Читати книгу - "Драматичні твори"

Входе У с а й.

Усай (до портного). Чого ти ховаєшся по закутках, як собака від мух, нігде не знайду?!

Портний. Я тут...

Усай. Бачу. Які ти штани дав Родріго9? А? Портний. Звичайні, як завжди.

Усай. Звичайні, як завжди? У тебе все звичайне... На самому поганому місці дірка.

Портний біжить.

Ну, народ, не дай бог! Тільки сам не глянь — скрізь про-ріхи.

Крамарюк. Добривечір, Луп Лупич! Сьогодня приймають дуже добре.

Усай. Приймають, приймають! На черта мені їх прийом? Що я — актьор? Вам аби прийом, а жалування злупите

з Лупа! Мені нужно чотириста вісімдесят три рублі платить у день, а зборів нема, хоч вішайся.

Крамарюк. Сьогодні мало не повний.

Усай. А контромарки ти лічив? А ученичеські ти лічив? А ті двохрубльові міста, що я продав по шістдесят копійок, аби не пустували, лічив? То-то, одних контромарок: офіціальних, півофіціальних, редакціонних, типографських, рек-візиторських, кумовських, сватовських, музикантських — півтеатра.

Входе портний.

Бачив, які ти штани даєш?

Портний. Там манюня дірочка, треба шукать, щоб побачить.

У с а й. А ти ждеш, поки буде велика.

Крамарюк. Луп Лупич! Завтра буде повний збор...

Усай. Постой! До завтрього далеко. Позич мені сьогодні п’ять рублів; будь друг, позич! Не стало заплатить вече-рових.

Крамарюк. Дав би з радістю, та нема. Я хотів у вас просить авансу п’ять рубликів.

Усай. Ну, народ! Скажи мені, ти жалування береш число в число?

Крамарюк. Авансиками все забираю до числа.

Усай. І не маєш п’яти рублів, щоб в нужді запомогти бідному антрепренерові? А хто ж мені плате жалування, хто? Та я найбідніщий між вами чоловік, мученик нещасний; що де не зірву, та все вам, та все вам! І удень, і увечері тільки чую: дай, дай, дай! Сімдесят ротів щодня роззявляють пельку - патли їх! Боже мій! Навіщо ти мене зробив антрепренером і віддав на муку Крамарюкам?! (Вийшов.)

ЯВА VII Крамарюк і портний.

Крамарюк. Чув? Приятний чоловік! Позич йому п’ять рублів... Ах ти, кундель! Та якби у мене було п’ять рублів, то я б з тобою не говорив. Ти зрозумій, Вася: я дворянин, потомствений дворянин, прадід мій мав таких лакеїв, як Усай, а тепер... (Розводить руками.) Кланяйся кунделю. Ні, фортель, фортель який,— з нього був би хороший буф-комик,— щоб не дать мені авансу, він у мене позичає п’ять рублів. Подумай: сорок тисяч лежить у Волзько-Камен-ськім банкові, а він бере в ресторані один обід на два дні.

Порт ний. Через те-то у нього гроші є, а ви, Степан Кузьмич, любите їсти по-панськи.

Крамарюк. Люблю, Вася, люблю! Грішний чоловік, особливо солоні закусочки: сьомгу, омари, баличок, ікорку... Та тільки я, брат, їм раз у раз на чужий кошт! У мене кожний вечір єсть карась, а карасі люблять частувать нашого брата і лічать це для себе за честь! Напоїть актьора для карася рівно виконанню високого довгу*^ а вже от грошей ніхто з карасів не дасть. Сто рублів проп’є, сто рублів для хвастовства спалить, а бідному не дасть і трьох карбованців.

Порт ний. А де ж ви діваєте свої гроші, жалування?

Крамарюк. Чорт їх знає! Зрозумій! Візьму в цю руку карбованця, перекладу в другу (показує маніпуляцію), дивлюсь — десять копійок. Тягнусь за панами — і раз у раз в довгах.

Портний (сміється). Чудак.

ЯВА VIII

І в а її, дами, мужчини, діти.

Іван. Прошу, прошу! (Одчиня двері, входять дами.) Сідайте! Вася, дай, брат, ще стілець!

1-а дама (кладе на стіл квітки). Великому артистові!

Іван. Спасибі, спасибі! Ви щоразу вітаєте мене квітками. Глибоко ціню вашу люб’язність! (Нюхає квітки.)

2-а дама. А ви мене обманили: я вас сьогодні ждала на кофе.

Іван. Не можна було ніяк: я був сьогодні в осаді цілий день.

2-а дам.а. Так я вас завтра жду обідать.

Іван. Обідаю з приятелем.

2-а дама. Увічливо, нічого сказать... Мені дали слово, а обідаєте з приятелем.

Іван. Простіть, я вам слова ще не давав.

2-а дама. Ну, так дайте слово зараз!

Іван. Не можу!

Стук у двері. Голос: «Можна?»

Прошу!

Входять двапанаідвоедітей.

1-й па н. Крутіцкій! А це мої діти Стьопа і Петя — бу-дущі інженери.

Іван (здоровкається до 2-го пана). А, Деркач! Здоров, земляче! Що ж це тебе давно не видко в театрі?

Деркач. Зате жінка щодня.

2-а дама. Неправда, вчора не була.

2-й пан. Бо Іван не грав.

Крутицький. Стьопа, Петя! Дивіться на великого артиста. Тілько — руки по швам!

Діти заглядають Іванові у вічі і зачіпають на столі то те то се.

Іван. Сідайте, куріть!

2-а дама (до Деркача). Сеня! Я в одчаї. Іван Макарович відрікається від нашого хліба-солі; а я закликала до себе на завтра ціле товариство, щоб показати їм знаменитість.

Деркач. Що ж, коли не можна завтра, так другим разом!

Портний. Будем переодягатись?

1-а дама. Ах, ми тут заважаємо! До завтрього! (Подає руку Іванові, виходе.)

Крутицький. Петя, руки по швам, не зачіпай.

При слові «руки по швам» Петя кладе руки по швам на одну мить, а потім знову зачіпає що попало.

2-а дама. Так коли ж обідать до нас?

Деркач. Прошу від щирого серця як земляка!

Крутицький. Стьопа, руки по швам! Ти дзеркало

розіб’єш!

Стьопа, як і Петя, кладе руки по швам і знову щось зачіпа.

Іван. Сьогодні у нас четвер... Так... Я у вас обідаю... в неділю.

2-а дама. Ждем. Глядіть же, не зрадьте!

Крутицький. Дуже рад, що познакомився, довго збирався. Стьопа, Петя, ходім.

Стьопа зачепив і звалив зеркало, воно розбилось.

3-а дама. Ах!

Іван. Нічого, нічого... (Про себе). Погана приміта!

Крутицький. Ніколи тебе не візьму в театр... Простіть! (До дітей.) Ну, руки по швам! Марш!

Всі виходять, крім 3-ї дами. Чути дзвінок.

Іван. О, перший?.. Я не буду переодягатись — не поспію.

Портний виходе.

Крамарюк. Я зараз, можна?

Іван. Іди.

3-я дама. Тут так гарно, весело, що й виходить не хочеться. Артистична атмосфера наповняє душу якоюсь радістю, особливо коли зостанешся з вами наодинці. (Закачує очі під лоба.) Ах, талант, талант... Яка це велика громадська святиня! Без сильних талантів ми закиснемо в мизерії щоденщини. Ви будите у нас найвищі поривання до світлих ідеалів.

Іван. Спасибі, спасибі! Тілько я не розумію, до чого високого я, власне, вас розбудив.

3-я дама (оглядаючись). Як до чого, як