Читати книгу - "100 чарівних казок світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Фет-Фрумос пригнав кобил, стара так розлютилася, що добряче перепало і ні в чому не винній рабині і кобилам.
– Ховайтеся як слід, чорт вас бери, щоб ніхто не знайшов! – примовляла вона, смугуючи батогом кінські спини.
Назавтра Фет-Фрумос знову погнав кобил і, сівши на траву, проспав непробудним сном аж до ранку. Яким же було його здивування, коли з дна морського, рятуючись від полчищ раків, піднялися кобили-втікач-ки, – ось і віддяка царя раків.
Перед третім дозором стара рабиня відвела його вбік:
– Ти Фет-Фрумос, я чула про тебе. Не їж того, що дає тобі стара, вона підливає туди сонного зілля… Я приготую тобі іншу страву.
Дівчина непомітно нагодувала його. Бадьорий і повний сил, до півночі він повернувся з дозору, загнав кобил у стійло і ввійшов до світлиці. Стара на лавці, здавалося, лежала мертва. Фет-Фрумос розбудив рабиню, що спала на печі:
– Поглянь, твоя стара віддала Богові душу.
– Де ж пак, – зітхнула вона. – Північ завжди сковує її тіло мертвим сном… Завтра твоїй службі прийде кінець. Візьми мене з собою, інакше тобі не втекти од відьми. – З цими словами вона дістала із старовинної скрині стертий точильний камінь, щітку і хустку.
Вранці настав час старій розраховувати пастуха. За обідом вона відлучилася до стайні, вийняла серця у сімох коней і сховала їх у жереб-ці-трилітку, схожому на скелет, та й покликала Фет-Фрумоса, щоб той вибирав собі коня. Коні без сердець були як один гарні, а триліток-скелет із сімома серцями валявся в кутку на купі гною.
– Ось цей мені до вподоби, – сказав Фет-Фрумос про трилітка.
– Невже ти задарма працював? – здивувалася хитра стара. – Вибирай-но когось із цих красенів жеребців…
– Ось цей мені до вподоби, – повторив Фет-Фрумос.
– Що ж, бери, – процідила вона крізь зуби.
Він стрибнув у сідло і тільки його й бачили.
У лісі він підібрав рабиню, що чекала його, посадив її позаду себе і поскакав щодуху додому.
На землю спала ніч.
– Спину пече, – скрикнула раптом дівчина.
Фет-Фрумос обернувся. За ними мчав справжній шквал, а величезні очі-жарини смугували червоними, як полум'я, променями тіло дівчини.
– Кинь щітку, – попросила вона.
Фет-Фрумос кинув. Позаду них одразу виріс непрохідний ліс, який аж кишів голодними вовками.
Фет-Фрумос не жалів коня.
– Спину пече, – знов закричала дівчина.
Фет-Фрумос озирнувся і побачив величезну сіру сову з налитими кров'ю очима.
– Кинь точило, – веліла дівчина.
Фет-Фрумос кинув. Позаду них одразу виросла неприступна сіра скеля.
Фет-Фрумос поїхав ще швидше.
– Пече, – повторила дівчина.
Стара зробила отвір у скелі і просоталася крізь нього струменем палючого диму.
– Кинь хустку, – скомандувала дівчина.
Фет-Фрумос так і зробив.
Вони побачили позаду себе велике озеро, в якому купалися сріблястий місяць і вогненні зірки.
Фет-Фрумос почув довге заклинання і здійняв очі на хмари. На віддалі двох годин шляху летіла в піднебессі північ на мідних крилах. Коли божевільна стара догребла до середини озера, Фет-Фрумос підкинув угору свою палицю, вона вдарилась об крила півночі. Ніби камінь, упала північ на землю і жалібно каркнула дванадцять разів.
Місяць сховався за хмарами. Стара, під тягарем залізного сну, занурилась у чарівне озеро, яке по середині поросло довгою чорною травою. Такий вигляд мала темна душа старої.
– Врятований! – вигукнула дівчина і пішла в туманне царство тіней, звідки з'явилася на землю, викликана чаклунством старої, а юнак поскакав до замку Дженара.
Цього разу Дженар полював на відстані семи днів шляху. Фет-Фрумос посадив його дочку на коня перед собою, і всі сім котячих голів занявкали в один голос.
Кінь Дженарів голосно заіржав.
– Що сталося? – запитав мисливець.
– Фет-Фрумос викрав твою дочку, – сказав чарівний кінь.
– Наздоженемо ми його? – поцікавився Дженар, дивуючись, чому Фет-Фрумос і досі живий.
– Ні, – мовив кінь, – він скаче верхи на моєму братові, у якого на п'ять сердець більше, ніж у мене.
А тим часом Фет-Фрумос із дочкою Дженара прибули до царського палацу.
Ніхто вже не вірив, що Фет-Фрумос повернеться, а його наречена виплакала всі очі. Сліз зібралася повна золота купіль, у якій цілий і здоровий Фет-Фрумос змив із себе дорожній пил. Сліпою заснула вона в його обіймах, і снилося їй, що Богородиця узяла з небосхилу дві блакитні вранішні зорі й поклала їх дівчині на чоло. Прокинувшись, вона знову стала зрячою.
На завтра було призначено весілля царя з дочкою Дженара.
На післязавтра грали весілля Фет-Фрумоса.
Попереду їх чекало довге і щасливе родинне життя, а якщо вірити чуткам, що над Фет-Фрумосами час не владний, то й вічне.
Ованес Туманян
Розумний і дурний
Жили колись два брати, розумний і дурний. Розумний змушував дурного на себе працювати і так знущався з нього, що одного дня бідолаха не витерпів. Не хочу, каже, з тобою жити, віддавай, що мені належить, і прощавай.
– Добре, – погодився розумний. – Я погодую худобу, а ти востаннє збігаєш на водопій і приведеш її назад. Яка корівчина зайде у хлів – моя, яка не зайде – твоя.
На вулиці холодний вітер до кісток пронизує, а дурний погнав корів на водопій. Назад замерзла худоба не йшла – стрімголов бігла до теплого хліва, аби швидше всередину. Серед двору залишився один лише бичок-одноліток – ото й весь дурнів спадок.
Накинув дурень на шию бичкові налигача і потягнув на базар. Дорогою трапилися їм руїни якогось покинутого будинку.
– Гей, бичку, переставляй копита! Ну ж бо! – підганяє дурень.
А руїни йому у відповідь:
– Ну ж бо!..
Дурень зупинився:
– Це ти мені кажеш. Чи не так?
– Так… – відповідає луна.
– То, може, бичка візьмеш? Він пасся влітку в бору!
– Беру…
– Скільки даси? Багато не треба обіцять.
– П'ять…
– Зараз заплатиш мені?
– Ні…
– То я завтра прийду. Де хочеш знайди!
– Йди…
Дурень подумав, що діло зроблено, прив'язав бичка до руїн, а сам подався додому.
Вранці, тільки-но півні заспівали, устав і мерщій по гроші. А бичка – от невдача! – уночі вовки роздерли.
Приходить дурень, а там – самі кісточки та ратички.
– Що ж це виходить, – міркує він уголос, – зарізав бичка і тут-таки зжер. Потім ще й водички поп'єш?
– Еге ж…
– А стегна, мабуть, смачні?
– Ні…
Дурний не на жарт злякався, що спіймає облизня – ні бичка, ні грошей.
– Це, – каже, – не моє діло. Я продав, ти купив – і по руках. Віддавай мої п'ять золотих, я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.