Читати книгу - "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій"

276

Див., напр.: Возняк Т. «Народження трагедії з духу музики» та «Лісова пісня». Слово — Музика — Мовчання // Сучасність. — 1992. — № 2. — С. 107—112; почасти сюди примикають і версії А. Стебельської (див. її: «Лісова пісня» — серце творчости Лесі Українки // Зб. наук. праць Канадського т-ва ім. Т. Г. Шевченка. — Торонто, 1993. — С. 247—267), А. І. Панькова і Т. С. Мейзерської, Л. Демської (Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки. Автореф. дис. на здобуття вченого ступеня канд. філол. наук / Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — Львів, 1999) та ін.

277

Емблематичний приклад «екологістського» прочитання драми подає електронний журнал «Вокруг света»: «Лісові духи у Лесі Українки уособлюють таємницю незайманої природи, вони відступають і гинуть під натиском людського праґматизму» (http://www.vokrugsveta.com/S4/nasledie/budda3.htm). Найпереконливіше цю версію представлювано на театрі (NB: переважно зарубіжному): вистава Алжирського народного театру кінця 1980-х (реж. А. Ель-Хадж Хаміда), де смисловим ключем цілої трагедії стала порушена угода дядька Лева з Лісовиком, вистава Нью-Йоркського театру «Ла Мамма» (Yara Arts Group) кінця 1990-х (англійський переклад Вірляни Ткач і Ванди Фіппс став одночасно й режисерською редакцією тексту, зокрема майже повністю вилучено другу дію, крім сцени з Русалкою Польовою, додано низку віршів американських поетів і т. д.) акцентують у «Лісовій пісні» насамперед космологічне обґрунтування екологічної етики (у нью-йоркській виставі Мавка у фіналі проростає деревом на всуціль забетонованому Мангеттені).

278

Зеров М. Вказ. праця. — С. 410.

279

«Я маю за неї («Лісову пісню». — О. З.) багато компліментів, як ще ні за яку іншу річ не мала. Чи то значить, що вона справді чогось варта, чи тільки, що вона «доступна», — не знаю» [12, 396].

280

Ширше про це див.: Паньков А. І., Мейзерська Т. С. Поетичні візії Лесі Українки… — С. 18–41 (розділ «Експансія простору: психокомплекс вогню-туги»). Загалом, усі спостереження цих авторів у намаганні якнайдокладніше описати Українчин міф доводиться визнати вельми точними й справедливими, — зупиняються вони тільки там, де треба його нарешті назвати. І «вогонь-туга», і міфологема неволі й визволення, і візіонерство як спосіб утаємничення в істину — всі ці, виявлені авторами, міфологічні елементи є невід'ємними константами гностичного міфа і, взяті разом, неомильно десиґнують гностичну картину світу. У Т. Гундорової завважено і, чи не вперше, прямо названо лише один із елементів цієї картини (правда, не найістотніший) — «духовно-гностичний синтез» двох міфологам, орфічного «слова втіленого» (Діоніса) і християнського «слова-діла» (Гундорова Т. ПроЯвлення слова… — С. 263), — але це цінне спостереження лишається в неї принагідним і покидається на півдорозі, не провокуючи дальшого розвитку думки вглиб гностичного міфа.

281

«Перед тим, як сприйняти духа, сприймач бачить образ вогню. <…> Саме в такий спосіб знавці пізнають найістинніше, найпотужніше і найупорядкованіше <…>…Наближення божистого вогню і якийсь несказанний образ світла поймають одержимого ззовні, сповняють його цілого, і правують ним, і тримають його в собі…» (Ямвлих. О египетских мистериях. — С. 108—109).

282

«А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти «Märchendrama» — «драма-феєрія» те, та не те» [12, 379] — тут філологічна інтуїція Лесі Українки, як завжди, безпомильна: німецьке «Märchendrama» справді стоїть ближче до «містерії», водночас прямо не витикаючи на неї пальцем.

283

Vladiv, Slobodanka. Lisova Pisnia as a Variant of the Liebestod Motif // Journal of Ukrainian Studies. 1985. — 10.1. — P. 25—37; Тяпина Я. P. Взаимоотношение категорий «любовь» и «смерть» в художественном мире драмы Леси Украинки «Лесная песня» // Мат. IX Республиканской конф-ции студентов и аспирантов Беларуси «НИРС-2004». — Ч. 4. Филологич. науки / Гродненский ГУ им. Ф. Скарыны. — Гродно, 2004.

284

Агеєва В. Поетеса зламу століть. — С. 212.

285

Це зовсім не жарт — саме таку паралель проводять, напр., московські рецензенти вистави «Лісова пісня» в МХАТ ім. Чехова (реж. Р. Козак), див.: Фукс О. Чувства и чувствительность // Вечерняя Москва. — 10.01.2001.

286

У коментарях до «Лісової пісні» там достоту так і сказано — «ідейна концепція твору», то, мовляв, «несумісність високих чистих ідеалів Мавки з власницькими умовами життя» [12, 331]. Сучасне наше шкільництво вперто провадить цю саму лінію: «Гострота філософсько-психологічного конфлікту драми визначається суперечностями між високою поетичною мрією й обмеженим практицизмом реального життя селян-поліщуків» (Хропко П. П. Українська література. — С. 287).

287

Петров В. Лісова пісня // Їм промовляти душа моя буде… — С. 165

288

М а в к а. Я слухаю тебе…

твого кохання…

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі)

Л у к а ш. Нащо так? Аж страшно,

Як ти очима в душу зазираєш… Я так не можу!

289

Сама Кассандра як жриця мудрости й таємного знання (Афіни Паллади) приречена бути по стороні «високого Еросу», і її стосунки з Долоном багато в чому виглядають прообразом драми Мавки й Лукаша: Долон так  само, як і Лукаш, «молоденький, ніжний — не до зброї, / до ліри, до кітари він удався, / до весняних пісень», і від Кассандриного «тантричного» погляду йому так само «страшно»: «Долон не винен. Винні сії очі <…>. / Боявся їх Долон. Він сам казав, / що вбили щастя наше тії очі / холодними і твердими мечами. / Вони однакові були, незмінні / перед богами і перед коханим. / Не міг Долон очей тих подолати, / не міг він погляду їх одвернути / від таємниці до живого щастя» (курсив мій. — О. З.). Втім, якщо в Долона бодай вистачає чутливости злякатися присутности трансцендентного в коханні, то дужий самець Ономай уже належить до тих, хто навіть не підозрює про існування якогось іншого Еросу, поза намацально-плотським: «Як буде мій сей стан, і сії очі, / і сі уста, вся горда пишна постать, / то де ж із них подінеться душа? / Адже й вона тоді моєю буде» (нестеменна тобі «Килина в штанях» — та-бо теж «сама припитувалась через люди», примітивши собі в красунчикові Лукашеві сексуальну здобич: класичний тип хижака-здобичинка, який за всяку ціну домагається мати те, що собі «уподобав»).

290

Андреев Д. Роза Мира. — Москва: Прометей, 1991. — С. 96. Ширше про стихіалі див. с. 91—99 цього видання.

291

Апокриф Иоанна, 20:19—24 // Апокрифы древних христиан. — С. 210.

292

У провансальських трубадурів,