Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ 📚 - Українською

Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

31
0
08.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У карнавалі історії. Свідчення" автора Леонід Плющ. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 155 156 157 ... 199
Перейти на сторінку:
колишній заступник секретаря партбюро Академії Наук.

Шевченко вмовляв мене покаятись. Я з ним трохи посперечався про Чехословаччину, про український рух. Таня посварилась з ним через Світличного, бо Шевченко розповідав, що Світличний у тюрмі в 1966 році покаявся. Це була огидна брехня, хоча Шевченко і клявся, що їм в Академії читали листи Світличного.

Коли я запитав Світличного, він сказав, що чув про цього листа. Вони склали його з вирваних з протоколу допиту фраз, скомпонувавши у вигляді покаяння.

Родич як пішов, так ніколи більше і не появлявся, аж доки не вигулькнув у покаяннях на слідстві, а потім і свідком на суді.

Психіатр приходила на співбесіду тричі, хвилин на двадцять.

— Навіщо ви почали займатись антирадянщиною?

— Антирадянщиною не займався.

— Ну, політичною діяльністю.

— Я не хотів, щоб повторився 37-й рік.

— Але ж з культом покінчено.

— А за погляди і досі садять. Робітники отримують мізерну зарплату і селяни також.

— Чого ж ви домагаєтесь?

— Демократизації держави.

Починається довга суперечка про методи демократизації:

— Ви знаєте, що буде, якщо дозволити все друкувати?

— А чому тоді у капіталістичних країнах друкують Леніна, дозволяють комуністичні партії? Чому тільки у нас бояться свобод?

— Знаєте, ми все-таки оточені капіталістами.

І так по колу. Я стримуюсь, щоб не спалахнути, не обізвати її дурепою, а Лунца — негідником.

Вимагаю свого психіатра:

— Це вирішує ваш слідчий.

Записує з моїх слів про мої самвидавівські статті. Я говорю тільки про те, що забрали. Вимагає, щоб я переказав зміст. Важко, бо я дещо і справді забув.

— Але чому ж ви не думали про родину, про дружину, про дітей? Це небезпечна ознака.

— Думав. Запитайте в дружини й дітей.

(Таниних свідчень на цей час у них не було. Її почали викликати на допити тільки через місяць після того, як мене забрали з Києва).

— Ну, вони вас люблять і тому не скажуть, що ви їх занедбали, зайнявшись антирадянщиною.

Протестую проти слова «антирадянщина».

— У вашому щоденнику і психологія, і філософія, і література, й історія, і бозна-що.

— У «Програмі КПРС» сказано, що КПРС хоче, щоб люди були гармонійними, всебічно розвинутими. Ось я і намагався йти за програмою.

— Щоденник писався до створення програми.

— Тоді я передбачив програму.

— Ви все жартуєте, не думаючи про наслідки для себе. Ви наражали себе й родину на небезпеку, значить, у вас неадекватна реакція на навколишній світ.

— У такому разі у партії більшовиків була ще одна велика неадекватність.

— Ви вважаєте, що ви другий Ленін?

— До партії більшовиків належав не тільки Ленін. Взагалі дивно виходить. У школі мене вчили бути сміливим, принциповим, чесним, послідовним. А тепер, коли я намагаюся це робити, в цьому вбачають ознаку психічного розладу.

Вона цитує зі щоденника слова про те, що у мене болить голова, і що мені доведеться звернутись до лікаря.

— Там такого запису нема. Покажіть.

— Не можна.

— Тоді нехай про цей період розкаже моя мати. Чи боліла у мене голова після того, як я потрапив під трамвай?

— Ми перевіряли. Лікарі написали, що психічних наслідків падіння не спостерігали. Але в щоденнику люди пишуть чесніше, ніж кажуть іншим.

— Покажіть мій запис.

Але годі про ці бесіди. Безглузді дискусії. Психіатр перескакувала з теми на тему, не зважала на логіку, нехтувала навіть офіційними догматами, перетворювала розмову на бичування моєї алогічності, моїх дивацтв.

Фелікс Ліфшиц — психіатр. Він намагався зрозуміти її метод. Я, побоюючись, що він «квочка», більше слухав його, аніж розповідав про тактику своїх відповідей.

Проте за увесь час він не дав мені жодної неправильної психіатричної поради.

У Ліфшица було дві власні книги: «Психіатрія» й «Актуальні проблеми сексопатології». «Психіатрія» під редакцією Морозова. Я прочитав розділ про шизофренію. Жована, тарабарська мова, нечітко сформульована симптоматика. Я консультувався з Ліфшицем, але й він не міг пояснити Морозових методів діагностування.

Те, що у Ліфшица були такі книжки, засвідчувало, що він «квочка». Але чого вони хочуть домогтися з його допомогою?

«Психіатрія» потрапила мені до рук… Дивно. Дивно також, що у тюрму пропустили збірник статей із сексопатології.

Адже ж начальство добре знає про так звані «сеанси».

Майже з усіх художніх творів класиків зеки виривають сторінки з любовними сценами. «Воскресіння»Толстого зіпсуте частково. Мопассан майже весь подертий. Читання таких вирваних сторінок і називається «брати сеанси».

Розмови з наглядачками чи лікаршами — також «сеанси». Дехто симулює «хворобу», щоб посидіти з лікаршею, і — вершина щастя — доторкнутися до неї ногою, рукою. Розповіді одне одному про свої сексуальні пригоди — сеанси.

На стінах у камері чіпляють фотографії, портрети жінок — це також сеанси.

Одна камера у Лефортово почепила на стіні портрет Анджели Девіс і колективно займалась онанізмом, споглядаючи Девіс. Це своєрідний політичний «сеанс».

Ось у камеру заглядає наглядачка Зоя:

— Як вам не соромно матюкатись на весь ізолятор?

До неї починають залицятись, тобто брати сеанс.

Як же у таких умовах пропустили «Актуальні проблеми…»?

Проглянув я цей збірник. Нарешті у нас серйозно цим зайнялися, вирішили, що й за соціалізму є сексуальні проблеми. Є тут декілька дуже розумних статей.

*

У Михайловича закінчилося слідство. Йому вдалося спростувати звинувачення у валютних операціях і повернутись у Бутирку.

Ми залишились з Ліфшицем удвох. Я навчив його багатьох ігор. Ми робили їх з паперу, з картону і грали. Гравець він першокласний. Окрім шахів, обігравав мене у всьому. Я відзначив одну цікаву деталь. Чим більше «ймовірнісною» була гра, чим більше вона залежала від того, як пощастить, тим частіше я програвав. З цим було пов’язане й інше. Чим нахабніше, самовпевненіше він грав, тим частіше перемагав. Я спробував свідомо застосувати те, що помітив, під час гри і почав грати трохи краще.

Ігрове нахабство Ліфшица тісно пов’язане з тим, як йому таланить у бізнесі.

В інституті він був відмінником. Психологічно це тип щасливчика. Мій перший однокамерник, Кузьма — «невдаха». Коли я грав з Кузьмою в доміно, він програвав, навіть коли в нього були переваги. Він був упевнений, що програє, і програвав.

Завдяки обом я підійшов до ролі настанови у грі.

З картону я зробив свою улюблену гру — маджонг. Ліфшиц також захопився нею. Одного разу, коли ми грали в маджонг, до камери заскочив корпусний наглядач.

— Ви чому в карти граєте?

— Це не карти, а китайські шахи.

— Вам що,

1 ... 155 156 157 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"