Читати книгу - "Гра престолів"

Він простягнув кухоль, і рабиня наповнила його густим кумисом, від якого піднімався кислий дух.

Дані помахала їй рукою, щоб ішла геть. Від самого запаху її починало нудити, а вона не сміє зараз виблювати кінське серце, яке їй з такими зусиллями вдалося проковтнути.

— Що це значить? — запитала вона.— Що це за огир? Усі кричали про це, але я нічого не зрозуміла.

— Огир — це хал над халами, обіцяний у давньому пророцтві, дитино. Він об’єднає дотраків у один халасар і поведе аж на край світу, принаймні так каже пророцтво. Всі люди світу стануть його табуном.

— О,— тонким голоском зронила Дані й погладила округлість попід шовками.— Я дала йому ім’я Рейго.

— Від цього імені у жилах Узурпатора застигне кров.

Зненацька Дорея потягнула її за лікоть.

— Міледі,— настійливо прошепотіла служниця,— ваш брат...

Дані глянула у кінець довгого відкритого палацу — й побачила брата, який наближався до неї. З його нетвердої ходи ставало ясно, що він таки знайшов вино... і відвагу, якщо це можна було так назвати.

Вбраний він був у свої черлені шовки, брудні й заплямовані після довгої дороги. Чорні оксамитові рукавиці й такий самий плащ вицвіли на сонці. Чоботи на Вісерисі пересохли й потріскалися, а волосся було сплутане. У шкіряних піхвах на боці висів довгий меч. Дотраки не відривали очей від цього меча: Дані чула, як навколо, мов хвилі, котяться прокляття, погрози та гнівне бурмотіння. Нервово захлинулися барабани, і музика стихла.

Дані відчула, як серце оповиває страх.

— Ідіть до нього,— звеліла вона серу Джорі.— Зупиніть його. Приведіть його сюди. Скажіть, нехай бере собі драконові яйця, якщо хоче.

Лицар швидко зіп’явся на ноги.

— Де моя сестра? — загорлав Вісерис голосом, хрипким від вина.— Я прийшов до неї на бенкет. Як сміли ви братися до їди без мене? Ніхто не починає їсти раніше за короля. Де вона? Ця хвойда не сховається від дракона.

Вдивляючись в обличчя дотраків, він зупинився поряд з найбільшою з трьох кабиць. У палаці було п’ять тисяч людей, однак тільки жменька знала загальну мову. Та навіть якщо ніхто й не розумів слів, досить було лише глянути на Вісериса, аби впевнитися, що він п’яний.

Сер Джора швидко підійшов до нього, шепнув йому щось на вухо й узяв під руку, але Вісерис випручався.

— Тримай руки від мене подалі! Ніхто не сміє торкатися дракона без дозволу!

Дані схвильовано підвела погляд на високу лавку. Хал Дрого щось казав іншим халам, які сиділи поряд з ним. Хал Джомо вишкірився, а хал Ого гучно загоготав.

Зачувши гоготання, Вісерис звів очі.

— Хале Дрого,— сказав він хрипко й майже увічливо,— я прийшов на бенкет.

І він, хитаючись, подибав геть від сера Джори, збираючись приєднатися до халів на високій лавці.

Звівшись, хал Дрого швидко кинув дюжину слів по-дотрацьому, які Дані не встигла вловити, і тицьнув пальцем.

— Хал Дрого каже, що ваше місце не на високій лавці,— переклав її братові сер Джора.— Хал Дрого каже, що ваше місце отам.

Вісерис глянув туди, куди показував хал. У кінці довгого палацу, в кутку під стіною, у темряві, щоб не потрапляти на очі добрим людям, сиділи нижчі з найнижчих: хлопчаки, які ще не пролили крові, і старі з затуманеними очима й негнучкими суглобами, і дурники, і каліки. Їм не дісталося ні м’яса, ні пошани.

— Там не місце королю,— заявив брат.

— Місце,— озвався хал Дрого загальною мовою, якої вчила його Дані,— для Король-стерті-ноги,— він ляснув у долоні.— Віз! Подайте віз халу Рагату!

П’ять тисяч дотраків зареготали й заревіли. Стоячи біля Вісериса, сер Джора щось кричав йому у вухо, але в палаці здійнявся такий гамір, що Дані не могла розчути слів. Брат щось проревів у відповідь, і чоловіки зчепилися, а тоді Мормонт збив Вісериса на землю.

Брат витягнув меч.

У світлі вогнищ гола криця спалахнула жахливим червоним сяйвом.

— Тримайся від мене подалі! — засичав Вісерис. Сер Джора на крок відступив, і брат нетвердо зіп’явся на ноги. І помахав над головою мечем — позиченим клинком, якого дав йому магістр Іліріо, аби він більше був схожий на короля. Зусібіч загорлали дотраки, викрикуючи лихі прокляття.

Дані зойкнула від жаху. Може, брат нічого й не розумів, а от вона добре знала, що означає тут оголений клинок.

Зачувши її голос, Вісерис обернув голову й нарешті побачив сестру.

— Ось вона,— мовив він, посміхаючись. І рушив до неї, розтинаючи повітря мечем, так наче прорубував собі дорогу серед ворогів, хоча ніхто й не намагався його зупинити.

— Клинок... Не можна,— заблагала вона.— Будь ласка, Вісерисе. Це заборонено. Опусти меч і сідай до мене на подушки. Тут і напої, і їжа... а може, ти хочеш драконові яйця? Бери їх собі, тільки сховай меч.

— Роби, як вона каже, дурню,— гукнув сер Джора,— бо нас усіх повбивають.

— Ніхто нас не повбиває,— зареготав Вісерис.— У священному місті не можна проливати крові... усім, окрім мене.

Вістря меча опинилося в Дані між грудей, а тоді спустилося на округлий живіт.

— Я хочу отримати те, за чим я приїхав,— сказав він їй.— Хочу отримати обіцяну корону. Він тебе купив, але так і не розплатився. Скажи йому, що я хочу отримати свою плату, або я забираю тебе назад. І тебе, і яйця, все забираю. А свого бісового огира він може лишити собі. Я виріжу цього байстрюка й залишу йому.

Вістря меча вп’ялося в шовки й укололо пуп. Дані бачила, що Вісерис плаче — плаче й водночас регоче чоловік, який колись був їй братом.

Наче здалеку до неї долинули схлипи Джикі: вона благала, щоб Дані не перекладала, бо хал прив’яже її до коня й пустить того аж на верхівку Матері гір. Дані обійняла дівчину.

— Не бійся,— мовила вона.— Зараз я йому скажу.

Вона була не певна, що дібрала потрібні слова, та коли вона договорила, хал Дрого кинув кілька різких речень по-дотрацькому, і вона впевнилася, що він усе зрозумів. Сонце її життя спустився вниз із високої лавки.

— Що він каже? — задкуючи, запитав чоловік, який колись був їй братом.

У палаці стало так тихо, що Дані чула, як з кожним кроком хала Дрого м’яко видзвонюють дзвіночки у його косі.