Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

До знесення кріпацтва в 1961 році в Московській імперії 17 мільйонів десятин, с. т. 44% всієї орної землі, належали державі («казьонниє зємлі»). Лише в самій Україні державі належали 3394000 кріпаків («казьонниє крестьяне») (Н. Тройніцкій. «А чіслє крєпасних в Расіі»).

Ще до Петра І в Московщині були десятки державних промислових підприємств, а по Пєтрі число їх подесятерилося. Вся уральська металургія обслуговувалася кріпаками (державними). Були державні (московські) промислові підприємства і в Україні, напр., ґасударствєнний мєталурґічєскій завод у Луганську, робітники якого були державні кріпаки. Всі гуральні і продаж горілки були до 1917 року і по 1917 році донині державними. Так само державними були всі залізниці, хоч деякі і замасковано, як, напр., «ґлавнає общества расійскіх желєзних дароґ», яке зорганізував і фінансував сам уряд. Так само Державний банк провадив УСІ банкові операції, що їх всюди в світі провадять приватні банки. Напр., експорт збіжжя був монополією Державного банку. Отже, пролетарський московський уряд перебрав в 1917 році від свого буржуазного попередника ВЖЕ соціялістичну банкову систему.

Московський уряд і по знесенню кріпацтва мав кілька мільйонів гектарів землі («казьонниє землі»), які рентував селянам. Ідею совгоспів москвини здійснювали ще в 1815 році (А. Аракчеев). Також ще тоді здійснювали удержавнення ЛЮДЕЙ. Тоді Московська держава (уряд) купувала робітників для державних робіт, платячи за дитину 390 рублів, за підлітка 750 рублів за дорослу людину 1000 рублів (К. Kononenko. «Ukraine and Russia»).

Дурний буржуазний уряд платив, а розумніший пролетарський не платить, просто заганяє людей, як худобу, до вагонів і везе, куди хоче, на державні роботи (українців під північний бігун). Ну, і масштаб прогресивний. В XIX ст. «націоналізували» кількадесят тисяч людей, в XX ст. — кількадесят мільйонів. Вчив же В. Лєнін, що треба відібрати у буржуїв засоби виробництва. А хіба ж робітник (разом з його родиною і коровою) не є «засобом виробництва»?

Читаючи стару (до 1917 р.) історію Московської імперії, не віриться очам. В кожній царині життя, без жодного, хоч би малого, винятку бачимо точне аж до дрібниць життя СССР. У кожній царині життя: політичній, економічній, культурній, ба навіть в ідеологічній — бачимо повну ТОТОЖНІСТЬ. Одна і єдина різниця — це термінологія (і то не завжди) та хіба ще й «масштаб». Це помітили і чужинці, напр., W. Н. Chamberlain («Russia’s Iron Age»). Та й самі москвини признаються до цієї тотожности («Что менялось? — Знакі і возґлавія. А тот же ураган на всех путях». М. Волошин).

Цю тотожність у царині політики, культури, ілеології москвини (чорні, червоні, білі, рожеві, брунатні) спритно маскують відповідною термінологією. Але в царині економічній це дається їм вже значно тяжче, бо економіка оперує числами. Як не крути, як не верти, а три більше, як два. Тому згадаймо тут дещо (дуже мало) з економічного життя України до 1917 року. Воно ж бо показує непереривну, традиційну, тотожну економічну політику москвинів від першопочатків поневолення ними України по сьогоднішній день. Непереривну і ТОТОЖНУ. І буде нею доти, доки Україна не поставить на московсько–українському кордоні «китайську стіну». Стіну матеріяльну і духову.

Почнімо з залізничої політики москвинів.

Всюди у світі залізниці спричинилися до великого розвитку економіки країни, до збагачення всього населення, до культурного розвитку всієї країни. Так було і в Московщині. Але цілком навпаки сталося в Україні. Маючи в своїх руках нічим не обмежену владу над Україною, москвини зробили залізниці одним із своїх найбільших засобів цинічно, відкрито грабувати Україну; зробили засобом НЕ допустити до її економічного і культурного росту. «Україна мусить назавжди лишиться безправною, напівдикою, нещадно визискуваною колонією Московщини; мусить назавжди лишитися лише джерелом сирівців та ринком збуту московських виробів». На цій засаді москвини будували і донині будують залізниці в своїй імперії. Ця засада є також вирішальним чинником у системі оплат за перевіз (тарифи).

Всі залізниці в Московській імперії належать або безпосередньо державі («казьонниє»), або посередньо, бо розбудовані фактично за державні (80%) гроші та є під стислим контролем держави. Ясна річ, напрям залізниць вирішував безапеляційно уряд, керуючись не економічною поплатністю чи доцільністю, а лише згаданою політичною засадою. Ціла система залізниць в імперії має своєю метою прив’язати Україну нерозривно до Московщини, одночасно ізолюючи Україну від усього світу, особливо від Західної Европи. ВСІ головні залізничні лінії в Україні побудовані в напрямі південь — північ. Весь південь України донині не має залізниці в напрямі схід–захід. Лише на півночі України є лінії схід–захід, але їх мусили побудувати виключно із стратегічних потреб (ворота з Европи для інвазії). І донині найбільший наш порт — великий споживач вугілля — Одеса не має простого залізничного сполучення з Кривим Рогом (щоб український вугіль не везли за кордон). Але Кривий Ріг та Донбас сполучені з Московщиною аж П’ЯТЬМА головними лініями, з яких дві побудувала вже пролетарська московська влада СССР. Внаслідок того в Одесі привезений за тисячі кілометрів з Англії вугіль продавався по 10,37 рублів за тонну, а український вугіль, що був від Одеси лише кількасот кілометрів, продавався по 11,51 рублів за тонну. Тому Чорноморський флот вживав англійського вугілля вдвічі більше, як українського (річно 51000 тонн англійського, а 22000 тонн українського). Гори українського вугілля лежали не продані.

Довший час москвини не дозволяли будувати залізниць до портів Чорного моря. Коли французи та бельгійці перебрали в свої руки Донбас і пекуче потребували залізничного сполучення з Чорним морем, вони вказали (фактично загрозили) москвинам на можливість прикрих для них політичних наслідків від тої заборони; аж тоді москвини дозволили побудувати залізниці до чорного моря. Але негайно наклали такі високі оплати за перевіз, що, як ми згадали, український вугіль лежав непроданий. Хай англійці заробляють, багатіють, аби лишень не українці! І це, незважаючи на те, що московський уряд пекуче потребував чужої валюти.

Аналогічно до залізниць, москвини не дозволяли розбудувати наші чорноморські порти. Натомість не шкодували великих мільйонів грошей на розбудову своїх балтицьких портів (особливо Петербурга). В наших портах чужоземні кораблі часом цілий місяць чекали на можливість виладувати свій вантаж.

Та, чи не найяскравіше показується московський бандитизм у системі оплат за перевіз (залізницями). Тому що всі залізниці в Московській імперії є фактично державні, оплати за перевіз визначає уряд. Включно і