Читати книгу - "Холодна Гора"

Шпигунство також не є конституційним правом. Меншини ж звинувачуються в тому, що хочуть вийти із складу Радянського Союзу.

Конституція це їм дозволяє.

Тут у нашу розмову втрутився Македон:

— Ви, обидва, не провадьте тут контрреволюційних розмов. Республіка має право вийти з Союзу. Так записано в конституції. Але ніхто не має права за це агітувати. То вже контрреволюція.

— Але ж, як у такому разі можна вийти з Союзу? Звідкіля уряд цієї республіки довідається про те, що народ хоче відокремитися?

Хтось же повинен першим виступити з такою пропозицією і сказати про це вголос. А це, як ти кажеш, уже агітація.

— Пашел к ебаной матери. Ти не маєш права критикувати нашу конституцію!

Я дав йому спокій.

Прийшов лютий. Ніхто новий не з’являвся, нікого з нас не викликали на допити. Ми були зовсім відрізані від світу й одноманітність нашого буття пригнічувала. Вечорами я щось розповідав, а потім українець співав пісні. Співав він тихо й дуже гарно. Македон також був музикальним. Той час був єдиним, коли він давав нам спокій. Якщо італійці створили велике малярство, німці — симфонічну музику, то українці — народну пісню. Нові пісні безперервно творилися в селах. Їх мелодії були меланхолійними й прекрасними, а тексти рідко були банальними. Язик сам починав підспівувати. У моїй пам’яті залишилися як мелодії, так і тексти тих пісень, але я більше ніколи їх з того часу не чув. Ми всі були вдячні українцеві. Навіть наглядачі ніколи не перешкоджали йому співати.

Гадаю, що вони й самі прислухалися за дверима до його співу, бо також потерпали від своєї монотонної, нудної роботи.

У середині березня тиша закінчилася. Почалася нова хвиля масових арештів. Одного вечора почувся тупіт ніг у коридорі. Потім двері відчинилися й до камери зайшло 14 чоловік. Це була ціла камера з внутрішньої в’язниці. Їх перевели до нас, щоб звільнити місця для нового напливу. Новоприбулі принесли з собою дві важливі новини:

гітлерівські війська захопили Австрію і розпочався процес Бухаріна.

На чолі новоприбулих стояв їхній староста, — молодий хлопець. Вони називали його просто Мишком. Був він сіоністом, але не фіктивним, а справжнім. Він мало був схожий на єврея, а скоріше мав вигляд російського студента старої школи. Ще будучи гімназистом, належав до сіоністської групи скаутів. Після заборони й розпуску сіоністських організацій, він зберіг симпатію до єврейського народного руху. Його було звинувачено в тому, що він є керівником контрреволюційної сіоністської організації та шпигуном «Інтелідженс Сервіс». Усі заарештовані сіоністи були в очах НКВС англійськими шпигунами, оскільки Англія здійснювала протекторат над єврейськими поселеннями в Палестині. Але не лише НКВС боролося з сіонізмом як із забороненою контрреволюційною партією в Росії.

Комінтерн також на той час займав ворожу позицію щодо сіонізму як пробританського імперіалістичного руху.

Найбільш цікавою особою серед новоприбулих був Володимир Іванович Кушнаренко. Його біографія була такою ж незвичайною, як і його слідство.

Ще будучи вісімнадцятирічним хлопцем, Кушнаренко приносив листівки соціал-революціонерів до казарм, його на тому спіймали й вислали на довічне заслання до Сибіру. На місці заслання він спочатку давав собі раду як учитель і фотограф. Був також завзятим мисливцем і рибалкою. На великих сибірських річках він зустрічав якутські кочові племена. Він приєднався до одного з них і помандрував по тайзі. Він забрався далеко на північ до околиць, де ще не ступала нога європейця. Кушнаренко закохався в північні краєвиди та в красиву якутську дівчину. Вони побралися, і Кушнаренка було урочисто прийнято до племені. Шлюб був щасливим, якутка народила йому четверо синів.

У 1613 році російський трон посів Микола Федорович Романов, засновник династії. Правляча родина з гордістю виводила своє походження від цього першого Романова, хоча насправді це було фальсифікацією, і походила вона від німецького дому Голштейн-Готтопрів.

На відзнаку 300-ліття родини Романових, цар оголосив загальну амністію. Засланцям було дозволено повернутися, в тому числі й Кушнаренкові. Але він не схотів розлучатися з тайгою бо, як і багато інших, був зачарований красотою того краю й залишився там.

Почалася війна. Якутський край не підлягав мобілізації. Кушнаренко жив серед якутів, відрізаний від усього світу, й продовжував мандрувати нескінченими просторами тайги та незайманими якутськими пущами.

У лютому 1917 року прийшла революція. Її привабливість була дуже потужною. Цього дня очікували цілі покоління російських поборників свободи.

Кушнаренко полишив Якутію, котру так встиг полюбити, і разом зі своєю дружиною та чотирма синами повернувся до європейської Росії. Він одразу ж приєднується до більшовиків і деякий час воює в групі червоних партизанів. Потім стає командиром полку Червоної армії. Виявляє відвагу й розважливість на всіх фронтах громадянської війни. Після ліквідації колчаківщини його було нагороджено.

Закінчилася громадянська війна. У 1922 році Кушнаренко демобілізувався. Партія доручила йому очолити великий завод у Харкові.

І той іспит він здав на відмінно. Був директором, якого робітники любили за доброту й людяність і який, незважаючи на це, постійно виконував плани випуску продукції. За свою господарську діяльність він був відзначений.

Четверо його синів виросли. Вони стали авіаторами з репутацією добрих офіцерів і відважних пілотів.

У біографії Володимира Івановича Кушнаренка, як людини і як революціонера, не було жодної плями. Проте, наприкінці літа 1937 року прийшли й заарештували його прямо в приміщенні заводу. За те, що 32 роки тому розповсюджував серед царських солдатів листівки соціал-революціонерів, а не більшовиків. Скаржився:

— Олександре Семеновичу, повір мені, я ніколи не був членом партії соціал-революціонерів. Я тоді був гімназистом, мав лише 18 років. У країні вибухнула революція. З