Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

Солтмен неохоче скорився. І все ж відчувалося, що в натовпі, який суцільною масою чорнів на всіх схилах, скелях і прискалках, наростав зловісний неспокій.

— Боже мій, — прошепотів лейтенант Смокові. — Гляньте-но туди, на край урвища, — його наче мухи обсіли! Якщо натовп сахнеться в той бік — сотні людей позриваються вниз.

Смок мимоволі здригнувся й виступив наперед.

— Хлопці, зробім усе по совісті! Якщо вже ви наполягаєте, я розпродам вам ділянки під забудову по сто доларів ділянка, а коли селище буде розплановане, ви розподілите їх між собою жеребкуванням. — Натовп обурено сколихнувся, але Смок підніс руку й крикнув: — Стійте всі, хто де стоїть! Бо інакше сотні людей полетять зі скелі й розіб'ються! Багатьом загрожує загибель!

— Все одно ми не дозволимо тобі загарбати цю землю! — крикнув хтось. — А будуватися тут ми не збираємося. Нам треба запаколити ділянки.

— Але ж спірних ділянок тут тільки дві, — відказав Смок. — Ну, двоє запаколять їх, а решта що робитиме?

Він витер чоло рукавом, і тут хтось інший вигукнув:

— А ми всі гуртом купимо ці дві ділянки, і прибуток потім поділимо нарівно.

Ті, хто щосили загорлали схвально, і гадки не мали, що цей голос належав чоловікові, з яким Смок заздалегідь домовився і якому тепер дав знак, витерши рукавом чоло.

— Вудьте ж людьми, не думайте тільки про себе! — вів далі той самий чоловік. — Купім цю землю громадою, — усе, що на ній і що під нею.

— Та не про те ж ідеться, що під землею, як ви не розумієте? — відказав Смок.

— То чого ж ти тоді опинаєшся? Ми собі спробуємо щастя і під землею, а тобі що?

— Ви силоміць накидаєте мені свою волю, — сказав Смок. — Бодай би ви сюди й не приходили!

Він явно вагався; натовп заревів, помітивши це, і примусив його таки здатися. Але Солтмен та інші, що стояли в першому ряді, почали виявляти невдоволення.

— А ось Біл Солтмен і Паливода не хочуть ділитися з громадою, — повідомив людей Смок. — То хто тепер думає тільки про себе?

Солтмен й Паливода одразу ж утратили авторитет в очах натовпу.

— То як же ви хочете все поділити? — вів далі Смок. — Переважна частина мусить залишитися в нас із Куцим. Все ж таки ми перші відкупили це місце.

— Правильно! — вихопилося з багатьох горлянок. — Це справедливо! По совісті!

— Три п'ятих ми залишимо в себе, — запропонував Смок, — а дві п'ятих ви поділите між собою. І кожен муситиме оплатити свій пай.

— Десять центів за долар! — пролунав крик. — І акції не оподатковуються!

— І президент компанії особисто підносить кожному його дивіденди на срібному тарелі, — ущипливо відказав Смок, — Ні, хлопці. Давайте по-серйозному. Десять центів за долар — це тільки започаткує справу. Ви купуєте дві п'ятих усіх акцій і за стодоларову акцію сплачуєте десять доларів. Це найбільше, на що я можу погодитися. А як вам це не підходить — ось вам ці дві ділянки, запаколюйте собі. Більше як на дві п'ятих я не дозволю себе обібрати.

— Але щоб без липових акцій! — крикнув хтось, і ці слова немов печаткою скріпили згоду всього натовпу.

— Вас тут близько п'яти тисяч чоловік, отже, й акцій мусить бути п'ять тисяч, — почав уголос лічити Смок. — А п'ять тисяч — це дві п'ятих від дванадцяти з половиною тисяч. Таким чином, капітал Акціонерної компанії селища Тра-Ля-Ля становить мільйон двісті п'ятдесят тисяч доларів, тобто дванадцять тисяч п'ятсот акцій по сто доларів кожна, і ви всі купите п'ять тисяч акцій і сплатите по десять доларів за кожну. Якщо ви не згодні — полотном дорога. Ви всі свідки, що я погоджуюся на це тільки з примусу.

У натовпі були впевнені, що Смока впіймано на гарячому, бо він сфабрикував фальшиві заявки. Негайно обрали правління й заклали основи Акціонерної компанії а селища Тра-Ля-Ля. Відкинувши пропозицію розподіляти акції завтра в Доусоні — бо ті, хто не брав участі в сьогоднішньому поході, теж захочуть примазатися, — члени правління вмостилися круг багаття, розкладеного на кризі під скелею, і видавали кожному з присутніх розписку в обмін на десять доларів золотим піском, що його зважували, як і годиться, на терезах, зумисне задля цього принісши їх зо два десятки з Доусона.

Надвечір усю цю роботу було завершено, й селище Тра-Ля-Ля спорожніло. Що ж до Смока з Куцим, то вони вечеряли в своїй хатині й пирхали сміхом, дивлячись на список акціонерів з чотирьох тисяч вісімсот сімдесяти чотирьох прізвищ, і на мішки з золотим піском на суму сорок вісім тисяч сімсот сорок доларів.

— Але ти ще не довів до кінця, — зауважив Куций.

— Він прийде, — впевнено відповів Смок. — Це ж уроджений гравець, і коли Брек шепне йому слівце, він помиратиме, а приплентає.

Не минуло й години, як у двері постукали й увійшов Паливода, а за ним Біл Солтмен. Пильними очима вони обмацали хатину, і погляди їхні зупинилися на лебідці, старанно прихованій під укривалами.

— Ну, уявімо навіть, що я, маючи тисячу двісті акцій, голосуватиму на зборах проти вас, — доводив Паливода через півгодини. — Сьогодні ви продали п'ять тисяч акцій, тобто разом це буде шість тисяч двісті. Припустімо, що ми всі виступимо разом. Але ж у вас із Куцим буде шість тисяч триста! Все одно вирішальне слово ж за вами!

— Та нащо тобі ця земля під забудову? — здивувався Куций.

— Ти знаєш це краще за мене, — відповів Паливода. — І між нами кажучи, — він знов скинув оком на прикриту лебідку, — тут надзвичайно гарна земля.

— Але ж Біл теж хоче, щоб йому підкинули акції, — похмуро сказав Смок, — а ми більш як п'ятсот просто не можемо віддати.

— Скільки ти думаєш вкласти? — спитав Паливода в Солтмена.

— Тисяч п'ять. Більше мені не зібрати.

— Слухай, Паливодо, — повів далі Смок тим самим похмурим і невдоволеним тоном, — якби ми не давні друзі, я б не продав тобі жодної з цих клятих акцій. І так чи так ми з Куцим більше як п'ятсот акцій вам не віддамо, і вам доведеться заплатити за них по п'ятдесят доларів. Це моє останнє слово; не хочете — бувайте здорові. Біл може взяти сотню, а ти — чотириста.

VII

А завтра Доусон почав сміятись. Сміх залунав уперше