Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

пропагандистського натиску на українських «фашистів». Російський правозахисний центр «Сова» засудив переслідування працівників української бібліотеки. Однак здебільшого російська громадська думка перебувала в руслі лінії офіційної пропаганди та стереотипів щодо українців. Висловивши протест проти «українського фашизму», низка російських письменників із Москви розірвала зв’язки з Андрієм Курковим, відомим російськомовним літератором, який мешкає в Києві, підтримував Євромайдан та засуджує агресію Путіна[1167].

Після встановлення окупаційного режиму на Донбасі керівництво угруповань «ДНР» і «ЛНР» заходилося здійснювати ту саму політику, яку Росія провадила у Криму, намагаючись зачистити захоплені українські терени від прихильників Євромайдану, інших українських патріотів та усіх не лояльних до Росії та її маріонеток[1168]. Засуджуючи Євромайдан за гадану дискримінацію російської мови, ватажки «ДНР» і «ЛНР» здійснюють репресії щодо носіїв української культури і мови, а також вірян приязних до України конфесій. Усі сліди української мови, культури, освіти, політичного та релігійного життя в окупованих районах Луганщини і Донеччини систематично затираються. «Немає жодних україномовних газет чи [телевізійних] каналів, а будь-яку нашу веб-сторінку з явно проукраїнською позицією негайно блокують»[1169].

Повторюючи практику репресій проти міфічних українських націоналістичних організацій, яку востаннє широко застосовували у роки сталінського «великого терору», в Росії та Криму за подібними звинуваченнями ув’язнюють українських і кримськотатарських культурних і політичних активістів, а також військовослужбовців[1170]. Загалом лише на території окупованого Криму з політичних мотивів було незаконно затримано щонайменше 70 громадян України[1171].

Російські громадяни, які виступали проти агресії Путіна в Україні, також зазнали політичних репресій. У Росії зафіксовано збільшення кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за так званий «екстремізм» на 300%, і четверту за розміром групу з-поміж цих людей складають ті, кого переслідують за осуд російської мілітаристської політики проти України.

• Поета і вчителя Алєксандра Бившева засудили за «розпалювання ворожнечі». Він виступив проти анексії Росією Криму, написавши вірша «Українським патріотам».

• Руфера Владіміра Подрєзова засудили до двох років позбавлення волі за розмальовування зірки на шпилі московського хмарочоса у барви українського прапора.

• Поширення українофобії на Далекому Сході Росії, на відстані багатьох тисяч кілометрів від Донбасу, стало очевидним завдяки репресіям, які спіткали Наталію Романенко, керівницю українського хору в Хабаровську, яку після повернення з України звинуватили у «націоналізмі» та облили зеленкою, назвавши «бандерівкою»[1172].

• Голову казанського громадського об’єднання «Всетатарський громадський центр» Рафіса Кашапова було засуджено до трьох років позбавлення волі за поширення «етнічної ворожнечі» та «сепаратизму». Він публікував в інтернеті тексти з критикою політики Росії на Донбасі та у Криму.

• Єкатєріну Волоґженіну включили до офіційного списку «терористів» і звинуватили в «розпалюванні ненависті» проти «добровольців-солдатів із Росії», які воюють на Донбасі, а також у діяльності, спрямованій проти діючої влади РФ. Волоґженіна розповсюджувала повідомлення про конфлікт у Донбасі через соціальні мережі. Її ноутбук, планшет, цифрову камеру та компакт-диски конфіскували.

• Влада Колєснікова виключили з технікуму після того, як він виступив проти російської агресії в Україні. Адміністрація та інші студенти технікуму розгнівалися на нього через футболку «Поверніть Крим!», а дід юнака, симпатик КДБ, сказав йому: «Ти мій ворог. Ти зрадив нашу країну [...] Ти не розумієш, що Сполучені Штати скористалися ними [українцями] як гарматним м’ясом, аби зашкодити Путіну»[1173]. Повідомлялося, що у грудні 2015 року Влад наклав на себе руки — втім, у Росії вбивства бувають дуже схожими на «самогубства». Навіть якщо його смерть дійсно була суїцидом, вина за неї лежить на російській владі, яка сформувала атмосферу морального терору проти інакодумців[1174].

• Віктора Шура, російського громадянина, який постійно проживав в Україні, викрали та потайки доправили до РФ, де засудили до 12 років ув’язнення за «шпигунство»[1175].

І це лише декілька показових випадків.

У Криму вже давно спостерігалася напруженість у стосунках між етнічними росіянами та кримськими татарами, які прагнули повернення на землю, з якої їх депортував Сталін у 1944 році. Киримли називають ті події, внаслідок яких загинула близько половини їхнього народу (на шляху до Середньої Азії та Сибіру або в перші роки після насильницького переселення), геноцидом. Від початку свого повернення до Криму наприкінці 1980-х років вони щороку 18 травня згадували свою найбільшу національну трагедію, але у 2014 році, після російської анексії, їм фактично заборонили проводити традиційні поминальні заходи