вечірку, де були Діма та Інга...

- А суть питання?

- За шкалою від одного до тисячі - наскільки це було сплановано тобою? Тобто, розкрити мені всю історію, зіштовхнути з Волошиними... Наскільки ти в цьому замішаний?

- На нуль цілих нуль десятих відсотка, Тай. Це все чортів збіг. Хотілося мені б збрехати, що я розгадав весь план і все зрозумів раніше, але ні.

Не вистачило кількох деталей. Начебто дивився, але не бачив. Я вирішив, що Іра змінила прізвище спеціально, давня гра. Копав її зв'язок із Дімою, намагався знайти їхні точки дотику.

Але, виходить, Іра банально вискочила заміж. Ніякої підстави, збіг, який потім вона використовувала на благо. І нічого дивного, що я раніше її не бачив. Ми не настільки хороші приятелі з Вадимом, щоб знати його далеких родичів.

- Ні, - вимовляю, виїжджаючи на шосе. - Я ніяк у цьому не замішаний. Інакше вніс би важливий пункт у план помсти.

- Не чіпати мене?

- Не чіпати тебе.

Лише через те, що я розумію мотиви Волошина, я не став влаштовувати розбірки в ресторані. Хоча кулаки свербіли. Як у малолітки, що понтується перед вподобаною дівчинкою.

Захистити. Раніше не зміг, тепер тягнуло компенсувати.

Вчинок Вадима - непродуманий і тупий. Але я розумію. Якби хтось так із моєю сестрою вчинив... Я б пішов на все, щоб закопати кривдника. Розмазати й змусити поплатитися.

Але вся ця інтрига Волошиних - пройшла повз мене. Ідіотом себе почуваю навіть, що нічого не помітив. Можна було дивитися уважніше, шукати зв'язок глибше.

Швидше нейтралізувати загрозу.

Але люди Різанова наглядали за Ірою, намагалися знайти якісь зачіпки. Зазирни вона в будинок Волошина або він до неї - з'явилися б підозри. Мабуть, хтось усе ж помітив стеження, якщо вони зустрічалися в цьому ресторані.

- Вибач, - Тая присоромлено шепоче. - Просто так несподівано все розкрилося. Досі переварити не можу. Стільки запитань. І Інгу цю шкода... Але зрозуміти її не можу. Тобто, не до кінця. Вибач.