Читати книгу - "100 чарівних казок світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ні…
Дурень, почувши таке, неабияк розгнівався. Вхопив палицю та й заходився нею гамселити по старих стінах, аж каміння з них падає. Та лихо не без добра. У стіні був замурований дуже давній скарб. Коли дурень ударив ще раз, потайний камінь відскочив, і золото посипалось йому просто до ніг.
– Давно б отак, – зрадів дурень. – Тільки це перебір. З тебе п'ять золотих, а зайвого мені не треба.
Узяв свої гроші і, радий, почимчикував додому.
– Ну як, продав бичка? – глузує з нього розумний брат.
– Продав.
– І кому?
– Руїнам.
– І що, розплатилися?
– Ясна річ, заплатили. І раді були б мене обдурити, та я палицею так їх одлупцював, що вони й кишені вивернули. Я взяв свої п'ять золотих – і гайда додому, а решта й досі там лежить.
– Де руїни? – напосідає на нього розумний, а в самого очі так і горять.
– Еге, так я тобі і сказав. Ти такий жадібний, що й сам нагребеш, і мені на спину накладеш – прощай хребет.
Розумний запевняє, що сам усе понесе, аби він тільки місце показав.
– Віддай, – просить, – мені своє золото і розкажи, де решту взяти. Сам голий як лопуцьок, у лахмітті ходиш – куплю тобі новенькі штани й сорочку.
А дурний і вуха розпустив: простягнув братові свої п'ять монет і провів до руїн покинутого будинку. Згріб розумний золото, забрав усе собі. Забагатів. А дурному братові нової одежини так і не справив.
Кривдно стало дурню – пішов він до судді правди шукати.
– Пане суддя! Був у мене бичок, я продав його руїнам…
– Годі, – зупинив його суддя. – Не кажи дурниць. Бичка він руїнам продав!..
І випхав дурня за двері.
Пішов той по світу в інших правди шукати. Та кому не скаже, кожен тільки пальцем біля скроні покрутить.
Непереможний півень
Жив собі півень. Якось грібся він у смітті і знайшов золотий. Злетів на дах і почав хвалитися:
– Ку-ку-рі-ку, я монету знайшов!
Цар почув крикуна і наказав своїм візирам гроші відібрати, а ті й раді старатися.
Півень горланить:
– Ку-ку-рі-ку, цар мене обікрав і забагатів!
Цар віддав золотий візирам із словами:
– Віднесіть йому назад, а то зганьбить нас на всю державу.
Повернули візирі півневі монету, а той знову на дах:
– Ку-ку-рі-ку, цар мене злякався!
Розгнівався цар і наказав своїм візирам зловити птаха, скрутити шию і в супі на обід подати – з'їсти надумав. Схопили візирі півня. Несуть, а він не замовкає:
– Ку-ку-рі-ку, цар мене в гості запросив!
Кинули крикуна в казан варитися, а він знай собі кричить:
– Ку-ку-рі-ку, ну й лазню цар мені натопив!
Уже й зварили півня, подали цареві, а обід радіє:
– З царем трапезуємо, ку-ку-рі-ку!
Хотів його цар цілком проковтнути, а той на все цареве горло кричить:
– Гуляю провулочком, ку-ку-рі-ку!
Цар зрозумів, що так просто півня не здихається, ніяк він не замовкне, і наказав візирам вихопити мечі:
– Закричить – одразу рубайте!
Візирі приготувалися.
Півень з царевого живота кукурікає:
– Зі світу білого в темряву вкинутий, ку-ку-рі-ку!
– Рубайте! – скомандував цар.
Блиснули мечі візирів – охнули по царевому череву.
Вибрався півень на волю, злетів на дах:
– Ку-ку-рі-ку!..
Говорюча рибка
Колись давно жив собі бідняк. Найнявся він до рибалки помічником. Плата – пара рибин на день, тим і харчувалися з жінкою. Зловив якось рибалка гарненьку рибку і наказав робітникові пильнувати її, а сам – знов у воду.
– Господь всемогутній, – думає бідняк, – вона теж жива, батько-ма-ти у неї є, подружки, почуття радості й болю.
Не встиг про те подумати, як рибка заговорила.
– Так і є, – відповідає, – брате мій. Я хлюпалася з подружками в річкових хвилях, і так мені було весело, що не втямила, як ускочила в рибальські сіті. Напевно, матінка вже кинулась, де я, і ридає, а подружки сумують. Сама я ледве жива без води. Якби ж то знову бавитися разом з подружками в прохолодних і чистих хвилях! Будь милосердним, одпусти мене…
Бідняк зглянувся на рибку і кинув її в річку.
Ох, і розсердився рибалка:
– Дурень! Я до пояса у воді мерзну, рибалю, а ти моєї праці не цінуєш? Забирайся! Який ти мені робітник? Іди вмирати з голоду.
Забрав у нього корзину з рибою і прогнав бідняка геть.
– Що ж тепер робити, чим жити? – з такими думками поплентався той додому.
…Сумує бідняк про своє безталання, і зустрічається йому на шляху Чудовисько в людській подобі, а перед собою жене добру корову.
– Здоров, діду! Ти чого похнюпив носа, про що зажурився? – цікавиться Чудовисько.
Розповів бідняк про своє лихо.
– Послухай, друже, – каже Чудовисько. – Позичу я тобі на три роки свою корову. Не переводитиметься у вас з дружиною молоко, наїстеся досхочу. А після трьох років прийду я до вас уночі із загадками. Відгадаєте – корова вам залишиться, а ні – ви мені дістанетесь.
«Голодної смерті не минути, – думає бідняк. – Треба брати корову, три роки протримаємось, а там бог не попустить, свиня не з'їсть: чи то вихід знайдемо, а то й загадки відгадаємо…»
– Згоден, – тільки і сказав він.
Ударили по руках, і бідняк повів корову додому.
…Три роки прожили дід з бабою як у бога за пазухою, поки строк не вийшов.
Сидять тепер чоловік з дружиною та на двері дивляться, передбачити намагаються, які загадки їм Чудовисько приготувало.
Коли це стукається до них незнайомець.
– Здрастуйте, – вітає хлопець, – я подорожній. Кладеться на ніч, а я дуже втомився, пустіть мене переночувати.
– Пустити можна, тільки жалко нам тебе. Позичили ми у Чудовиська на три роки корову, а сьогодні воно прийде до нас із загадками. Відгадаємо – залишимося з коровою, а ні – станемо його рабами. Хоч би що з нами трапилось, а ти не повинен постраждати.
– Я і про себе, і про вас подбаю, – заспокоїв їх гість і залишився ночувати.
Вибило північ, коли у двері почали грюкати.
– Хто?
– Чудовисько із загадками.
Почувши це, дід із бабою і зовсім дар слова втратили.
– Я сам за вас відповім, – підморгнув хлопець-гість.
– Я прибув, – нагадує про себе знадвору Чудовисько.
– Я теж прибув, – повторює за ним з дому гість.
– Звідки ти прибув?
– Із-за моря.
– А як?
– Осідлавши кульгавого комара.
– Значить, море маленьке.
– Зовсім не маленьке! Соколу й до середини не долетіти.
– Значить, сокіл ще пташеня.
– Гарне пташеня! Якщо «крильця» розпрямить, на все місто тінь відкидає.
– Значить, не місто, а містечко.
– Гарне містечко! Зайцеві його не оббігти.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.