Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

1 026
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 155 156 157 ... 334
Перейти на сторінку:
до каторжника, так що я переніс на собі всі жахливі тортури тюрми і ляґрів, починаючи від арешту, брутальної, грубої поведінки, до голоду, холоду, побоїв, вмлінь, нестями і смертельних недуг, включно і ломання костей. За вісім літ мене ограблено дощенту, і то при помочі конвоя, бо обвезено через Харків і Москву по сибірських ляґерах до Свердловська, Вятки, Печори, Інти і інших місцевостей. Вкінці привезено мене до Мордовії, до Темняківських ляґрів, де я перемучився до 1953 р. Тоді умер Сталін і я скінчив 8 літ каторги.

2. Після того приїхало двох полковників з Міністерства ВД до ляґра в Потьмі і забрали мене до Москви та примістили в гостиниці на мешкання. Вкінці мене запроваджено до проводу (руководства) міністерства при пл. Дзержинського. На розмові (бесіді) мені предложено, щоби я поміг унормувати відносини радянського правительства з Папою Римським — Ватиканом. При тому зазначено виразно, що Греко-Католицька Церква буде дальше признавана Урядом, що я буду регабілітований і признаний не тільки як митрополит, але і як кардинал. Тому що нема жодного закону, який би заборонював Греко-Католицьку Церкву, а навпаки, є признання її правительством, вистарчить тільки адміністративним порядком усунути заборону і переслідування Греко-Католицької Церкви. Так званий Собор з 1946 р. у Львові нікого не обов’язує. Державу не може обов’язувати, бо вона відділена від Церкви, не обов’язує ні греко-католицьких священиків і вірних, бо там не було ні одного єпископа, ні митрополита, без згоди і приявности котрих Собор — не Собор, а збіговисько, як сказав Румунський патріярх[757]. Я звертав увагу проводу, що, може, хто інший краще вив’язався би з поручення, але мене запевнено, що справу провірено основно. Тоді я дав згоду. Предложення, отже, я прийняв і обіцяв помогти, скільки буде можна. Я мав вертати до Львова і в межичасі написати до Папи. Водночас, тому що міністерство хотіло знати, на яких догматичних і історичних основах опирається наша Церква, крім інших доповідей, мені предложено написати історію нашої Церкви, бо такої нема ще ні в українській, ні в російській мовах. Коли я звернув увагу, що не можу писати в комуністичному безбожницькому дусі, то мені відповіли, що таких книжок є багато, а вони хочуть знати, як ми самі себе обосновуємо, т. зн. треба писати історію в католицькому дусі. В тому напрямі мені уможливлено працю в Історичній Бібліотеці в Москві, і я став збирати матеріял. Очевидно, праця була закроєна на довший час. Одначе, коли розмови, здавалося, добігали до вдоволюючого кінця, арештовано міністра Берію! Вправді, мене запевнювано кілька разів, що в моїй справі не буде жодних змін, що її вів і веде Круглов, одначе я бачив, що таке потрясення не останеться без наслідків і що треба довшого часу, щоби політичне життя ввійшло назад в своє русло. В межичасі нові люди в міністерстві зробили мені нове предложення з дуже великими і високими обіцянками, щоби я відрікся від Папи. Річ ясна, я знову відказався категорично і мене, після довгих намов, вислано тимчасом на висилку до Красноярського края, до Єнисейська, точніше до Маклаковського дому інвалідів з тим, що хтось ще приїде до мене в справі дальших розмов.

3. За знову поновленим, виразним дозволом міністерства я продовжував писати “Історію Вселенської Церкви на Україні” і частину я післав навіть міністрові. Але змінювалися люди на посадах в міністерстві, і міністерство моєї “Історії” не одержало. Я боявся, що мій довголітній труд і праця пропадуть не тільки для міністерства, але і для науки загалом. Я хотів переховати рукопис на час, коли настануть в міністерстві знову люди з більшим зрозумінням для справи, але слідчі органи, що сторожко слідили за мною, переловили рукопис. Мене арештовано 1958 р. і привезено до Києва, де засуджено на 7 літ ляґрів за написання Історії та реліґійно-моральних посланій в нерадянському дусі. Найперше, само міністерство предложило мені написати Історію в католицькому дусі, а по-друге, інкриміновані місця з Посланій є тотожні з такими самими, напечатаними в “Журналі Московської Патріярхії”, і ціла різниця хіба в тому, що автори журналу одержали за свої письма в нагороду ордени (патр. Алексій20[758], митр. Николай Крутіцкий[759] і інші), а я 7 літ ляґера. Мої письма не могли містити нічого антирадянського, бо були призначені як доповідь для міністерства.

Мене відправлено жахливим етапом до Тайшетських ляґрів, куди я приїхав по 4-ох місяцях їзди в столипінках[760] і страшних пересилках, з 39°C горячки, на Далекий Схід до Вигоровки. По році мене перевезено знову до Мордовських ляґрів. Без пересади і самохвальби можу сказати, перестудіювавши нашу історію, що я — третій

1 ... 155 156 157 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"