Читати книгу - "Вітіко"

class="book">Трохи згодом прийшли подавальники, принесли страви та вино й поставили все на стіл у їдальні. Вітіко підвівся, наказав Раймунду йти за ним і пішов у їдальню. Там сів за стіл, сказав Раймунду сісти поряд і їсти разом із ним, господар і слуга вечеряли за столом у єпископському палаці, а служники прислужувати їм. Поївши й попивши, Вітіко підвівся, наказав служникам забрати рештки страв і звелів Раймунду йти спати до його кімнати, а служникам — погасити світло в усіх кімнатах, крім своєї спальні. Потім пішов туди, зачинив двері, запалив нічну лампу, погасив усе інше світло, роздягся й ліг спочивати.

Уранці Вітіко з Раймундом пішли до коней, потім повернулися в кімнати і спожили сніданок, який принесли слуги.

Зійшло сонце, і в соборі єпископського міста забамкали дзвони. Вітіко та Раймунд вийшли на подвір’я палацу, а звідти через відчинену хвіртку в місто. Там товклося багато людей, прагнучи побачити, як єпископ їде до церкви. Вітіко і Раймунд зупинилися серед людей.

Минув якийсь час, і забряжчали штаби та засуви на брамі єпископського палацу, Ганс у гарному обладунку та інші озброєні воїни відчинили обидві стулки брами і стали коло них.

Люди тиснулися до відчиненої брами. З’явився Оділо зі своїм підлеглим. Оділо ошатно вбрався й мав у руках важку палицю, якою спонукав людей відступити.

У юрбі розповідали різне: мовляв із Рима приїхав кардинал; уночі прибули чашник і маршалок, тож має відбутися дуже гарна церковна хода. Поки люди розмовляли, процесія вийшла з подвір’я на вулицю.

Спершу їхали люди єпископа, потім люди з Пайлштайна і Гаґенау, що теж служили йому, а за ними в гарних облямованих хутром шатах Маркард фон Везен, чашник соборної церкви Пассау, і Хунрат фон Гайхенбах, маршалок тієї соборної церкви. За ними їхало кілька їхніх васалів. Потім їхали васали інших панів. За ними — двоє єпископів на білих винохідцях. Єпископи були у фіалково-синіх мантіях, їхні хрести сяяли золотом і самоцвітами. Здик їхав праворуч від єпископа Реґімберта. Народ ставав навколішки, і єпископи благословляли його. За єпископами їхали священики і пани, які обіймали різні посади в єпархії, потім учні церковної школи і слуги церкви. Далі несли в паланкіні сестру єпископа Пассауського, шляхетну пані Анну фон Пайлштайн і Гаґенау. Вона була в червоному оксамиті, поряд із паланкіном ішли жінки та дівчата. Наприкінці йшли люди з Пайлштайна і Гаґенау та люди з єпископських маєтків.

Коли процесія пройшла повз, люди заквапилися до церкви, щоб бути присутніми на святій відправі. Раймунд підвівся з землі, і Вітіко пішов разом із ним до церкви.

Тим часом у єпископському палаці зібралося ще багато лицарів і слуг єпископа.

Опівдні у великій залі влаштували обід, за столом були пани й лицарі, жінки та дівчата, священики і васали. Запросили й Вітіко, і він сидів поряд із Рудольфом Штайнером.

Після обіду на березі річки Інн провели невеличкий турнір.

Пополудні, коли Вітіко зі слугою Раймундом пішов у свої покої, до них прийшов слуга єпископа і сказав, що приніс від превелебного єпископа Оломоуцького подарунок слузі молодого лицаря. З цими словами він дістав зі свого камзола гаманець із червоної шкіри, подав Раймундові й одразу вийшов. Раймунд відкрив гаманець і побачив там десять золотих монет. Вітіко розтлумачив йому, чого варті ці гроші, й порадив добре берегти їх. Раймунд заховав гаманець у внутрішній кишені свого камзола і прив’язав його там.

Увечері до Вітіко прийшов Рудольф Штайнер, повів його до одного шинку в містечку і разом з іншими молодими лицарями вони насолоджувались там вином та різноманітними жартами.

Єпископи тепер щодня їздили до церкви і правили там урочисті відправи. Єпископ Здик, повертаючись у свої покої, одягав волосяницю. Трохи згодом до Пассау прибули васали єпископа Здика і привезли на в’ючних тваринах речі, які належали до власності єпископа.

Одного разу влаштували лови. На них приїхали Маркард фон Везен, чашник соборної церкви Пассау, Оттон фон Агайм, камергер соборної церкви Пассау, Хунрат фон Гайхенбах, маршалок соборної церкви Пассау, Генріх фон Танненбах, стольник соборної церкви Пассау, а також Холо фон Вільгерінґен, Верінгарт фон Марцпах, Калгохус фон Фальхенштайн та інші лицарі й військові проводирі. Єпископи з рогами і дротиками поїхали лівим берегом униз за течією Дунаю. Вітіко був серед почту єпископа Здика. Васали, зброєносці, слуги, єгері і псарі їхали наприкінці. Всі їхали густим високим лісом, що спускався до самої води.

— Дуже гарна місцевість, — сказав єпископ Здик Реґімбертові.

— Звідси треба їхати ще багато годин уздовж річки до Ашаха, де брати фон Юґельбахи хочуть збудувати два замки, — розповідав єпископ Пассауський. — Ліс, що навколо нас, ще піднімається вгору, а потім іде уступами дедалі вище аж до Богемії, як і на тій дорозі, якою ви приїхали до мене. Вгорі ліс у багатьох місцях викорчували, там стоять села й замки. З-поміж замків деякі ще не підпорядковані соборній церкві. Але ми намагаємося здобути і їх і зміцнити церкви. Наш судовий округ Фельден віднедавна знову розширено. Там сидить окружний суддя і розглядає справи. Ми надаємо місцевому люду більше прав, ніж світським панам. Лисиць і зайців може ловити кожен, за куницю і тхора люди отримують подарунки, той, хто приносить вовка, має право забити оленя, а селяни мають право рубати ліс на відстані трьох кидків мотики від свого поля.

— Якщо ви підгорнете ще більше людей, ваші угіддя забезпечать велике процвітання і високі прибутки, —