Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том сьомий 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

272
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 155 156 157 ... 172
Перейти на сторінку:
тиші й спокою, і оце тепер спить, тож я б дуже не хотів будити його.

Кажучи це, він тепло потиснув відвідувачам руки на прощання. Все ще без угаву балакаючи й потискаючи їм руки, він позадкував до порога, ввійшов до хатини й зачинив ізсередини двері.

Паливода й Солтмен перезирнулися й значливо кивнули один одному головами.

— Бачив, які в нього коліна? — хрипко прошепотів Солтмен.

— А певно. І плечі. Забруднився, коли повзав у шахті. — Паливода обвів поглядом укриту снігом западину, і раптом очі його закруглилися, і він аж свиснув. — Глянь-но туди, Біле. Яму бачиш? Це не інакше, як шурф! І сніг обабіч утоптаний. Або я нічого не розумію, або вони намацали жилу в тій шпарі. Їй-бо, таки жилу!

— І яку велику! — скрикнув Солтмен. — Недурно вони там копали.

— І внизу, попід схилом — бачиш, як порода виходить назовні й знову йде вглиб? Жила наскрізь прошиває схил!

— А ти он куди подивися, — показав пальцем Солтмен. — На річку, на стежку. Чи не весь Доусон сюди посунув!

І Паливода побачив, що стежка через річку почорніла від людського потоку аж від далекого доусонського берета, звідки спускалися на річку ще й ще золотошукачі.

— Та-ак, поки вони сюди не добулися, треба заглянути в той шурф, — сказав він і рішуче попрямував до западини.

Але тут двері хатини розчинилися, і надвір вийшли Смок з Куцим.

— Агов! — гукнув Смок. — Ви куди?

— Хочемо вибрати собі по ділянці, — озвався Паливода. — Глянь лиш на річку. Цілий Доусон суне купувати. ділянки, і ми хочемо вибрати собі найкращі. Чи не правду я кажу, Біле?

— Еге ж, — підтвердив той. — Селище тут буде, здається, дай боже, і охочих поселитись не забракне.

— Ви пішли не в тому напрямку, ту частину ми не продаємо, — сказав Смок. — Ділянки під забудову онде праворуч і на тих скелях. А все, що лежить від річки й до того кряжа, не продається. Отож завертайтеся.

— Але ми наглянули собі саме ту землю, — відказав Солтмен.

— А я вам кажу, вона не продається, — гостро кинув Смок.

— І навіть прогулятися в той бік не можна? — наполягав Солтмен.

— Не можна. Ваші прогулянки вже набридли мені. Завертайтеся звідти!

— А ми все-таки прогуляємося, — затявся Солтмен. — Ходім, Паливодо.

— Попереджую вас, що це порушення приватної власності, — остеріг Смок.

— Ніякого порушення, ми тільки прогулюємося, — грайливо відказав Солтмен і, повернувшися спиною, ступив перший крок.

— Гей! Ані руш, Біле, бо покладу на місці! — гукнув Куций, вихоплюючи два кольти сорок четвертого калібру й прицілюючись. — Ще крок — і одинадцять дірок прошиє погану твою шкуру! Ясно?

Солтмен ошелешено зупинився.

— Йому-то ясно, — пробурмотів Куций Смокові. — Але от що мені робити, як він піде далі? Не стріляти ж!..

— Послухай, Куций, май совість! — заблагав Солтмен.

— Вертайся сюди, й ми з'ясуємо, хто що має, — відрубав Куций.

Вони все ще з'ясовували це й тоді, коли потік шукачів золота перехлюпнув через крутий берег і насунув на них.

— Яке ж це порушення закону, коли людина хоче купити землю й прийшла вибирати собі ділянку? — доводив Паливода.

— Але ж земля ця приватна власність? Приватна. Ну то нічого й лізти, — відповідав Куций. — Тобі ж бо ясно кажуть, що вона не продається.

VI

— Послухай, треба швидше кінчати, — стиха сказав Смок Куцому. — Бо їх ледве чи вдержиш…

— Коли ти сподіваєшся вдержати їх, то ти ще зух, — прошепотів у відповідь Куций. — Їх тут зо дві тисячі, а це ж вони не всі. Ще трохи — й вони полізуть через межу.

Межа, через яку Куций нікого не пропускав, проходила по ближчому краю западини. В натовпі був лейтенант північно-західної поліції й чоловік шість полісменів. Смок стиха звернувся до лейтенанта.

— З Доусона все ще надходять люди, — сказав він, — і скоро їх тут збереться тисяч п'ять. Уявіть собі, що буде, коли вони кинуться захоплювати ділянки. Адже тут тільки п'ять ділянок, тобто тисяча чоловік «За одну, причому чотири тисячі з п'яти кинуться на найближчу. Цього не можна допустити, бо тут буде більше жертв, ніж за всю історію Аляски. А крім того, ці п'ять ділянок зареєстровано сьогодні вранці, і ніхто не має права їх перехоплювати. Одно слово, треба запобігти бійці за ділянки.

— Маєте рацію, — відказав лейтенант. — Зараз я зберу й розставлю своїх людей. Порушень порядку ми не допустимо. Але ви теж скажіть їм хоч кілька слів.

— Хлопці, тут, певно, вийшла якась помилка, — голосно почав Смок. — У нас ще не все готове для продажу, вулиці ще не розмічено. А за тиждень прошу приходити — тоді ми влаштуємо широкий розпродаж!

Його промову урвав вибух нетерплячки й обурення.

— Нам вулиці ні до чого! — вигукнув якийсь молодий золотошукач. — Те, що на землі, нам не треба. Нам давай те, що під землею!

— Що в нас тут під землею, ми не знаємо, — відповів Смок. — Зате ми знаємо, що на цій землі можна збудувати гарне селище.

— А певно, — додав Куций. — Чудовий краєвид і цілковита самотність! Пристанище для тисяч любителів самотності! Це буде найлюдніша самотня місцинка на Юконі!

Знову знявся нетерплячий галас, і Солтмен, що був балакав з найпізнішими прибульцями, виступив наперед.

— Ми прийшли сюди запаколити ділянки, — почав він. — Ми знаємо, що ви тут зробили — запаколили п'ять ділянок підряд на золотій жилі — он вони лежать між берегом та ущелиною. Тільки ви трохи перебрали міри. Дві ваші заявки фальшиві. Хто такий Сет Бірс? Ніхто в нас про такого не чув. А ви сьогодні зробили заявку на його ім'я. І на ім'я Гаррі Максвела теж оформили папери. Але Гаррі Максвела тут немає. Він у Сієтлі. Виїхав звідси минулої осені. Отже, дві ділянки вільні, їх можна запаколювати на нове.

— А що, як я маю від нього доручення? — сказав Смок.

— Ніякого доручення ти не маєш, — відказав Солтмен. — А як маєш, то покажи. І однаково ці ділянки треба ділити наново. Гайда, хлопці!

І Солтмен, переступивши через межу, обернувся й підбадьорливо махнув рукою іншим, щоб ішли за ним. Величезний натовп уже подався був уперед, але лейтенант зупинив його, гримнувши:

— Ані руш! Ви не маєте права!

— Он як? Не маємо? — крикнув Біл Солтмен. — А хіба закон не дозволяє перепаколювати ділянку, якщо заявка незаконна?

— Так їх, Біле! Не здавайся! — підбадьорював натовп, залишаючись, однак, по той бік межі.

— Кажіть, дозволено це законом чи ні? — напосідав Солтмен на лейтенанта.

— Хай буде дозволено хоч сто разів, — твердо відповів лейтенант. — Але я не можу допустити, щоб п'ять тисяч чоловік

1 ... 155 156 157 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том сьомий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"