Читати книгу - "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій"

293

Саме в цьому питанні пролягла історично найранніша «лінія розходження» між гностицизмом і християнством — гностики вважали, що воскресіння можливе не лише у висліді Страшного Суду в «кінці часів», а вже зараз, тепер і тут, порядком індивідуального «просвітління», сказати б, в «окремо взятій душі». Ширше про це див.: Simone Petrement. Eschatologia urzeczywistniona / Tlum. z franc. I. Kania // Znak. — 1991. — № 7. — S. 25—39.

294

Петров В. Лісова пісня // Їм промовляти душа моя буде… — С. 155.

295

Зате цю іронію прекрасно розуміє роз'юшена хатньою сваркою Килина — акурат після цих слів вона, діткнута до живого, і проклинає Мавку («А щоб ти стояла у чуді та в диві!»), і проклін тут-таки й справджується, як завжди, у фольклорній традиції, «з серцем» сказане слово: Мавка «йде в стовпець», стаючи вербою. Позаяк із Килини постать стовідсотково земна і «посейбічна», безмежно далека від усякої метафізики (простіше б сказати, ніяк «не відьма» — вона й сама приголомшена несподіваним ефектом свого прокльону!), то йдеться тут виключно про силу «в добрий час» (у «лиху годину», за В. Гнатюком: «це єсть така минута послушна чоловікові» [Знадоби до української демонології // Етнографічний збірник. Зібр. В. Гнатюк. — Т. II, вип. 2. — Львів: Наук. т-во ім. Шевченка, 1912. — С. 154]) промовленого слова — носія деструктивної енергії. Спровокувала ж цей «енергетичний удар» таки сама Мавка, своєю в'їдливою реплікою («перша почала», за що й «отримала»!), — на цьому рівні (поки в Мавки є «тіло») ще спрацьовує кармічний закон відплати, від якого Мавка звільниться тільки вже аж остаточно перегорівши на попіл («очистившись вогнем»). Як бачимо, чим як чим, а «добрістю» й смиренням тут і не пахне, і взагалі до християнської етики ціла ця сцена не має жодного стосунку, — зате до гностико-катарської, як упевнимось далі, має щонайпряміше.

296

Петров. Вказ. праця. — С. 156.

297

Цит. за: Rougemont, Denis de. Love In the Western World. — P. 38.

298

Цит. за: Scaglione, Aldo. Knights at Court: Courtliness, Chivalry, & Courtesy From Ottonian Empire To The Italian Renaissance. — Berkeley, Los Angeles, Oxford: University of California Press, 1991. — Р. 101.

299

Лицарські джерела поеми Данте вичерпно проаналізовано у фундаментальній праці італійського історика А. Скальйоне (там-таки вміщено й найґрунтовнішу бібліографію з цього питання): Scaglione A. Knights at Court. — P. 188 — 198.

300

Донцов Д. Поетка українського рісорджіменту… // Українське слово. — С. 158.

301

Сверстюк Є. Я любила вік лицарства // Сверстюк Є. Блудні сини України. — К.: Знання, 1993. — С. 189–195.

302

Див. Агеева В. Поетеса зламу століть… — С. 167—186.

303

Die Zeit. Wiener Wochenschrift fiier Politik, Volkswirtschaft, Wissenschaft  u. Kunst. Wien den 8. Februar 1902. Nummer 384 // UBW Hauptbibliotek Wien, АНВ Bestand: 1894—1904. SLR. Моя спеціальна подяка Інститутові гуманітарних наук у Відні за ласкаво надану допомогу при розшукові в бібліотеці цього архіву.

304

«Науки же Леся проходит все, что и Миша; греческий и латинский языки даже лучше понимает, чем Миша. Ото вже письменна та друкована буде», — писала Олена Пчілка восени 1882 р. до своєї матері, Є. Драгоманової-Цяцьки (Цит. за: Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. — С. 21). Для порівняння: у тогочасному популярному курсі західноєвропейської літератури проф. М. Стороженка для слухачів Московського університету — курсі, який уважався академічно взірцевим (настільки, що НТШ підготувало й видало його в перекладі українською мовою, за редакцією І. Франка), «літературі рицарській» відводилося більше місця, ніж Шекспіру з усіма його попередниками (див.: Стороженко Микола. Нарис історії західно-європейської літератури до кінця XVIII віку / 3 рос. пер. С. Петлюра і Наталя Романович. — Львів: Укр.-Руська вид. спілка, 1905. — С. 53—72).

305

Цит. за: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хронологія… — С. 619.

306

Поняття «princesse lointaine», «далекої принцеси» вперше з'являється у провансальського трубадура Джофре Рюделя, графа Анґулемського (1140—1170), і звідтоді стає однією з постійних формул лицарської літератури: цим символом і кодується власне Дама Серця — не реальна жінка, а трансфізична душа (про зв'язок трубадурів з катарською єрессю див.: Ружмон Дені де. Вказ. праця. — С. 77—95).

307

Trappier, Jean. Le Graal et la chevalerie // Romania. — 1954. — 75. — P. 161.

308

Є рація згадати, що сам покровитель Кретьєна, граф Шампанський, був одним із фундаторів вельми впливового в першій половині XIII ст. ордену тамплієрів (лицарів Храму), на початку XIV ст. визнаного єретичним і винищеного з тією ж нещадністю, що й, століття перед тим, усі катарські осідки. Ширше про єретичний підтекст міфологеми «пошуків Ґрааля», за якою лицарство заміняло собою чернецтво, синтезуючи в собі «силу» і «мудрість», fortitudo et sapientia (за доктриною папського Риму, ці дві чесноти мали бути розведені по різних станах, відповідно воєнному й духовному!), див.: Scaglione A. Op. cit. — P. 118—129.

309

Ширше див.: Baigent М., Leigh  R. &Lincoln Н. The Holy Blood and The Holy Grail. — P. 306—317.

310

Chrétien de Troyes. The Story of  the Grail / Trans. by Robert W. Linker —  2nd ed. - London: Chapel Hill, 1952.

311

Петров В. «Лісова пісня» // Їм промовляти душа моя буде… — С. 165.

312

Цей орфічний мотив, тобто — ширше кажучи — програмовий діонісійськи-мусічний характер містерії, яку авторка так підкреслено назвала «Лісовою  п і с н е ю» (не забуваймо, що для неї «придумати заголовок — то значить написати половину твору»! [Квітка К. На роковини смерті… // Спогади… — С. 252]) і для якої сама ж дібрала й музичний супровід, появивши тим унікальний, так само діонісійський (sic!), синтез музики і слова, вже розглянуто у нас раніше (Р. Веретельником, T. Возняком, В. Агеєвою та ін.) достатньо, щоб тут можна було не спинятись на ньому спеціально. У межах цієї студії значно важливішим є ідейне переємство між діонісійськи-орфічними культами та гностичною релігійністю, включно з лицарськи-катарською містикою, — традиція, яку без труда можна продовжити до Ваґнера й Лесі Українки. Дуже на часі було б тепер солідне музикологічне дослідження на тему «Леся Українка і Ваґнер», бо «чиста філологія» тут уже своє слово сказала, а от власне синтетичний характер «Лісової пісні» так і залишився неосмисленим. У висліді на музичному театрі вона от уже майже століття або «обертається в бутафорію», як того й боялася Леся Українка, — та ще й бутафорію, обтяжену колоніально-«малоросійською» семантикою (від