Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

‘Crimean Tatar National Movement’, in Soviet Dissent: Contemporary Movements for National, Religious, and Human Rights (Middletown, CT: Wesleyan University Press, 1985): 137–59. ">[1176]. Етнічних росіян масово завозили до Криму після Другої світової війни, і деякі з них привласнювали покинуте майно кримських татар. Партія регіонів, російські та українські комуністи й російські націоналісти у Криму та Росії підтримували безглузді сталінські звинувачення киримли в «колабораціонізмі» під час нацистської окупації на «виправдання» злочину депортації. Прем’єр-міністр Криму часів президентства Януковича Анатолій Могильов[1177] був типовим речником цієї ксенофобської коаліції, виступаючи з антитатарськими філіппіками на шпальтах «Крымской правды», найпопулярнішої газети на півострові.

Російська окупаційна влада зробила кримських татар своєю мішенню в регіоні, що традиційно мав одні з найвищих показників ксенофобії в Україні[1178]. Антитатарські стереотипи здавна були присутні в інформаційному полі Криму, проте почали зростати експоненційно у роки президентства Януковича, коли Партія регіонів та союзні їй кримські російські націоналісти стали домагатися жорсткішого контролю над життям півострова. У 2012 році Європейська комісія проти расизму та нетерпимості констатувала поширення антикримськотатарської мови ненависті[1179]. Багато кримських газет, серед яких передусім згадують «Крымскую правду», здавна публікували провокаційні та зневажливі статті з нападками на кримських татар і українців[1180].

Попри російську телепропаганду та провокаційні публічні заяви про те, що буцімто існує серйозна загроза для російськомовних громадян з боку очільників Євромайдану, реальна ситуація на місцях була зовсім інакшою. У березні 2014 року Рада Європи не виявила жодних загроз для національних меншин на материковій частині України, проте висловила «нагальне занепокоєння» щодо російської політики у ставленні до українців, киримли, караїмів та кримчаків у Криму в перші ж тижні окупації[1181]. За кілька років з моменту оприлюднення цієї доповіді політична атмосфера у Криму довкола киримли та українців уже нагадувала найчорніші дні Радянського Союзу.

Офіційне ставлення до кримських татар стало очевидним майже одразу після того, як російські війська вторглися на півострів. 3 березня 2014 року бойовики кримських воєнізованих угруповань російських націоналістів викрали кримськотатарського активіста Решата Аметова, піддали його тортурам і вбили. Відтоді арешти, висилки та ув’язнення кримських татар стали ледь не регулярними, кримськотатарські школи та видавництва закривали, а кримськотатарські історичні пам’ятки руйнувалися[1182].

Починаючи з весни 2014 року права людини у Криму перебувають під постійною загрозою. Правозахисна організація “Human Rights Watch” характеризує становище на цій території як всеохоплюючу «атмосферу страху і репресій»[1183]. Упродовж років, що минули, російська окупаційна влада «не змогла провести посутні розслідування таких дій збройних угруповань як тортури, позасудові страти, зникнення людей, напади і побиття кримських татар, українських активістів і журналістів». У квітні 2016 року Меджліс було поставлено поза законом як «екстремістську організацію»[1184]. Влада «переслідувала й залякувала» кримськотатарських активістів, провела «необґрунтовані обшуки в мечетях, ісламських школах та десятках будинків кримських татар під приводом пошуку наркотиків, зброї та “забороненої літератури”, відкрила кримінальні провадження за звинуваченнями в “організації безладів”, “екстремізмі” та “тероризмі”»[1185]. Не проводилося жодних розслідувань з приводу загибелі дев’яти кримськотатарських активістів і 25 випадків викрадення та затримання киримли російською окупаційною адміністрацією. У травні 2016 року люди у формі патрульних поліцейських викрали члена виконкому Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова. Він безслідно зник — можливо, був убитий.

Українська мова у Криму, яка і до російської анексії майже не отримувала сприяння влади з Києва, потрапила «під ніж». Рада Європи виявила ознаки системної етнічної, релігійної та мовної дискримінації на окупованому Донбасі та у Криму, але не знайшла проявів подібної політики на теренах, підконтрольних урядові Україні[1186]. Російська політика стосовно української мови та освіти в Криму є продовженням давньої нетерпимості у ставленні до українців у Російській Федерації, де вони є однією з найчисленніших національних меншин, але де-факто позбавлені будь-яких культурних, освітніх і мовних прав. У квітні-травні 2014 року, одразу після анексії, департамент освіти в Криму понизив рівень викладання української мови та культури до факультативного, водночас помітно розширивши вивчення