Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 153 154 155 ... 157
Перейти на сторінку:
сон. Коли ж він прокинувся, вже світало, а кобил поблизу не було. Став він уже прощатися з головою, як раптом з лісу виткнулися кобили, яких гнав величезний комариний рій, – ось і віддяка царя комарів.

Коли Фет-Фрумос пригнав кобил, стара так розлютилася, що добряче перепало і ні в чому не винній рабині і кобилам.

– Ховайтеся як слід, чорт вас бери, щоб ніхто не знайшов! – примовляла вона, смугуючи батогом кінські спини.

Назавтра Фет-Фрумос знову погнав кобил і, сівши на траву, проспав непробудним сном аж до ранку. Яким же було його здивування, коли з дна морського, рятуючись від полчищ раків, піднялися кобили-втікач-ки, – ось і віддяка царя раків.

Перед третім дозором стара рабиня відвела його вбік:

– Ти Фет-Фрумос, я чула про тебе. Не їж того, що дає тобі стара, вона підливає туди сонного зілля… Я приготую тобі іншу страву.

Дівчина непомітно нагодувала його. Бадьорий і повний сил, до півночі він повернувся з дозору, загнав кобил у стійло і ввійшов до світлиці. Стара на лавці, здавалося, лежала мертва. Фет-Фрумос розбудив рабиню, що спала на печі:

– Поглянь, твоя стара віддала Богові душу.

– Де ж пак, – зітхнула вона. – Північ завжди сковує її тіло мертвим сном… Завтра твоїй службі прийде кінець. Візьми мене з собою, інакше тобі не втекти од відьми. – З цими словами вона дістала із старовинної скрині стертий точильний камінь, щітку і хустку.

Вранці настав час старій розраховувати пастуха. За обідом вона відлучилася до стайні, вийняла серця у сімох коней і сховала їх у жереб-ці-трилітку, схожому на скелет, та й покликала Фет-Фрумоса, щоб той вибирав собі коня. Коні без сердець були як один гарні, а триліток-скелет із сімома серцями валявся в кутку на купі гною.

– Ось цей мені до вподоби, – сказав Фет-Фрумос про трилітка.

– Невже ти задарма працював? – здивувалася хитра стара. – Вибирай-но когось із цих красенів жеребців…

– Ось цей мені до вподоби, – повторив Фет-Фрумос.

– Що ж, бери, – процідила вона крізь зуби.

Він стрибнув у сідло і тільки його й бачили.

У лісі він підібрав рабиню, що чекала його, посадив її позаду себе і поскакав щодуху додому.

На землю спала ніч.

– Спину пече, – скрикнула раптом дівчина.

Фет-Фрумос обернувся. За ними мчав справжній шквал, а величезні очі-жарини смугували червоними, як полум'я, променями тіло дівчини.

– Кинь щітку, – попросила вона.

Фет-Фрумос кинув. Позаду них одразу виріс непрохідний ліс, який аж кишів голодними вовками.

Фет-Фрумос не жалів коня.

– Спину пече, – знов закричала дівчина.

Фет-Фрумос озирнувся і побачив величезну сіру сову з налитими кров'ю очима.

– Кинь точило, – веліла дівчина.

Фет-Фрумос кинув. Позаду них одразу виросла неприступна сіра скеля.

Фет-Фрумос поїхав ще швидше.

– Пече, – повторила дівчина.

Стара зробила отвір у скелі і просоталася крізь нього струменем палючого диму.

– Кинь хустку, – скомандувала дівчина.

Фет-Фрумос так і зробив.

Вони побачили позаду себе велике озеро, в якому купалися сріблястий місяць і вогненні зірки.

Фет-Фрумос почув довге заклинання і здійняв очі на хмари. На віддалі двох годин шляху летіла в піднебессі північ на мідних крилах. Коли божевільна стара догребла до середини озера, Фет-Фрумос підкинув угору свою палицю, вона вдарилась об крила півночі. Ніби камінь, упала північ на землю і жалібно каркнула дванадцять разів.

Місяць сховався за хмарами. Стара, під тягарем залізного сну, занурилась у чарівне озеро, яке по середині поросло довгою чорною травою. Такий вигляд мала темна душа старої.

– Врятований! – вигукнула дівчина і пішла в туманне царство тіней, звідки з'явилася на землю, викликана чаклунством старої, а юнак поскакав до замку Дженара.

Цього разу Дженар полював на відстані семи днів шляху. Фет-Фрумос посадив його дочку на коня перед собою, і всі сім котячих голів занявкали в один голос.

Кінь Дженарів голосно заіржав.

– Що сталося? – запитав мисливець.

– Фет-Фрумос викрав твою дочку, – сказав чарівний кінь.

– Наздоженемо ми його? – поцікавився Дженар, дивуючись, чому Фет-Фрумос і досі живий.

– Ні, – мовив кінь, – він скаче верхи на моєму братові, у якого на п'ять сердець більше, ніж у мене.

А тим часом Фет-Фрумос із дочкою Дженара прибули до царського палацу.

Ніхто вже не вірив, що Фет-Фрумос повернеться, а його наречена виплакала всі очі. Сліз зібралася повна золота купіль, у якій цілий і здоровий Фет-Фрумос змив із себе дорожній пил. Сліпою заснула вона в його обіймах, і снилося їй, що Богородиця узяла з небосхилу дві блакитні вранішні зорі й поклала їх дівчині на чоло. Прокинувшись, вона знову стала зрячою.

На завтра було призначено весілля царя з дочкою Дженара.

На післязавтра грали весілля Фет-Фрумоса.

Попереду їх чекало довге і щасливе родинне життя, а якщо вірити чуткам, що над Фет-Фрумосами час не владний, то й вічне.

Ованес Туманян

Розумний і дурний

Жили колись два брати, розумний і дурний. Розумний змушував дурного на себе працювати і так знущався з нього, що одного дня бідолаха не витерпів. Не хочу, каже, з тобою жити, віддавай, що мені належить, і прощавай.

– Добре, – погодився розумний. – Я погодую худобу, а ти востаннє збігаєш на водопій і приведеш її назад. Яка корівчина зайде у хлів – моя, яка не зайде – твоя.

На вулиці холодний вітер до кісток пронизує, а дурний погнав корів на водопій. Назад замерзла худоба не йшла – стрімголов бігла до теплого хліва, аби швидше всередину. Серед двору залишився один лише бичок-одноліток – ото й весь дурнів спадок.

Накинув дурень на шию бичкові налигача і потягнув на базар. Дорогою трапилися їм руїни якогось покинутого будинку.

– Гей, бичку, переставляй копита! Ну ж бо! – підганяє дурень.

А руїни йому у відповідь:

– Ну ж бо!..

Дурень зупинився:

– Це ти мені кажеш. Чи не так?

– Так… – відповідає луна.

– То, може, бичка візьмеш? Він пасся влітку в бору!

– Беру…

– Скільки даси? Багато не треба обіцять.

– П'ять…

– Зараз заплатиш мені?

– Ні…

– То я завтра прийду. Де хочеш знайди!

– Йди…

Дурень подумав, що діло зроблено, прив'язав бичка до руїн, а сам подався додому.

Вранці, тільки-но півні заспівали, устав і мерщій по гроші. А бичка – от невдача! – уночі вовки роздерли.

Приходить дурень, а там – самі кісточки та ратички.

– Що ж це виходить, – міркує він уголос, – зарізав бичка і тут-таки зжер. Потім ще й водички поп'єш?

– Еге ж…

– А стегна, мабуть, смачні?

– Ні…

Дурний не на жарт злякався, що спіймає облизня – ні бичка, ні грошей.

– Це, – каже, – не моє діло. Я продав, ти купив – і по руках. Віддавай мої п'ять золотих, я

1 ... 153 154 155 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"