Читати книгу - "Вигнання з раю"

вам скажу відверто, що я особисто — по кулінарії. Спеціалізувався по півнячих гребенях і курячих пупах. У мене на Хмельниччині був повар, який так готував курячі пупи, що на них з’їздилися з усього регіону. Ну, тепер набудували птахофабрик, і вже нікого не хвилює ні півнячий гребінь, ні курячий пупок. Але зате лишився свинячий хвостик. Пробували коли-небудь? А приходило кому в голову: фабрика копчених свинячих хвостиків? Грандіозна штука! А є ще річ зовсім унікальна! Ні в яких словниках, ні в енциклопедіях… Овеча гляганка. Чули? Тепер є ацедофіл, кефір, йогурт, але то все не те. Немає в ньому ні тої сили, ні первісної загадковості, якими відзначається зглягане молоко. Питаннячко вже й не для Міністерства м’ясомолочної промисловості, а для всього нашого нервового часу.

Гриша згадав, що в баби Левенчихи за божницею завжди схована засушена на паличці овеча гляганка. Опустиш у кипляче молоко — і воно зглягається аж до рипіння. Але яке діло цьому голому чоловікові до бабиної гляганки?

— Щось я вас не пойму, — сказав Гриша.

— Ви пробачте, будь ласка, — червоніючи, сказала Таїса Микитівна (хоч Гриша волів би звати її просто Тайкою, надто що й нагадувала рум’яне райське яблучко), — ми прибули до вас з метою… щоб… для того…

— Щодо гусей? — прийшов їй на поміч Гриша.

— Саме так.

— Ну, то що ж? Гуси — це справді у веденні сільської Ради, а не колгоспу. Тут ви не помилилися. Колгосп тепер займається тільки тим, що індустріалізується. А гуси не індустріалізуються, хоч ти їх ріж. Курка? Будь ласка. Качка? Скільки хочеш. їх ми змогли засунути в комплекси, в птахофабрики. А гусак так і зостався тільки в особистих господарствах. Він не індустріалізується, як, для прикладу, й барани.

— По баранах буде інша комісія, — зауважив голий чоловік. — А ми — тільки по гусях.

— Ще й по баранах буде? — стрепенувся Гриша. — Приготуємо відсіч! А що ж цікавить вас в гусячому питанні?

— Це вам скаже Таїса Микитівна, — потрусив бородою голий чоловік. — Вона очолює комісію.

— Дуже приємно, — вклонився гарній дівчині Гриша, радіючи, що не бачить її Дашунька і не робить належних висновків, — дуже й дуже… То які ж ваші, гм, кгм!..

— Мені соромно, — ще більше почервонівши, прошепотіла Таїса Микитівна і благально поглянула на свого бородатого голого колегу. Засоромишся, подумав собі Гриша, хіба ж не засоромишся, приїхавши до людей з оцим голим бовдуром?

— Все дуже просто, — брутально покахикав голий чоловік. — На території вашої сільської Ради мається енна кількість водоплаваючої птиці, серед якої енна кількість гусей. Так?

— Припустимо, — згодився Гриша.

— Де ці гуси тепер і в якому вони стані?

— Тобто?

— У нас є сигнали, що всіх гусей обпатрали і голими пустили в Африку.

— Ага, сигнали? Підписані?

— Це не має значення.

— А все ж таки? Підписав Шпугутькало?

— Як це ви? — ще більше почервонівши, прошепотіла Таїса Микитівна.

— Повинні знати свої кадри. А кінчається як? По всьому району поповзли чутки і трудові маси сколихнулися й обурились. Так?

— Може бути, — згодився голий чоловік. — Але це не рятує вас од відповідальності. Ми приїхали перевірити, чи справді тут у вас є голі гуси, скільки їх, що з ними роблять і хто за це відповідає.

— Оце й усе? — поцікавився Гриша.

— На першому етапі — все.

— Тоді так. Я прошу дати мені три дні, щоб я підготував відповідь у письмовій формі.

— У письмовій? — голий чоловік, видимо, не був готовий до цього. — Таїсо Микитівно, як ви на це дивитесь?

— Позитивно, — прошепотіла дівчина, палаючи найяскравішими вогнями.

— Дамо три дні на відповідь?

— Я не заперечую.

Сказати правду? Гриша ніколи й у гадці не мав, звідки беруться подушки, на яких він спить, і звідки оті дев'ять пухких подушок, що їм з Дашунькою постелила мама Сашка після їхнього одруження, і на чому сплять веселоярівці, що підкладають під голови і під боки, на чому народжуються, живуть, намножуються і вмирають. Ніхто про це ніколи не думає, все йде мовби само по собі, а виходить, що є якась незрима сила, яка про все дбає, все вилічує, мудро і завбачливо регулює?

Він кинувся за поясненнями до Дашуньки. Все ж вища освіта, знання й передбачення. Але Дашунька відмахнулася:

— Не мороч мені голови! Досить з мене й своїх клопотів.

Тоді він вдався по допомогу до мами Сашки, і та розповіла йому про все, на що він ніколи не звертав уваги, і він здивувався зі свого незнання, а тоді зрадів несподіваному знанню і, вимучуючи кожне слово, проклинаючи власну невмілість, караючись незграбністю і недорікуватістю, все ж уклав для тої кумедної комісії (а може, й для самого себе?) таку реляцію:

Скубання гусей на Україні

Так, так, в наших краях гусей не скубуть, а скубають. Гуска, за повір’ями наших пращурів, утворилася з великого вовка, якого сотворив Луципер, тобто головний чорт. Чорт тесав того вовка, і з трісок робилися менші звірі, птахи, комахи і різна дрібнота. З білої тріски утворилася гуска, що полетіла за вітром, гелгочучи. Десь вона нанесла яєць — і пішло…

Добрі ті гуси, що вивелися в травні. «„Маївки“ — найкращі», — кажуть господині з-над Дніпра, Бугу і Дністра, до ріні всі вкриті гусиними зграями. Зрозуміло, що курчата найкращі ті, що в березні вивелися, — «мартівки».

Гуску-маївку в серпні треба «скубати». А взагалі-то гуску скубають двічі на рік, а втретє, коли мають різати. Тоді для гуски роблять клітку, аби вона не згулювала смалець. Запихають її до клітки і починають годувати галушками. Гуска не хоче їсти будь-які галушки, а тільки полтавські. І варять для неї полтавські. А коли не хоче і варених, тоді силою годують — «начиняють». Коли нема галушок, то кукурудзою. Пхають їжу пальцем аж у горло, щоб швидше поправлялася.

Коли гуска несеться, то боронь боже її скубати, бо несеться гуска в холодні місяці (лютий, березень). Добра гуска несе по 15–20 яєць, а пуста — 8 або 10. Гуси-лебеді кращі несучки, ніж звичайні сірі гуси. Ці «аристократки» дбають про збільшення свого племені.

Сідає гуска на яйця десь у березні. А буває, що і в лютому. Сидить цілий місяць, вигріває яйця, аж поки почнуть вилуплюватися гусенята. Тоді вже гуска має клопотів та клопотів. Треба ж дітей і годувати, і навчати. Гусенята люблять кропивку і молоденьку травичку. Колись їх пасла дітлашня, про що писав наш безсмертний класик Іван Франко в оповіданні «Грицева шкільна наука». Тепер пускають самопаш на догляд гусячих родичів. Гуска і гусак тоді агресивні, як ніколи. А як сиплять!

В серпні