Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Перші три президенти України прагнули зберегти рівновагу між проукраїнськими та проросійськими церквами в Україні. Кравчук, Кучма та Ющенко заявляли про бажання створити автокефальну (незалежну) Українську православну церкву, проте, незважаючи на риторику, у цьому напрямку не було вчинено жодних кроків. Янукович покінчив із цим балансуванням і відкрито став на бік Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Він розбудував тісні особисті стосунки з московським патріархом Кірілом і був відзначений однією з найвищих нагород РПЦ — орденом святого князя Володимира. Під час Євромайдану, у січні 2014 року, глава Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Святослав Шевчук отримав через Міністерство культури листа від СБУ, яка погрожувала правовому статусу його Церкви, якщо він і надалі підтримуватиме антиурядові протести. Ця безглузда погроза відобразила рівень впливу російських спецслужб на СБУ. Вона також засвідчила традиційну ксенофобію кліки Януковича стосовно західних українців і прагнення повернутися у часи, коли УГКЦ в Радянському Союзі була заборонена.

Саме російська агресія, а не політика української влади стала найсерйознішою загрозою для впливу УПЦ МП. Проте під час війни російська телевізійна пропаганда продовжувала поширювати нісенітниці про українські проавтокефальні православні конфесії. Канал «Россия-1» показав документальний фільм «Переслідування», на початку якого предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) патріарха Філарета звинувачували в намаганні перетворити її на «нацистський духовний центр, де головним святим буде Бандера». Філарета у стрічці зображено кровожерним фанатиком, який буцімто прагне винищити мешканців Донбасу — краю, де він народився. Водночас у цьому фільмі йдеться про те, що київський православний патріарх за дорученням США начебто працював задля знищення православ’я в Україні[1188].

В Україні існує релігійний плюралізм, і жодна церква не має статусу державної. Угруповання «ДНР» і «ЛНР» мавпують путінську Росію, де РПЦ де-факто є державною: її «панівне» становище було зафіксоване в першій версії «конституції ДНР» у травні 2014 року (пізніше це положення прибрали)[1189]. Інші релігійні конфесії зазнали переслідувань з боку козаків і російських націоналістичних угруповань, скажімо, «Російської православної армії». Протести проавтокефальних українських церков з цього приводу на окупованому Донбасі та у Криму засудили як проплачеш Заходом, пов’язані з ЦРУ й вигідні українській армії та пропаганді.

Під час конфлікту російські священики та «православні» екстремісти й фашисти порушували права людини. Захоплених у полон українських захисників Донецького аеропорту російський православний священик бив по голові дерев’яним хрестом. Він «казав, що ми — не люди. Священик у рясі із хрестом, — згадував колишній полонений Олександр Машонкін. — Цей дерев’яний хрест зламав на голові одного полоненого, потім повернувся з металевим хрестом і бив. Я такого священика хіба у фільмах жахів бачив»[1190]. Священики РПЦ, іноді надягнувши козацькі шапки та прип’явши козацькі шаблі, керували підрозділом, який чинив страти у підвалі церкви у Слов’янську, де відбувалися тортури[1191].

РПЦ мала тісні зв’язки з російськими козацькими угрупованнями, які жорстоко поводилися з українськими військовополоненими. «Одними з найпотворніших» були порушення прав людини, які чинило козаче «Всевелике військо Донське». Так звана «Російська православна армія», пов’язана з Ігорем Гіркіним, була задіяна у викраденнях, катуванні, вбивствах і жорстокому поводженні з військовополоненими[1192]. Чи не найжорстокіше до українських бранців ставилися в загоні «Бетмена» (Олександра Бєднова), хоча, звичайно, прояви садизму навряд чи піддаються порівнянню.

Російські бойовики-фундаменталісти відчували жагучу ненависть до українських греко-католиків і «схизматиків» (прихильників української православної автокефалії), зумовлену багатовіковим отруєнням свідомості росіян у ставленні до обох конфесій. Царські та радянські армії нищили греко-католицьку церкву в Галичині в роки відповідно Першої та Другої світових воєн. За винятком віруючих РПЦ, до представників усіх інших релігійних конфесій «застосовувалися вбивства, катування, примусові переміщення, позбавлення свободи та жорстоке позбавлення свободи, які порушують базові права, закріплені в міжнародному законодавстві»[1193]. Окупаційна «міська адміністрація» Слов’янська орендувала в УПЦ МП музей-садибу «Вілла Марія», яку використовувала для «збору гуманітарної допомоги повстанцям», розповіла музейний екскурсовод Віра Кушнір. Вона додала, що російських православних священиків часто бачили на барикадах російських маріонеток у Слов’янську[1194]. Представники духовенства РПЦ в Росії та східній Україні благословляли прапори російських маріонеток та освячували блок-пости на дорогах. На Уралі священик РПЦ благословив бойовиків, які їхали на Донбас боротися з «фашистськими покидьками»