Читати книгу - "Необхідні речі"

Перш ніж заїхати в гараж, Бастер зняв пульт із козирка й шпурнув через вікно.

Бастер вимкнув запалювання, відчинив двері й вийшов. Наручник тримав його біля дверей надійно, ніби нашийник-зашморг. На стінах гарненько висіли інструменти, але вони були задалеко. Бастер нахилився назад у машину і натиснув клаксон.

6

Міртл Кітон, яка сьогодні вже встигла виконати своє доручення, наразі лежала на ліжку нагорі в тривожній напівдрімоті, коли засигналив клаксон. Вона одразу зірвалася, сіла, вирячивши з жаху очі.

– Я все зробила! – видихнула вона. – Я зробила все, що ви мені сказали, тепер, будь ласка, дайте мені спокій!

Вона усвідомила, що то їй снилось, а містера Ґонта тут немає, і довго, тремтяче зітхнула.

ФВАА! ФВАА! ФВАААААААААА!

Було схоже на клаксон «кадиллака». Міртл узяла ляльку, що лежала біля неї на ліжку, прекрасну ляльку, яку вона купила в крамниці містера Ґонта, і обійняла її, щоб заспокоїтися. Вона дещо вчинила сьогодні вдень таке, що одна похмура, перелякана її частина вважала поганою справою, дуже поганою, і відтоді лялька стала їй просто невимовно дорогою. Ціна, як міг би сказати містер Ґонт, завжди піднімає цінність… принаймні в очах покупця.

ФВААААААААА!

Це і був клаксон «кадиллака». Навіщо Денфорт сидить у гаражі й сигналить? Вона подумала, що краще піти подивитися.

– Але йому краще не кривдити мою ляльку, – промовила Міртл низьким голосом. Вона бережно поклала її в тінь біля ліжка зі свого боку. – Краще йому цього не робити, бо перейде межу.

Міртл була однією з цілої громади людей, які того дня відвідали «Необхідні речі», – чергове ім’я з позначкою в списку містера Ґонта. Прийшла, як і багато інших, тому що містер Ґонт наказав їй прийти. Вона отримала послання способом, який її чоловік цілковито зрозумів би: почула в голові.

Містер Ґонт сказав, що час завершити оплату ляльки… якщо вона хоче її собі залишити, звісно. Їй потрібно віднести одну металеву коробку й запечатаний лист у зал «Доньок Ізабелли», біля Богоматері Тихих Вод. Усі стінки коробки мали решітки, окрім нижньої. Зсередини вона чула слабке клацання. Пробувала зазирнути крізь одну з круглих решіток (схожих на динаміки старих настільних радіоприймачів), але розгледіла лише невиразні кубоподібні об’єкти. І, чесно кажучи, не надто ретельно вдивлялася. Не робити цього здавалося кращим – безпечнішим – варіантом.

Коли Міртл, яка пересувалася пішки, прибула на місце, на стоянці біля маленького церковного комплексу стояло одне авто. У парафіяльному залі, однак, не було нікого. Вона зазирнула над табличкою, приклеєною до вікна у верхній половині дверей, щоб пересвідчитися, а тоді прочитала власне табличку.

ЗУСТРІЧІ ДОНЬОК ІЗАБЕЛЛИ ЧЕТВЕР, 19:00 ТРЕБА СПЛАНУВАТИ «НІЧКУ КАЗИНО»!

Міртл прослизнула всередину. Під стіною, ліворуч від неї, стояв стос яскраво розмальованих скриньок – саме в них діти, що приходять у денний час, залишають свої ланчі, а діти з недільної школи зберігають різні малюнки й робочі проєкти. Міртл було наказано покласти предмет в одну з цих скриньок, так вона і вчинила. Коробка ідеально входила. Спереду кімнати стояв стіл старшої сестри, а обабіч нього – американський прапор ліворуч і корогва з Празьким немовлям-Ісусом праворуч. Стіл уже був приготований для вечірньої зустрічі. Там лежали ручки, олівці, листки для підписів за «Нічку казино», а посередині – порядок денний старшої сестри. Міртл поклала конверт, який їй вручив містер Ґонт, під листок, тож Бетсі Віґ’ю, цьогорічна старша сестра з питань заходів «Доньок Ізабелли», побачить його одразу, як підніме свій порядок денний.

ВІДРАЗУ ЧИТАЙ, ПАПСЬКА БЛЯДЬ

було надруковано спереду конверта великими літерами.

У грудях шалено калатало серце, тиск зашкалював, і Міртл навшпиньки вийшла із залу «Доньок Ізабелли». На мить вона зупинилася назовні, притиснула руку до пишного бюста, намагаючись передихнути.

І побачила, як хтось квапливо вибігає із залу «Лицарів Колумба» за церквою.

То була Джун Ґевіно. Вона виглядала такою ж наляканою, як почувалася Міртл. Джун збігла дерев’яними сходами на стоянку так швидко, що ледь не впала, а тоді, клацаючи низькими підборами по гарячому асфальту, підійшла до єдиного автомобіля.

Вона підвела голову, побачила Міртл і пополотніла. Тоді уважніше придивилася до обличчя Міртл… і зрозуміла.

– І ти теж? – тихим голосом запитала вона.

На обличчі виникла дивна усмішка, одночасно радісна і згиджена. Це був вираз дитини, що зазвичай поводиться гарно, але з причин, яких сама не розуміє, поклала мишу в шухляду стола улюбленої вчительки.

Міртл відчула, як усмішка саме такого ж типу виникає у відповідь в неї на обличчі. Проте спробувала приховати це.

– Боже збав! Я не знаю, що ти таке кажеш!

– Та знаєш ти. – Джун швидко роззирнулася, але ці двійко жінок були єдині в цьому куточку того дивного дня. – Містер Ґонт.

Міртл кивнула і відчула, як щоки горять жаским, незвичним рум’янцем.

– Що купила? – запитала Джун.

– Ляльку. А ти що купила?

– Вазу. Найгарніше клуазоне, яке коли-небудь бачила.

– І що ти зробила?

Сором’язливо всміхаючись, Джун парирувала:

– А ти що зробила?

– Неважливо. – Міртл повернулася в бік залу «Доньок Ізабелли» й шморгнула носом. – Це все одно не має значення. Це ж католики.

– Правильно, – відповіла Джун (яка й сама в минулому була католицької віри).

Тоді Джун рушила до свого авто. Міртл не попросила її підвезти, а Джун Ґевіно й не запропонувала. Міртл хутко закрокувала геть зі стоянки. Вона не підняла голову, коли Джун промчала повз неї на білому «сатурні». Міртл лише хотілося дістатися додому, подрімати зі своєю прекрасною лялькою в обіймах і забути, що вона вчинила.

А це, як тепер вона переконалася, виявилося не так легко.

7

ФВААААААААААААААААААААА!

Бастер притиснув долоню до клаксона і тримав її. Сигнал ревів і розривав барабанні перетинки. Якого хера та сука не йде?

Урешті-решт двері між гаражем і кухнею відчинилися. Міртл застромила голову всередину. Її очі були величезні й перелякані.

– Ну нарешті, – промовив Бастер, відпускаючи клаксон. – Я думав, ти там здохла на унітазі.

– Денфорте? Що сталося?

– Нічого. Усе краще, ніж за останні два роки. Мені просто потрібно трохи допомогти.

Міртл не поворухнулася.

– Жінко, бля, тягни свою жирну сраку сюди!

Їй не хотілося підходити – він її лякав, – але звичка була надто стара й глибока, щоб отак просто її позбутися. Міртл підійшла до Денфорта, який стояв у клаптику простору за відчиненими дверцятами автомобіля. Вона ішла повільно, човгаючи капцями по цементній підлозі, від чого Бастер скреготав