Читати книгу - "Стів Джобс"

Джобс упирався дев’ять місяців від того жовтня 2003 року, коли йому поставили діагноз. Частково причиною тому стала темна сторона його ефекту викривлення реальності.

— Гадаю, Стів настільки хотів змінити світ, що намагався змусити ці зміни настати, — припускає Левінсон. — Але деколи все йде не так. Реальність не пробачає.

Зворотним боком його вражаючої здатності концентруватися була страшна готовність відфільтровувати речі, з якими він не хотів мати справи. Це спонукало до багатьох неймовірних проривів, але інколи провокувало й зустрічний вогонь.

— Стів володіє вмінням ігнорувати те, чому не хоче протистояти, — пояснює Пауел. — Такий уже він є.

Незалежно, чи стосувалося це особистих питань — сім’ї, подружжя, чи робочих питань — інженерії, бізнесових ускладнень, чи здоров’я та раку, — Джобс інколи просто ігнорував проблеми.

У минулому його часто хвалили за те, що його дружина називала «магічним мисленням», — його впевненість, що він може перевернути речі так, як йому забагнеться. Але рак живе за своїми законами. Пауел залучила всіх Стівових близьких, включно з його сестрою — Моною Сімпсон, до того, щоби переконати його змінити рішення. У липні 2004 року томограма показала, що пухлина збільшилася і, ймовірно, поширилася. Це змусило Джобса подивитися правді у вічі.

Джобса прооперували в суботу, 31 липня 2004 року, у медичному центрі Стенфордського університету. Йому не зробили повної «процедури Віпла», коли видаляється більша частина шлунка й кишківника, у тому числі й підшлункової. Хірурги пішли іншим шляхом і вибрали менш радикальний підхід: видалили лише частину підшлункової залози.

Джобс повідомив підлеглих про операцію наступного дня за допомогою свого PowerBook, підключеного до системи AirPort Express у його палаті. Він запевнив їх, що той вид раку підшлункової, з яким зіткнувся він, «становить лише 1 % від усіх випадків раку підшлункової, діагностованих щорічно, і може бути вилікуваний хірургічним втручанням, якщо виявлений вчасно (мій випадок)». Також додав, що не потребує хіміотерапії чи радіаційного опромінення, тому планує повернутися на роботу у вересні. «Поки мене не було, я попросив Тіма Кука взяти на себе відповідальність за щоденні операції в Apple, щоби ми не прогавили чогось важливого. Не маю сумніву, що дістану декого з вас своїми серпневими дзвінками, і з нетерпінням чекаю зустрічі у вересні», — писав він.

Однією із побічних дій операції для Джобса стала проблема з харчуванням. Усе через його одержимість дієтами і дивною практикою чистки організму й голодування, чим він захопився ще в підлітковому віці. Оскільки підшлункова продукує ензими, котрі допомагають кишківнику перетравлювати їжу і вбирати поживні речовини, видалення частину органу різко зменшило здатність організму отримувати необхідну кількість протеїну. У таких випадках пацієнтам рекомендують їсти часто й дотримуватися дієти з великою різноманітністю протеїнів з м’яса та риби, а також із продуктів із цільного молока. Джобс ніколи цього не їв і не збирався.

Він пробув у лікарні два тижні, після чого почав боротьбу за відновлення сили.

— Пригадую, як повернувся додому і сів у крісло-качалку, — розповів він мені, вказуючи на одне з крісел у вітальні. — У мене не було сил ходити. Я зміг обійти довкола кварталу десь аж за тиждень. Щоразу я змушував себе йти далі і за шість місяців майже повністю відновив енергію.

На жаль, рак поширився. Під час операції хірурги знайшли три метастази в печінці. Якби вони оперували дев’ять місяців тому, то могли б видалити пухлину до того, як вона поширилася, хоча ніхто тепер не скаже напевно. Джобс почав приймати хіміотерапію, що лишень ускладнило його харчові звички ще більше.

Стенфордський випускний

Джобс приховував свою тривалу боротьбу з раком. Так само, як у жовтні 2003 року промовчав про діагноз. Він сказав усім, що «вилікувався». Таємничість не була дивиною, а лише частиною його натури. Здивувало, що він вирішив нарешті підняти завісу й особисто і публічно щодо свого діагнозу. І хоча Стів рідко виголошував промови (за винятком постановочних репрезентацій продукції компанії), він погодився виступити на урочистостях із нагоди вручення дипломів у Стенфордському університеті в червні 2005 року. Він був глибоко замисленим після того, як добряче перелякався за здоров’я, а ще й тому, що йому виповнилося п’ятдесят.

По допомогу в підготовці промови Джобс звернувся до блискучого сценариста Аарона Соркіна (відомого за фільмами «Кілька гарних хлопців» і «Західне крило»). Стів вислав йому деякі міркування.

— Це було ще в лютому, і з того часу я нічого від нього не чув, тож зателефонував йому у квітні, а він відповідає: «Ага, ага». Я знову вислав кілька ідей, — розповів Джобс. — Знову задзвонив йому, а у відповідь почув те саме «ага, ага». І ось уже початок червня, а він так нічого для мене й не написав.

Джобс запанікував. Він завжди сам розробляв свої репрезентації, але йому жодного разу не доводилося готувати випускне привітання. Одного вечора він сів і написав промову сам. Без будь-чиєї допомоги, хіба що ідей, котрі періодично підкидала дружина. У результаті вийшла досить інтимна і проста розповідь із неприкрашеним персональним дотиком Стіва Джобса, як і належить бути досконалому продукту.

Алекс Гейлі колись сказав, що найкращий початок промови, це фраза «Дозвольте розповісти вам історію». Ніхто не може терпіти лекції, але всі люблять історії. Саме такий підхід обрав Джобс. «Сьогодні я хочу розповісти вам три історії з мого життя, — почав він. — Більше нічого. Нічого особливого. Просто три історії».

Перша була про те, як він покинув Університет Ріда. «Я міг перестати відвідувати пари, що були нецікавими для мене, і, навпаки, ходити на ті, що здавалися більш захоплюючими». У другій ішлося про те, як звільнення з Apple обернулося лише на краще для нього. «Важкість від усвідомлення успішності змінилася легкістю усвідомлення, що все лишень починається, і впевненості стає трохи менше». Студенти були навдивовижу уважними, незважаючи на літак, котрий кружляв над головами, демонструючи банер із написом «Переробляйте електронні відходи». А третя історія стосувалася діагностування раку й поінформованості, яку принесла хвороба:

«Нагадування про те, що я скоро помру, — найважливіший інструмент, який будь-коли допомагав мені робити вибір у житті. Тому що майже все — всі зовнішні очікування, вся гординя, весь страх осоромитися чи провалитися — просто зникає перед обличчям смерті. Залишається тільки найважливіше. Нагадування, що ти помреш, дозволяє уникнути відчуття-пастки,