Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

особлива аналітична зона мозку все ще намагалася її розкусити.

Чоловік на екрані, чиє ім’я вона не запам’ятала, стулив губи

й кашлянув. З мокротинням, немовби боровся з пневмонією.

— Мені здається, ти не до кінця розумієш, у що вляпалася, —

говорив він. — Є люди, що обвинувачують тебе в підриві

військового корабля Землі, і справа, яку вони зараз будують, достобіса добряче скроєна. Повір мені на слово: ООН із таким

цяцькатися не стане. Тебе просто вб’ють. Розумієш? Тебе

судитиме військовий трибунал. Юристи пообговорюють її

п’ятнадцять, ну, від сили двадцять, хвилин. А потім виб’ють тобі

нахрін мізки. Я можу допомогти тобі всього цього уникнути. Але

для цього ти повинна зі мною говорити.

Знаєш, що я думаю? Я не вірю в твій професіоналізм. Думаю, ти кілер-аматор. Ти наробила купу помилок, характерних для

початківців. І втратила все з-під контролю. Ти мені скажеш, чи

я маю рацію, і рухатимемося далі. Але якщо і далі вдаватимеш із

себе кататонічку, підведеш себе під розстрільну статтю. Ти мене

розумієш?

У нього був приємний голос. Її вчитель співів сказав би, що він

має масштабний діапазон. Глибокий, мов до ріні дістає, але

з пронизливими обертонами. Такий би голос вона і чекала від

чоловіка, що бував у неабияких бувальцях. Її співочий голос теж

завжди був дзвінкий. Як у батька. Петір, сердега, завжди був

глухий до мелодії. А от в інших: Майкла, Антеї, Джулі, матері —

голоси були чистісінькі. Немов флейти. Єдина проблема флейти

в тому, що її голос завжди чистісінький. І навіть журба звучала

надто поставлено та мило, якщо її виливали за допомогою

флейти. А от у пронизливіших язичкових аерофонів відзвук

глибший, брудніший — натуральніший. Тільки вони з батьком

мали ці голоси в сім’ї.

— Корін? — пролунав голос з екрана. — Вона розуміє, що

я кажу?

Озброєна жінка взяла планшетник, поглянула на Мельбу, а потім подивилася в термінал.

— Не думаю, бос.

— Лікарка казала, в неї з мозком усе гаразд.

— Казала, — погодилася Корін. — Але нормальнішою вона від

цього не стає.

Почулося зітхання.

— Окей, — пролунав голос. — Зайдемо з іншого боку. В мене є

одна ідея, але спершу вернися до мене.

— Са са, — відповіла вона і вийшла з камери. Решітка знову

замкнулась. Відстань між пруттям була досить вузька, щоб не

про лізло копито коня. Вона могла уявити, як хвицяє ногою кінь, як у нього вона застрягає, як він починає панікувати. Ото

халепа. Краще уникнути такої проблеми. Вчинити мудріше.

Краще не влізати, ніж діставати. Колись вона почула ці слова, але не пам’ятала від кого.

— Гей-гей, — озвався інший арештант. Він не кричав, а просто

гучно говорив, щоб його було чутно. — То це правда? В тебе є

залозові імпланти? Ти зможеш вивалити двері? Я капітан

корабля. Якщо поможеш вибратися звідси, я тобі теж поможу.

Найкращою співачкою була Джулі, але співала вона неохоче.

Їй не подобалося виступати. А от батько сцену любив. Завжди

заспівував, коли випадала нагода. А ще він керував, кому куди

ставати чи сідати, якщо вони робили сімейні фото. Він був

чоловіком, який знав, чого хотів і як роздобути бажане. От

тільки зараз він у в’язниці. Не має навіть імені, лише номер.

Цікаво, чи однакові в них камери. Було би класно, якби так. От

тільки в нього повноцінна сила тяжіння, звичайно ж. Гравітація,

утворювана обертанням, навіть до половинки g не дотягує. Хіба

що третину, а то й менше. Наче на Марсі або Церері. Кумедно, що з усіх місць, де зараз живуть люди, найбільша сила тяжіння

саме на Землі. Неначе здатність утекти із Землі означала те, що

втекти ти зможеш будь-звідки.

— Ти там? Спиш чи що? Я бачив, як тебе принесли. Поможи

мені, і я допоможу тобі. Амністія. Я зроблю так, щоб тебе

амністували. І захистили. Із Церери немає екстрадиції.

Це була неправда, і вона це знала. Роздратування мало