Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

Проходячи через приймальню, капітан глянув на стіл, за яким, він знав, колись завжди сидів Уолтер, а зараз сидів інший юнак з обличчям майже таким же квітнучим та повним надії, як Уолтерове,- тоді, коли вони в маленькій вітальні випили передостанню пляшку старої мадери. Спогад цей благотворно подіяв на капітана - він дещо притупив його гнів і наповнив очі сльозами.

Повернувшись до дерев’яного мічмана, капітан сів у найтемнішому кутку крамниці. Обурення, хоч яке воно було велике, не могло змагатися з його горем. Гнів, здавалося, не лише ображав пам’ять про покійного, а й сам, перед лицем смерті, ник і відступав. Всі брехуни та злодії сього світу були нічим проти правди і щирості його померлого друга.

Єдине бачилось йому тоді цілком ясно, опріч утрати Уолтера: разом із хлопцем потонув для нього майже цілий світ. Якщо він і картав себе не раз, і то гостро, за потурання Уолтерові в його невинному обмані, то так само не раз поверталися його думки і до містера Турбота, котрого жодне море не викинуло б на берег, і до містера Домбі, котрий, як йому тепер бачилось, був не менш далекий від берега людськості; думав він і про «Втіху душі», з котрою віднині не повинен був зустрічатися, і про «Чарівну Піг» - оту доладно збиту баладу з міцного тикового дерева, що наскочила на скелю й розлетілася на звичайнісінькі римовані друзки. Капітан сидів у темній крамниці, думаючи про все це й цілковито забувши про завдану йому кривду, і так сумно дивився собі під ноги, наче там і справді пропливали розбиті уламки його думок.

Та при всьому цьому капітан не забув про потребу якнайпристойніш ушанувати пам’ять Уолтера. Підвівшися сам і піднявши Роба-Точильника (той у штучно створених сутінках міцно заснув), капітан розпустив вітрила і, з своїм помічником на п’ятах та з ключем од дверей у кишені, поплив до однієї з найближчих крамниць дешевого одягу, яких у східній частині Лондона більше ніж достатньо, де й купив з ходу два жалобні костюми: один, геть завузький,- для Роба, і другий, геть заширокий - для себе, Роб, крім того, дістав якогось капелюха, вартого всякого захоплення з огляду на його симетричність та корисність, а також дуже вдале поєднання матроської безкозирки з картузом вугляра; убір цей звичайно звався зюйдвесткою і був, у справі торгівлі корабельними інструментами, свого роду новацією. У строї ці, що, на думку продавця, були чудом крою, поясненним хіба що рідкісним збігом цілком випадкових обставин, а також фасону, небаченого за пам’яті найстаріших мешканців міста, капітан з Точильником відразу й повбиралися, вганяючи всіх, хто їх лицезрів, у стан зачудування.

У такому зміненому вигляді капітан прийняв містера Тутса.

- Я, хлопче, сам не свій,- сказав він,- і можу лише потвердити ту прикру новину. Скажіть молодій дамі, щоб вона обережно повідомила її своїй пані і щоб обидві вони більше про мене не згадували,- на це зверніть особливу увагу,- хоча я думатиму про них кожного разу, як ніч впаде ураганом і море котитиме гори,- пошукайте це в доктора Уотса, 48 а знайдете - відзначте це місце.

Відклавши до більш слушної пори розгляд пропозиції містера Тутса щодо приятелювання, капітан з тим його і відпустив. Цього дня настрій капітанів настільки, правду кажучи, підупав, що він вирішив не вживати ніяких заходів проти несподіваної появи місіс Мак-Стінджер і оддався напризволяще долі. Ввечері, проте, трохи повеселівши, він багато розповідав про Уолтера Робові-Точильнику, принагідно згадуючи добрим словом пильність та відданість останнього. Роб не червонів од щирих капітанових похвал,- просто слухав, не зводячи з нього очей, удавав співчуття, шмигаючи носом, і, прикидаючись доброчесним, з неабиякою підступністю, як справжній молодий шпигун, запам’ятовував кожне його слово.

Коли Роб пішов спати, капітан підрізав гніт у свічці, начепив окуляри - він визнав за потрібне носити окуляри, відколи приступив до торгівлі інструментами, дарма що мав очі, як у шуліки,- і розгорнув молитовник на розділі «Панахида». Тихенько прочитуючи молитви й час од часу опиняючись, аби витерти сльози, простодушний, вірний капітан хоронив тіло Уолтерове в морських глибинах.

Звернімо тепер наші очі на два будинки, що стоять не поруч, а дуже далеко один від одного, хоч містяться обидва у легкодоступних межах великого міста Лондона.

Перший знаходиться в зеленій, лісистій місцевості біля Норвуда. Він не палац і не пнеться ним бути, але він чудово розташований і зі смаком опоряджений. Моріжок на плавному, рівному схилі, квітник, купки дерев, серед яких не бракує чепурних ясенів та верб, теплиця, проста веранда з пахучими стелюхами, що в’ються круг колон, архітектурна простота самого дому і, може, й замалі, як на нього, але добре розплановані надвірні будівлі - все це свідчить про елегантний комфорт усередині, гідний, можливо, й палацу. Припущення це небезпідставне, бо й справді в будинку панують розкіш і витончений смак. Пишні, надзвичайно влучно підібрані кольори вбирають очі скрізь - на меблях, що розмірами та формою напрочуд добре пасують до невеликих кімнат, і на шпалерах, і на килимах, то тут, то там підфарбовуючи й пом’якшуючи світло, що ллється крізь вікна і незвичні, засклені двері. На стінах висить кілька добірних картин та гравюр, химерної форми ніші та алькови заставлені книжками, а по столах, там і тут, порозкидувано різні ігри - фантастичні шахи, кості, карти, більярди.

А втім, в цій пишноті, серед усіх цих вигод, чується щось недобре. Чи не тому це, що килими та подушки занадто м’які, і той, хто ходить чи відпочиває на них, робить це немов крадькома? Чи не тому це, що картини й гравюри не увічнюють великих ідей чи подій, не відображають природи в поетичності пейзажу, палаців чи хатин, а показують саме лиш буяння форм та барв - і нічого більше? Чи не тому це, що назви книжок у золочених палітурках здебільшого свідчать про їхню спорідненість із тими картинами і гравюрами? Чи не тому це, що де-не-де з-під цієї довершеної краси визирає показна скромність якоїсь незначущої і дешевої дрібнички, така ж фальшива, як і обличчя на он тому, надто вже достовірному портреті, як і оригінал його, що зараз сидить під ним і снідає? А може, тому, що оригінал і власник усього довкола з