Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Зиньйо, Лупісиніо, Жоанзе та інші поранені — Елої, Балбіно, Зе Луїз і Рессу — проявили себе якнайкраще. Цього разу передбачення Дурваліно справдилось цілком: хто не загинув, той був поранений; Зе Луїз втратив ногу, а Рессу кинджалом викололи око.

Лише за десять годин перестрілки і рукопашних сутичок загинуло сорок вісім чоловік, з них двадцять двоє мешканців Великої Пастки і двадцять шість напасників, у тому числі й капрал Шико Різанець та запеклий злочинець Бенайя Мілка Могила.

19

Марно розбиратися, хто правий, а хто винуватий, бо ж явна перевага сил привела до захоплення Великої Пастки.

Загін військової поліції, вісім ветеранів і понад двадцять новобранців, під наглядом капрала Шико Різанця й сержанта Оріженеса, провели останню атаку вже після звістки про загибель Натаріо; капітанові сили тоді складалися з шести вцілілих чоловіків і однієї жінки: Збуй-Вік, повія і пупорізка, замінила Фадула й Кастора, полеглих у бою.

Загін жагунсо на чолі з Феліпаном Йолопом просунувся швидше за інші і захопив млин. Натаріо послав Кастора з Додо Занудою, Балбіно, Зе Луїзом і негритянкою Рессу Янсан, святою воїтелькою, щоб вони перейшли місток і вибили ворога з млина або принаймні перешкодили його просуванню до селища. Не дожидаючи підкріплення, Агналдо схопив карабін і кинувся до млина.

Він просувався вперед, стріляючи з карабіна, пострілом розбив рушницю одного жагунсо і за хвилину сам упав, підкошений кулею. За Агналдо, певно, щоб утримати його, кинулася його дружина Ліа; діставши заряд упритул, вона впала на труп чоловіка. І відразу з’явився Авреліо з капітановим обрізом; він навіть не встиг вистрілити.

20

Побачивши, що залишився один, — Еду й Дурваліно лежали на підлозі, один мертвий, другий конав, — турок Фадул, вистрілявши набої, кинувся на найближчого кабру; то був не хто інший, як Бенайя Мілка Могила. Своїми величезними ручиськами, якими він приборкував найноровистіших супротивників, Фадул, немов обценьками, стиснув шию бандитові, але задушити його не встиг: діставши дві пістолетні кулі, одну в плече, а другу в шию, він послабив хватку і повалився додолу. Його не добили — за наказом розлюченого й захеканого Бенайї, велетня зв’язали і повели в кораль, де засіли бандити. Бенайя збирався взятися за нього після бою.

Кілька хвилин Фадул сидів нерухомо, збираючися з силами. З шиі і плеча в нього текла кров, але він набрав повні груди повітря і розірвав мотузки, якими був зв’язаний. Тоді вихопив пістолет в одного кабри і почав стріляти. У пекло він устиг відправити лише двох, бо Бенайя випустив у нього аж шість куль. Не вдалося Мілкій Могилі зарізати турка ножем, як він намірявся.

Так загинув Фадул Абдала, Великий Турок, турок Фадул, сеу Фаду половинщиків і обозників, колишній коробейник, шинкар, силач і балагур.

21

Коли все минулось, коли прийшов і запанував суворий закон, про здобуття і підкорення Великої Пастки розказувалося по дорогах, путівцях і стежках грапіунської землі чимало різних історій. За повідомленнями газет, найзапекліший бій наприкінці земельної війни — а закінчилася вона пам’ятною великою пасткою — відбувся на тому самому місці, звідки пішла її назва.

Якщо в столиці кожен листок викладав свою версію подій, з аргументами за і проти, то народні віршописці одностайно осуджували різанину, ставали на бік мешканців Великої Пастки. Вони пояснювали причину заколоту заздрістю, користолюбством, свавіллям. Розвінчували піднесених газетами героїв, обвинувачували переможців у жорстокості та насильстві й захищали переможених.

Ці куплети, що хибували на метрику й граматику, облетіли всю країну, досягнувши найдальших куточків Параїби і Пернамбуко. Мерехтливим світлом гасничок вони осявали похмурий лик Великої Пастки.

22

Опівночі над сплюндрованою землею, над убитою річкою світив повний місяць, а на вершині Капітанового Шпиля під мулунгою причаїлися Жасинта Збуй-Вік і Натаріо да Фонсека; вона — з рушницею, він — з парабелумом. Внизу лежала Велика Пастка, захоплена бандою головорізів.

— Найкраще з усього, — казала Збуй-Вік, — ні з чим не зрівнянне — це приймати дитя. Бачити, як грудочка живої плоті виходить з черева жінки, і передавати її в руки людям. Це зворушує до сліз. Коли я приймала першу дитину, то аж заплакала.

Тонкі губи капітана ворухнула легенька усмішка.

— Ти прийняла чимало дітей. Тепер ти справжня матрона.

— Ми змінювалися і зростали разом із виселком. І ти теж, Натаріо, вже не колишній лихий кабра.

— Може, й так.

У місячному сяйві показалася кавалькада: верхівці ситі, випещені, добре вдягнені, веселі — вони їхали у свої володіння. Жасинта поклала ствол рушниці на розсоху. Капітан Натаріо да Фонсека промовив:

— Прегарна місцина для життя.

— Просто незрівнянна, — погодилася Збуй-Вік.

Верхи на чудовій кобилі, на чолі кортежу, їдучи між головою муніципалітету і божественною Людмилою Григорівною, гордовито погойдувався в сідлі бакалавр Боавентура Андраде-молодший, володар цього краю. Обличчя його сяяло усмішкою.

Натаріо підняв свій парабелум і прицілився в голову Вентуриньї. За двадцять з лишком років він жодного разу не схибив. З вашого благословення, полковнику!

23

Тут, на своїй зорі, уривається історія міста Веселкополіс, коли воно було ще тільки Великою Пасткою, похмурим ликом. А про те, що настало потім — прогрес, емансипація, перейменування, комарка, муніципалітет, церква, бунгало, особняки, англійська бруківка, голова муніципалітету, вікарій, прокурор і суддя, форум і в’язниця, масонська ложа, громадський і літературний клуби, — про світлий лик розповідати не варто.

Курт Воннегут

ВСЕ ЗАВТРА, ТА ВСЕ ЗАВТРА, ТА ВСЕ ЗАВТРА[37]

Оповідання

З англійської переклали Наталя Лень та Богдан Жолдак

Ішов 2158 рік нашої ери. Лу та Емеральда Шварци шепталися на балконі родинної квартири, яка містилася на сімдесят шостому поверсі будинку № 275 у нью-йоркському районі Олден-Віледж, — це місце колись вважалося Південним Коннектикутом.

Коли Лу з Емеральдою побралися, її батьки розповідали про цю партію з таким жахом, неначе то був шлюб собаки з кішкою. Але тепер Лу минуло сто дванадцять років, а Ем — дев’яносто три, і її родина нарешті визнала, що вони непогана пара.

Однак життя їхнє було не таким безжурним, як здавалося на перший погляд, саме тому вони й мерзли тепер на балконі.

— Іноді я просто божеволію, — шепотіла Ем, — Я відчуваю, що ладна долити води в його пляшку з антигерасоном…

— Це був би злочин проти природи, Ем, — заперечив Лу. — Це було б убивство. До того