Читати книгу - "Хранителі"

— Згоден.

Чоловік говорив так тихо, що вона ледь чула його крізь стукіт дощових крапель об дах пікапа і лобове скло.

Він зняв з Нори капюшон, розстебнув блискавку і провів руками по її грудях і животу. На мить вона злякалася, бо подумала, що він хоче її зґвалтувати.

Натомість він сказав:

— Цей Вайнгольд — акушер-гінеколог. Що з тобою? В тебе якась клята венерична хвороба чи ти вагітна?

Чоловік ледь не сплюнув при словах «венерична хвороба», наче його нудило від самих цих слів.

— Ви не урядовий агент, — механічно промовила Нора.

— Я запитав, суко, — майже прошепотів чоловік. Він підсунувся до неї ближче і знову почав штрикати револьвером. У салоні було волого. Шум дощу і парке повітря створювали майже нестерпну клаустрофобічну атмосферу. — То що з тобою? Герпес, сифіліс, гонорея чи якась інша зараза? Чи ти вагітна?

Гадаючи, що вагітність захистить її від насилля, на яке чоловік був здатний, Нора сказала:

— Я готуюсь стати матір’ю. Я на третьому місяці.

В очах у чоловіка щось ворухнулося, неначе у дитячому калейдоскопі змінився орнамент, складений зі шматочків зеленого скла різних відтінків.

Нора одразу ж подумала, що зізнатися йому у своїй вагітності було найгіршою ідеєю, але не знала чому.

Вона згадала про «вальтер» 38-го калібру, що лежав у бардачку. Звісно, вона не могла відкрити бардачок, схопити пістолет і застрелити негідника, поки той не встиг натиснути на гашетку. Але їй слід постійно чекати щасливої нагоди, якоїсь необачності з його боку, коли їй випаде шанс ухопити зброю.

Раптом Нора відчула, що він лізе на неї, і знову подумала, що він хоче її зґвалтувати серед білого дня, хай і під покровом дощу. За мить вона зрозуміла, що він просто міняється з нею місцями, змушуючи її сісти за кермо, а сам перебирається на пасажирське сидіння, тримаючи її на мушці.

— Поїхали, — наказав чоловік.

— Куди?

— До тебе додому.

— Але…

— Закрийся і заводь машину.

Тепер чоловік сидів навпроти бардачка. Щоб дістати пістолет, їй довелось би тягнутися через нього, а цього він ніколи не дозволить.

Нора вирішила, що будь-якою ціною контролюватиме свій страх, який швидко наростав, але зараз вона відчула, що їй треба також боротися з відчаєм.

Вона завела мотор, виїхала з парковки на вулицю і повернула направо.

Двірники на лобовому склі гупали в унісон з її серцем. Вона не знала, що шумить голосніше — надокучливий дощ чи кров у її вухах.

Проїжджаючи квартал за кварталом, Нора шукала очима копів, хоч і не розуміла, що робитиме, якщо побачить їх. Проте їй так і не довелося нічого робити, оскільки копів ніде не було видно.

Поки вони не виїхали з Кармела на шосе «Пасіфік коуст», шквальний вітер не лише гнав дощ по лобовому склу, а й жбурляв у нього кипарисові та соснові голки з величезних старих дерев, що нависали вздовж міських вулиць. Коли вони залишили місто і попрямували вздовж узбережжя на південь, місцевість ставала все менш населеною; тут над дорогою вже не нависали дерева, але вітер з океану з іще більшою силою вдаряв у пікап. Нора часто відчувала, як він викручує кермо. А дощ з океану з такою силою шмагав по машині, що, здавалося, от-от погне листове залізо.

Після п’яти хвилин тиші, які видалися Норі годиною, вона більше не могла мовчати.

— Як ви нас знайшли?

— Кілька днів спостерігав за вашим будинком, — відповів чоловік своїм спокійним тихим голосом, що підкреслював його сумирне обличчя. — Коли ти зранку залишила дім, я поїхав услід, сподіваючись, що ти мені допоможеш.

— Я маю на увазі, як ви знайшли, де ми живемо?

Чоловік посміхнувся:

— Ван Дайн.

— Лицемірний покидьок.

— Це особливий випадок, — запевнив чоловік. — Бос із Сан-Франциско в боргу переді мною, тому він натиснув на Ван Дайна.

— Бос?

— Tетранья.

— Хто це?

— Ти взагалі нічого не знаєш, так? — перепитав чоловік. — Окрім того, як робити дітей, так? Ти ж знаєш, як це робиться, так?

У його грубому зловісному голосі Нора почула не лише сексуальний підтекст, а й щось темніше і химерніше, і від цього її пройняв ще більший страх. Вона так боялася тієї несамовитої напруги, яка проявлялася щоразу, коли він говорив про секс, що не зважилася відповісти.

Вони заїхали в туман. Нора увімкнула фари і крізь заляпане лобове скло уважно вдивлялася в мокре шосе.

— Ти дуже гарненька. Якби я міг до когось прихилитися, то зупинив би свій вибір на тобі, — промовив чоловік.

Нора прикусила губу.

— Але хоч ти й гарна, я впевнений, що ти така, як усі, — продовжував він. — Якби я вставив у тебе, то мій член би зігнив і відпав, бо ти заразна, як і всі ви, правда ж? Так. Секс — це смерть. Я один із небагатьох, хто знає це, хоча довкола не бракує доказів. Секс — це